5 березня 1953 року здійснилася мрія мільйонів людей: у своїй заміській резиденції помер диктатор, вбивця та один з винуватців Другої світової війни Йосиф Сталін.

Надій на майбутнє радянське керівництво було багато. Зранений після лихоліть війни світ очікував на нове життя, на мир та благополуччя. Проте завдяки діям комуністів отримав війни в Кореї, В’єтнамі, розділення та «Залізну завісу» в Європі тощо.

Тодішній президент США Дуайт Ейзенхауер розумів: США мають якнайтвердіше стати на захист ідей Свободи й наголошувати на тому, що потрібно працювати заради благополуччя світу, а не підпорядкувати світобудову якійсь ідеології.

Мине час, здійсниться і сучасна мрія вільних народів: рашистська імперія паде. Які проблеми постануть тоді перед нами? Як ми з ними впораємося?

Більше про питання, які хвилювали американського президента і на які він звертав увагу, читайте у перекладі промови «Шанс на мир» Дуайта Ейзенхауера перед Американським товариством редакторів газет 16 квітня 1953 року.

*Примітка: звернення президента транслювалося по телебаченню і радіо з готелю «Статлер» у Вашингтоні.

«Цієї весни 1953 року для всього вільного світу одне питання переважає над усіма іншими: шанс на справедливий мир між усіма людьми.

Щоб зважити цей шанс, треба згадати ще один недавній момент великого рішення, який настав тієї ще більш обнадійливої весни 1945 року, світлої від обіцянки перемоги та свободи. Надією всіх справедливих людей у ​​той момент був справедливий і міцний мир.

За минулі з того часу 8 років ця надія похитнулась, потьмяніла і майже вмерла. І тінь страху знову похмуро простяглася над світом.

Сьогодні надія вільних людей залишається твердою та сміливою, але вона суворо дисциплінована досвідом. Вона уникає не лише грубих порад відчаю, але й самообману легких ілюзій. Вона зважує шанс на мир, маючи певне, чітке знання про те, що сталося з марною надією 1945-го року.

Тієї переможної весни солдати західних союзників зустрілися з солдатами росії в центрі Європи. Вони були тріумфальними товаришами по зброї. Їх народи поділяли радісну перспективу побудувати на честь своїх загиблих єдиний належний пам’ятник — нову епоху справедливого миру. Всі ці втомлені війною народи також поділяли цю чітку, порядну мету: пильно охороняти будь-яку частину світу від панування, неприборканої агресивної сили.

Ця спільна мета проіснувала лише мить і скоро загинула. Нації світу розділилися, щоб йти двома різними шляхами.

Сполучені Штати та наші шановні друзі, інші вільні нації, обрали один шлях.

А лідери Радянського Союзу обрали інший.

Шлях, який обрали Сполучені Штати, був ясно визначеним кількома чіткими правилами, які спрямували їхню поведінку у світових справах.

Перше: жоден народ на землі не може вважатися ворогом, оскільки все людство поділяє спільну жагу до миру, товариства та справедливості.

Друге: безпеки та добробуту окремої нації не може бути досягнено (в довгостроковій перспективі) в ізоляції, а лише в ефективній співпраці з іншими націями.

Третє: Право будь-якої нації самостійно обирати форму правління та економічну систему є невід’ємним.

Четверте: Спроби будь-якої нації диктувати іншим націям свою форму правління є невиправданим.

І п’яте: Надія нації на міцний мир не може базуватися на якійсь гонці озброєнь, а лише на справедливих відносинах і чесній риториці у спілкуванні з усіма іншими націями.

У світлі цих принципів громадяни Сполучених Штатів визначили шлях, яким вони хотіли б йти через наслідки війни до справжнього миру.

Цей шлях був вірним духу, який надихнув Організацію Об’єднаних Націй: заборонити чвари, зняти напругу та подолати страхи. Цей шлях був направлений на контроль та скорочення озброєнь, він дозволяв всім націям присвятити свою енергію та ресурси на виконання великих та добросердних завданнь: зцілити рани, які нанесла війна, одягнути, нагодувати та забезпечити житлом всіх нужденних, вдосконалювати справедливе політичне життя та насолоджуватись плодами власної вільної праці.

Радянський уряд мав зовсім інше бачення майбутнього.

У світі створеному за їхнім задумом, безпеку можна було б знайти не у взаємній довірі та взаємодопомозі, а в силі. Знайти у величезній армії, підривній діяльності та пануванні над сусідніми націями. Метою тоді було б отримати перевагу у силі будь-якою ціною, а безпеку слід було шукати, відмовляючи у ній всім іншим.

Результат виявився б трагічним для світу, а для Радянського Союзу ще й іронічним.

