Психологія свободи: вступ

Частина 1 із серії статей Шерон Преслі «Психологія свободи проти психології еволюції»

🔗Оригінал статті за посиланням

Преслі розпочинає серію постів, у яких описує «психологію свободи» і пояснює її релевантність до лібертаріанства в більш широкому сенсі.

Лібертаріанці часом зневажають психологію. Мюррей Ротбард — найбільш очевидний приклад.[1] Інші також заперечували психологію, адже уявляли, ніби психологічні дослідження базуються на довільних і необґрунтованих ідеях та ненадійних дослідах. (Це не так, як мінімум, є з 1960-х років (хоча невідомо, чи було таке колись взагалі). У 1960-х роках обидві теорії: і психоаналіз Фрейда, і біхевіоризмм Скіннера — втратили  популярність, оскільки не могли протистояти фактичним дослідженням поведінки індивіда. Психологія почала орієнтуватися на дослідження, а не на теорію, а методи досліджень взяли під пильний  контроль. Відтоді психологія стала суто науковою за своєю методологією, а її рецензовані академічні журнали — більш вимогливими.[2] З тих пір дослідження повторюють наново; старі ідеї, які не підтверджуються, відкидають, а нові ідеї перевіряють.

Інша хибна думка про психологію — це те, що вона переважно клінічна. Насправді ж більшість психологів проводять дослідження в таких сферах, як соціальна психологія, психологія розвитку, психологія особистості, сприйняття, фізіологічна та когнітивна психологія. Багато професорів у коледжах та університетах займаються дослідженнями, а інші можуть працювати в бізнесі чи промисловості.

Чесно кажучи, психологічні дослідження можуть чимало дати лібертаріанству. Вони мають багато відкриттів, які допомагають зрозуміти проблеми та питання вільного суспільства. Завдяки психології ми знаємо про свободу волі та про те, що саме підтримує цю концепцію; знаємо, завдяки чому існують ментально здорові та самостійні особистості й чому потреба людей бути вільними є важливою. Відкриття застерігають про проблеми, з якими стикається свобода, і заохочують усвідомити: природа людини не є поганою. Я доведу, що психологія свободи існує, і в цій серії статей опишу її значущість для лібертаріанства.

Перш за все психологічні дослідження підтримують два критично важливі для вільного суспільства концепти: індивідуалізм і свобода волі. Обидва говорять про ідею особистої відповідальності, яка лежить в основі того, що потрібно вільному суспільству для функціонування. Раніше я писав про психологію індивідуалізму та дослідження, які її підтверджують. Хоч концепція свободи волі викликає суперечки в науковому товаристві, УСЕ Ж велика кількість психологічних досліджень підтримує цю ідею Деякі лібертаріанці вловили її. У рецензії на книгу «Хто головний: свобода волі та наука про мозок» Майкла Газзаніги Рональд Бейлі з «Reason» пише:

«Чого Газзаніга справді боїться, так це потенційно згубного впливу висновків у галузі нейрофізіології на наші уявлення про особисту відповідальність. Загалом поняття свободи волі тісно пов’язане з поняттям моральної відповідальності. Якщо нейрофізіологія покаже, що ми перебуваємо в полоні наших нейронів, то як ми можемо бути відповідальними за наші дії — як погані, так і хороші?»

Але, на щастя, Газзаніга не єдиний серед психологів, який пише про дослідження, які свідчать на користь свободи волі. Серед інших — видатний соціальний психолог Рой Баумайстер, редактор книжки «Свобода волі та свідомість: як вони можуть працювати?» В іншій, яку спільно редагували Баумайстер, Бер і Кауфман — «Психологія та свобода волі», Шон Ніколс, один із авторів, пише:

«Психологія готова вдихнути нове життя в ці питання».

Свобода волі жива в залах академічної психології.

Ще один погляд на свободу волі — це ідея самовизначення. Її досліджували кілька психологів, зокрема й Едвард Деці та Річард Раян. Переглядаючи критику самостійності від біологічних редукціоністів, культурних релятивістів і біхевіористів, вони дійшли висновку, що «існує універсальна цінність автономного регулювання, що залежить від розвитку, коли конструкт розуміється чітко». На своєму вебсайті про цю концепцію Декі та Раян пишуть:

«[Самовизначення] стосується підтримки наших природних або внутрішніх тенденцій поводитися природно та ефективно». Знову ж психологічні дослідження підтверджують можливість існування здорових й автономних людей.

