Автор та диктор: Микола Жмайло
Євген Харлампійович Чикаленко народився 21 грудня 1861 року у селі Перешори, що нині є селом у складі Подільського району Одеської області. Був нащадком одночасно козацького й польського шляхетського роду по батьковій й материній лінії відповідно.
Сімʼя майбутнього мецената була україномовною, тож під час перебування у пансіоні в Одесі він потерпав від нападок зросійщених вихованців, що охрестили його «мужиком» за використання української. Однак це не зламало Євгена, а лишень заклало фундамент для майбутньої боротьби.
Під час навчання у реальному училищі в Єлисаветграді (нині Кропивницький) здружився з майбутнім генієм українського театру – Панасом Тобілевичем (Саксаганським), а також був знайомий з його братами – Миколою Садовським та Іваном Карпенком-Карим
Агрономічну освіту здобув у Харківському університеті, однак за діяльність у радикальному гуртку був заарештований та відправлений на домашній арешт строком 5 років у рідні Перешори.
«Пан»
Повернення до Перешор знаменується трагедією – помирає батько Євгена. Усе земельне господарство він заповідає своєму брату (Євгеновому дядьку) який, однак, через пристрасть до сивухи належним чином врятувати господарством не міг, тож Чикаленко мусив сам братися за ґаздування. У цей час проявляється його талант як підприємця та господаря – він починає експериментувати як агроном. Під час Великої Засухи влітку 1892 року, коли спека пожирала усю живність на полях, він використовує метод «чорного пару», аби волога наситила землю. Євген Харлампійович також одним з перших починає використовувати американську техніку для обробки землі, закуповуючи її з-за кордону. Господарство під його керівництвом процвітає, а між селян ходять чутки, неначе їх «пан» є чарівником…
Однак не тільки цим він заслужив повагу селян. У побуті з сімʼєю та з оточуючими Чикаленко використовував виключно українську мову, яку тоді вважали «мужицькою» через широке використання її у селянстві. Селяни цьому дивувалися, однак відчували щиру повагу до Євгена, а місцеві пани та підпанки не розуміли його.
Факт: під час свого арешту у Перешорах Чикаленка відвідувало багато тогочасних українських діячів, зокрема члени Одеської громади. Саме під час таких візитів його й почали жартома називати Паном – себто господарем, за його підприємницьку хватку й багатство. З часом це прізвисько отримає й інший, більш сакральний сенс.
Меценатство
Домашній арешт спливає і Пан починає більш активно поринати у громадське життя тодішньої України. Переїздить до Одеси у 1894 році та знайомиться з багатьма видними діячами українського громадівського руху (зокрема з Грінченком, Стебницьким, Антоновичем та іншими). Для розвитку свого господарства купляє маєток у Кононівці, Черкаська область.
Однак чергова трагедія вдаряє по Євгену – помирає його восьмирічна донька. Розбитий горем, Чикаленко вирішує знайти спосіб використати ті кошти, які вони з дружиною збирали на посаг доньці, аби увічнити її памʼять. У цей же час Михайло Грушевський у Львові закликає усіх небайдужих до ідеї українства пожертвувати кошти на побудову академічного дому. Пан відправляє Грушевському 25 000 карбованців – вагому суму на ті часи, чим заслуговує повагу та визнання серед однодумців.
У подальшому, після переїзду до Києва у 1900 році він фінансово підтримує українських письменників та науковців, зокрема Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Володимира Винниченка. Він вірив, що українська література має кріпнути, рости й розвиватися, адже жодна нація не ладна жити без своїх корифеїв у різних царинах.
Факт: Євген Чикаленко мав дуже дружні стосунки з Володимиром Винниченком протягом усього життя, не дивлячись на відмінності у баченні української ідеї. Зокрема Євген Харлампійович зазначав, що «письменник з Винниченка куди ліпший, аніж політик», а також був одним з тих, хто відмовляв його від письменництва для росіян.
«Рада»
У 1907 році засновує та стає першим видавцем газети «Рада», яка згодом стала наймасовішою україномовною газетою.
«Рада» стала трибуною та платформою для розвитку українських діячів різних сфер, а Чикаленко активно вкладав свої кошти для оплати праці письменників та розвитку газети.
Газета була для Пана власним дітищем, в яке він вкладав свої сили, кошти й енергію. Однак не дивлячись на свою масовість «Рада» була збитковою й не приносила доходу. Євген Харлампійович задля підтримання роботи видавництва особисто домовлявся про фінансування від інших українських підприємців й меценатів – Василя Симиренка та Миколи Леонтовича.
Факт: секретарем газети з моменту її заснування був тоді ще палкий прихильник соціал-демократії та журналіст, а згодом один з творців української держави – Симон Петлюра.
Революція
Дивно, але не дивлячись на свій вплив, у період української національно-демократичної революції Євген Чикаленко не займає жодних посад в уряді. Однак недарма деякі науковці називають Чикаленка «сірим кардиналом» УНР, адже сам він став ініціатором скликання Центральної Ради.
У цей період він продовжує підтримувати українських діячів, хоча через більшовицьку пропаганду селяни, що працювали у Чикаленка, почали доєднуаатися до озброєних банд, що під червоними ганчірками грабували поміщицькі землі. Однак Пан продовжує допомагати тим, хто прагне зміцнення УНР.
Факт: гетьман Павло Скоропадський дуже волів бачити Чикаленка аграрним міністром, аби той провів необхідні ринкові реформи. Однак Євген Харлампійович відмовився, аргументуючи тим, що Скоропадський усе одно залишить більшість земель поміщикам та аристократії, аби заручитися їх підтримкою.
Еміграція та смерть
Ще до повної окупації України Чикаленко вимушено емігрує. Так як усе господарство Пана було націоналізоване більшовиками, він терпить матеріальну скруту. Українські емігранти збирають кошти для його лікування, адже багаторічний стрес значно підточив здоровʼя Чикаленка.
Аж до самої смерті 20 червня 1929 року у чеських Подєбрадах українська інтелігенція буде підтримувати його фінансово, памʼятаючи його заслуги та ті сили, які вклав він у розвиток української нації.
Факт: під час еміграції Євген Чикаленко заприятелював з Василем Вишиваним (Вільгельмом Габсбургом) та навіть обстоював ідею встановлення монархії або ж гетьманату на українських землях під керівництвом Вишиваного. Сам Василь Вишиваний називав Євгена «українським Батьком» – себто честю й совістю нації.
Висновок
Євген Харлампійович Чикаленко – видатна особистість, один з творців української державності. Памʼять про нього поступово відроджується, а його постать руйнує міт про «імперську» Одесу.
Своїм прикладом Пан показав, як підприємницький хист та приватна ініціатива можуть значно підтримувати національну ідею та розвивати її.