Суми — невелике українське місто на сході країни, про яке, до початку повномасштабного вторгнення, мало хто знав. Але історія цього краю, чи не найяскравіше з усіх демонструє те, як вільний рух капіталу робить життя солодшим.

Хоча історія Слобожанського козацтва та й легенда про створення міста й варті уваги, проте сьогодні ми зосередимось на тому періоді історії, коли Суми були на піці свого розвитку, а саме в другій половині 19 ст. та початку 20 ст. Бувши до цього лишень невеличкою точкою на мапі з близько десятьма тисячами населення, за цей час воно переродилося центром цукрової промисловості з понад як 50 000 міщан. А як же ж так трапилось, що за такий короткий період тут з’явилися і сучасні підприємства, і гімназії, і лікарні та чудовий Троїцький собор. Всім цим місто завдячує Івану Харитоненку та його сину, Павлу.

Історія підприємницької діяльності цього роду почалася не з подачки царя, короля або ще якого державця та навіть не зі значного капіталу, нагромадженого минулими поколіннями. Іван був сином звичайного купця й став заможним лишень завдяки своєму розуму та навичкам. Не маючи значного капіталу, але відчувши куди дує вітер почав торгівлю цукром. Закуповуючи цукор в сусідніх губерніях для петербурзького купця Єлисєєва він зміг накопичити фінанси, щоб в оренду два цукрових заводи у поміщика Зборомирського у селі Старе, та у поміщика Кондратьєва у селі Улянівка.

Але й ця історія не без падінь. Незастрахований завод Зборомирського разом зі значним запасом цукру майже відразу згорів. Становище орендаря було критичним, пожежа завдала колосальних збитків, але Харитоненко не здався і згодом на заводі Кондратьєва, в Улянівці, справи пішли успішно. А у 1864 році на підприємстві було виготовлено 396, 5 тис. пудів цукру. Зароблені кошти Іван вкладав у розвиток підприємств: оновлював обладнання та розбудовував нові потужності, а скасування кріпацтва в 1861 році дало змогу наймати вчорашніх селян, що давало змогу ще швидше та ефективніше нарощувати виробництво, при цьому забезпечуючи людей гідною заробітною платою.(Примітка від автора: мої прапрадіди працювали на цукровому заводі близько 3-4 місяців на рік, отримуючи при цьому значно більше, аніж звичайний селянин за весь рік). З часом, Харитоненко став одним з найбагатших людей у російській імперії, цукор з його заводів експортувався до Німеччини, Австро-Угорщини, Ірану та інших.  Якість товару заводів торгового дому «І. Г. Харитоненко с сином» отримували найвищі відзнаки: «Досягнення успіху» на міжнародній виставці в Відні в 1873 році; медаль 1-го класу на Всесвітній виставці в Філадельфії в 1876 році; золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі в 1878 році; золоту медаль на Всесвітній виставці в Антверпені в 1885 році; вищу нагороду на Всесвітній виставці в Парижі в 1889 році і т.д. Івана Герасимовича Харитоненка назвуть «королем» цукрової промисловості.

Але навіть ставши настільки поважною людиною він не забув про свою домівку,   у 1873 році він виділяє кошти на будівництво реального училища в Сумах та затверджує в ньому стипендію для вихованців з села Нижня Сироватка. У 1887 році виділяє 15 тис. карбованців на будівництво зразкової двокласної школи. У 1888 році разом з дружиною Наталією Максимівною заснували дитячий притулок для дівчат із багатодітних родин та сиріт, жертвує на це частину своєї садиби. У рідному селі Нижня Сироватка у 1880 році особистим коштом збудував нову кам’яну церкву Св. Тихона, витративши на будівництво 70 тис. крб. За ініціативою Івана Харитоненка та сприянням Сумського повітового земства у 1885 році відкритий «Олександрівський селянський сільськогосподарський банк». Банк видавав кредити селянам під невеликі відсотки.

Можливість вільно накопичувати та передавати капітали дозволила і сину Івана, Павлу продовжити справу та вкладати кошти в розвиток Сумщини, довівши, що навіть одна сім’я капіталістів може зробити життя сотень тисяч людей солодшим.