Іншою важливою сферою дослідження, пов’язаною з особистою автономією, є позитивна психологія. Хоч міркування про автономію у сфері психології сягають далекого минулого, відносно нова сфера позитивної психології значно додає до нашого розуміння того, що необхідно людям для психологічного процвітання. Цитуючи Центр позитивної психології Університету Пенсільванії:

«Позитивна психологія — це наукове дослідження сильних сторін, які дозволяють людям і спільнотам процвітати. Ця галузь заснована на вірі в те, що люди хочуть жити змістовним і повноцінним життям, розвивати найкраще в собі й збагатити свій досвід любові, роботи та розваг».

Відповідно до давніших досліджень того, що називається «локусом контролю», люди функціонують набагато краще, коли відчувають контроль над своїм життям. Почуття втрати контролю може бути пов’язане з депресією, несподівано усвідомленою безпорадністю, деструктивною поведінкою, домашнім насильством та іншими сумними причинами. Новіші дослідження позитивної психології розповідають, як здобути контроль над своїм життям. Провідний психолог у цій галузі Мартін Селігман  каже про переваги позитивної психології в цьому виступі на TED.

Головний аргумент, який лібертаріанці могли б і повинні були б просувати, використовуючи дослідження самовизначення, автономії та позитивної психології, полягає в тому, що свобода корисна для людей. В умовах свободи вони більш здорові, щасливі, вмотивовані та краще контролюють своє життя. Люди процвітають, коли вільні. Я розгляну це детальніше в наступному есе.

Інша сфера дослідження, критична для лібертаріанських інтересів, — це соціальний вплив. Що змушує людей підкорятися владі? Чому вони чинять опір? Які соціальні та особисті умови можуть сприяти розбудові більш вільного суспільства? Вільного суспільства не можна досягнути, ба більше втримати, якщо люди не хочуть поставити під сумнів владу. Багато лібертаріанців, безсумнівно, знайомі з класичними експериментами Стенлі Мілгрема щодо покори владі та дослідженням Стенфордської в’язниці Філіпа Зімбардо, яке продемонструвало, як сила неявних і псевдоочевидних соціальних сценаріїв може спонукати людей шкодити іншим. Інші дослідження включають дослідження авторитарної особистості (характерної для багатьох правих консерваторів), догматизму (характерний для справжніх віруючих у всьому політичному спектрі) і того, що психолог Мілтон Рокіч назвав «відкритою і закритою свідомістю». Дослідження соціального впливу також розповідає нам про повсякденний конформізм та умови, які йому сприяють. У наступних есе я проаналізую ці та інші дослідження, які можуть дати нам деякі відповіді на запитання вище.

Ще одна проблема, яка стосується соціальних змін задля більш вільного суспільства, полягає в тому, чому люди чинять опір таким змінам. Чому багато хто віддає перевагу статусу-кво? Нове дослідження цікавиться саме цим: «Чому ми підтримуємо систему чи інституцію, в якій живемо: уряд, компанію чи шлюб, — навіть якщо будь-хто інший бачить, що вона невдала? Чому ми противимося змінам, навіть коли система корумпована чи несправедлива?» Дослідження висвітлює умови, за яких ми вмотивовані захищати статус-кво, тобто процес, який називається «виправдання системи». Саме такі дослідження допоможуть нам краще зрозуміти, як заохочувати людей змінюватися, йти проти статусу-кво та шукати більше свободи.

Поки ми говоримо про соціальні зміни, згадаймо політичні переконання. Протягом багатьох років я спостерігав, що багато лібертаріанців наївні у своїх думках про те, які типи аргументів є переконливими для людей. Чимало лібертаріанців уявляють, що все, що їм потрібно зробити, це подати раціональний аргумент на користь лібертаріанських принципів. Скажу так: чи працює це? Не надто вдало! Дві книжки, засновані на психологічних дослідженнях ухвалення рішень, ілюструють, чому такий погляд є наївним. Книжка лауреата Нобелівської премії психолога Деніела Канемана «Мислення швидке і повільне» показує, що більшість людей ухвалює рішення на основі емоцій, а не розуму. Раціональні аргументи можуть бути емоційно привабливими, але лібертаріанці рідко їх роблять такими. В іншій книзі — «Політичний мозок» політолога Дрю Вестіна — ідеться про те саме. На виборах перемагають ті, хто вміє спровокувати емоційний шок. Якщо лібертаріанці не зрозуміють цього, то ми станемо незрозумілим рухом, який говоритиме сам із собою.

Розвиток дитини — сфера, менш очевидна для лібертаріанців, але все ж актуальна. Як писала лібертаріанська феміністка початку ХХ століття Сюзанна ЛаФоллет: «Якими будуть діти, таким буде і суспільство». Діти не народжуються лібертаріанцями. Вони мають навчитися цінувати свободу. У багатьох виданнях про виховання йдеться про те, що діти потребують керівництва, але не фізичних покарань. Малеча, яку твердо, але з любов’ю навчають емпатії, найімовірніше, виросте в зрілих та толерантних дорослих. Таким чином дослідження показує, що батькам необхідно активно давати дітям знання про емпатію, моральні цінності, критичне мислення щодо авторитетів.

Ще одна сфера, у якій батьки можуть відігравати важливу роль, — інтелект. Дослідження інтелекту не є, як дехто може припустити, про те, що IQ  виключно генетично обумовлене. Це ж фактично підтримує антидетерміністську точку зору. Як зазначає Баррі Скотт Кауфман у блозі «Scientific American», успадковуваність інтелекту не означає те, що ви думаєте. Він пише:

Ці висновки мають змусити вас подумати принаймні двічі про «успадковуваність інтелекту». Замість індексу того, наскільки «генетичним» є тест на IQ, більш імовірно, що в західному суспільстві можливості навчання дуже відрізняються одна від одної, а спадковість лише говорить вам, наскільки на цей тест впливає культура.

Ще один подібний погляд на питання інтелекту висловлює педіатр Естер Ентін, доктор медичних наук, яка обговорює нещодавнє дослідження, що показало:  «Приблизно 50 % когнітивних досягнень дітей у віці від 10 місяців до двох років є результатом впливу навколишнього середовища. Без таких переваг досягнення не відбулися б».

Нещодавнє дослідження підтверджує ідею про те, що існує кілька вікон можливостей, під час яких те, з чим дитина стикається в повсякденному житті, може значно вплинути на її когнітивний (розумовий) розвиток як тоді, так і в майбутньому. Що ще важливіше — ці вікна можливостей відкриваються набагато раніше в дитинстві, а усвідомлені та втрачені можливості мають більш негативний вплив, ніж ми хочемо вірити. Дослідження показало: малюк з низьким соціально-економічним статусом може фактично не дати собі старшому реалізувати свій генетично закладений когнітивний потенціал.

Це дослідження не лише показує, що рівень IQ залежить від середовища, воно також свідчить, що бідність — це проблема, якою не можна нехтувати. Щоб діти могли розвиватися, потрібні освітні можливості та краще виховання. Дві цілі тих, хто хоче більш вільне суспільство, полягають у створенні культури, у якій бідності не було б, а дітям надали б кращі можливості для навчання.

Інші дослідження доводять, наскільки важливою є освіта для вільного суспільства. Інтелект й освіта, як не дивно, можуть впливати на рівень злочинності. Майкл Шермер зазначає, що інтелект пов’язаний із моральними цінностями.

Соціологи зібрали достатньо доказів про зв’язок між різними типами інтелекту, моральними цінностями та поведінкою. Численні дослідження, починаючи з 1980-х років, виявили, до прикладу, що інтелект і освіта зменшують кількість злочинів із застосуванням насильства. Зі зростанням інтелекту та збільшенням можливостей здобувати освіту насильство зменшується, навіть якщо воно було типове для якогось соціально-економічного класу, віку, статі чи раси.

Ще більш інтригують нові докази, які демонструють прямо пропорційний зв’язок між грамотністю та моральними міркуваннями, особливо між читанням художньої літератури та здатністю сприймати точку зору інших. Розгляд перспективи в романах вимагає схожих на матричні ​ротації реляційних позицій у поєднанні з розумінням того, що було б, якби подія X трапилася з вами, навіть якщо «ви» в цьому випадку є персонажем роману.

Таким чином заохочення до кращої освіти може підвищити рівень інтелекту та моральних міркувань, а також зменшити злочинність — це позитивні результати, які можуть сприяти вільнішому суспільству.

Інша важлива проблема для вільного суспільства полягає в тому, як люди будуть ставитися одне до одного. Ліберали уявляють, що без уряду люди буянитимуть і не піклуватимуться про бідних. Але дослідницька література не підтримує такий висновок. Основною сферою досліджень у психології є те, що називається просоціальною поведінкою. «Просоціальна поведінка — це поведінка, спрямована на допомогу іншим людям. Просоціальна поведінка характеризується турботою про права, почуття та благополуччя інших людей. Поведінка, яку можна описати як просоціальну, включає почуття емпатії та турботи про інших, а також поведінку, спрямовану на допомогу або користь іншим людям». Хороша новина полягає в тому, що дітей можна навчити такої поведінки й вони справді можуть мати природну схильність до цього. За словами дослідників з Інституту Макса Планка в Німеччині, «згідно з результатами нового дослідження, діти віком від 3 років мають гостре почуття відновного правосуддя та “дивовижний” рівень турботи про інших». Цей висновок узгоджується з попередніми дослідженнями психології розвитку. Це хороша новина для тих, хто прагне більш вільного суспільства. Всупереч ліберальним страхам, люди мають природні нахили до справедливості та взаємодопомоги. Більш вільне суспільство буде живити цю природну схильність.

Інші сфери психологічних досліджень, які стосуються проблем вільного суспільства, включають упередження та дискримінацію, психологію та право, гендерну психологію та психологію здоров’я. Вільне суспільство — це не те суспільство, де одні ставляться погано до інших. Фанатичні люди вмотивовані спрямовувати свої дії проти тих, хто є об’єктом їхнього фанатизму, і навіть завдавати їм шкоди. Психологічні дослідження прояснюють нам умови, які можуть посилити чи послабити фанатизм. Дослідження психології та права показують, що нинішня система юриспруденції упереджена проти темношкірих і може ухвалити такий вирок, як, наприклад, смертна кара. У вільному суспільстві жоден вид упередженості не є бажаним. Гендерна психологія стверджує, що стереотипні гендерні ролі не вбудовані в людську психіку. Люди вільні обирати ролі та поведінку, які найкраще підходять їм як особистостям. Психологія здоров’я вчить, як бути здоровими та щасливішими, як бути людиною, на яку більшість буде рівнятися. Вільне суспільство просуватиме індивідуальний вибір, здоров’я та щастя, а також більш справедливе ставлення до всіх груп. Психологічні дослідження можуть освітити наш шлях до цього суспільства.[3]

У наступних частинах я детальніше розберу деякі з цих ідей та більше. Ротбард міг вважати, що психологія зовсім не стосується лібертаріанства, але я сподіваюся довести вам, як сильно він помилявся. Ідеї вільного суспільства пропонує не лише економіка, а й інші соціальні науки, зокрема психологія. Переважна кількість психологічних досліджень підтримує думку, що люди процвітають в умовах свободи та автономії. Це доводить, що не наші гени визначають нас, а радше гарна освіта та виховання допомагають стати зрілими та чуйними дорослими, які цінують свободу. Завдяки цьому ми розуміємо, як критично мислити про авторитет і як навчити наших дітей робити те саме. Психологія свободи дійсно існує і лібертаріанці повинні її прийняти.

Переклад: Євгенія Наумук.

Диктор: Максим Джаман

 

Примітки:

[1] В одному з перших випусків свого «Лібертаріанського форуму» Мюррей Ротберд якось сказав, що психологія не має жодної цінності для лібертаріанства, окрім як для роботи Томаса Саса та Шерон Преслі (він щойно прочитав мою магістерську роботу, порівняльне дослідження лібертаріанців і консерваторів). Хоча мені було надзвичайно приємно, що моє ім’я згадали поряд з іменем доктора Саса, я не міг погодитися з висновками Ротбарда. Коли багато років потому я звернувся до нього стосовно цього зауваження та згадав експеримент Мілгрема як приклад доречності психології, він просто пішов від мене, не сказавши ні слова.

[2] Протягом багатьох років у психологічних журналах з’являлася численна критика методології дослідження. Кожен аспірант, який здобуває ступінь доктора філософії, проходить кілька уроків статистики та методології дослідження в психології. Я й сам пройшов два статистичні та три дослідницькі курси плюс курс із філософії психології. Психологія набагато краще критикує власні методи, ніж інші.

[3] Для того щоб оцінити значимість цього дослідження, у фейсбуці створили нову групу, яка називається «Лібертаріанство та психологія».