Нарощування радянською владою військової сили попередило вільні країни про небезпеку нової агресії. Це змусило їх в цілях самооборони витрачати безпрецедентні кошти та сили на озброєння, змусило розробити військову зброю, здатну нанести миттєве й жахливе покарання будь-якому агресору

Це вселило вільним націям — і нехай ніхто в цьому не сумнівається — непохитне переконання, що до тих пір, поки існує загроза свободі, вони за будь-яку ціну повинні тримати порох сухим, бути сильними та готовими до можливої війни.

Це надихнуло їх — і нехай ніхто в цьому не сумнівається — досягти єдності мети та волі, яку не зможе подолати (зараз чи коли-небудь) ані сила пропаганди, ані будь-який тиск.

Одна річ, проте, залишилася незмінною і на неї не вплинула радянська поведінка: це готовність вільних націй щиро вітати будь-які справжні докази мирної мети, що дозволить усім народам знову відновити спільне прагнення справедливого миру.

Вільні нації офіційно й неодноразово запевняли Радянський Союз, що їхній міцний альянс ніколи не мав жодної агресивної мети. Однак радянські лідери, здається, переконали себе або намагалися переконати свій народ у зворотному.

І так сталося, що Радянський Союз сам поділяв і страждав від тих страхів, які він розпалював в інших частинах світу.

Це був спосіб життя, викуваний 8 роками страху та сили.

На що може сподіватися світ або будь-яка нація в ньому, якщо не знайдеться повороту з цієї дороги страху?

Найстрашніше, чого варто побоюватися, і найкраще, чого треба очікувати, можна просто сформулювати.

Найстрашніше  – це ядерна війна.

А найкращим у цьому разі було б життя сповнене вічного страху та напруги; тягар зброї, що виснажує ресурси та праця всіх народів; марний розподіл сил, який кидає виклик американській, радянській чи будь-якій системі, для досягнення справжнього достатку та щастя для народів цієї землі.

Кожна виготовлена ​​рушниця, кожен спущений військовий корабель, кожна випущена ракета означає, в кінці-кінців, крадіжку в тих, хто голодує та не нагодований, хто замерзає та не одягнений. Такий сконцентрований навколо зброї світ витрачає не тільки гроші.

Він витрачає піт своїх трудівників, геній своїх вчених та надії своїх дітей.

Вартість одного сучасного важкого бомбардувальника така: нова школа з цегли у понад 30 містах.

Це дві електростанції, кожна з яких обслуговує 60-тисячне місто.

Це дві чудові, повністю обладнані лікарні. Це приблизно 50 миль бетонного шосе.

Ми платимо за один винищувач півмільйона бушелів пшениці.

Ми оплачуємо один есмінець новими будинками, в яких могло б жити понад 8000 людей.

І це, я повторюю, найкращий спосіб життя, який можна знайти на дорозі, якою прямує світ.

Це зовсім не те, що можна було б назвати справжнім життям. Під хмарою загрозливої ​​війни людство висить на залізному хресті.

Ці прості та жорстокі істини визначають небезпеку та вказують на надію, яка прийшла цієї весни 1953 року.

Це один із тих періодів у справах націй, коли необхідно зробити дуже серйозний вибір, якщо ми хочемо повернутися до справедливого та тривалого миру.

Це момент, який вимагає від урядів світу просто та чесно говорити про свої наміри.

Він закликає їх відповісти на питання, яке хвилює серця всіх розсудливих людей: невже немає іншого способу життя?

Світ знає, що зі смертю Йосифа Сталіна закінчилася ціла епоха. За 30 років його правління Радянська імперія розширилася від Балтійського до Японського моря, зрештою домінуючи над 800 мільйонами людей.

Радянська система, сформована Сталіним і його попередниками, народилася в одній світовій війні. З упертою та часто дивовижною мужністю вона пережила Другу світову війну. Вона вижила, щоб загрожувати світу третьою.

Зараз до влади в Радянському Союзі прийшло нове керівництво. Його зв’язки з минулим, якими б сильними не були, не можуть зв’язати його повністю. Їх майбутнє значною мірою залежить від них самих.

Це нове керівництво протистоїть вільному світу, який, як це рідко траплялося в історії союзу, палає бажанням залишатися вільним.

Цей вільний світ знає, на основі гіркої мудрості свого досвіду, що пильність та жертовність є ціною свободи.

Він знає, що захист Західної Європи вимагає єдності цілей і дій, що стало можливим завдяки Організації Північноатлантичного договору, яка містить в собі Європейське оборонне співтовариство.

Він знає, що Західна Німеччина заслуговує на те, щоб бути вільним і рівноправним партнером у цьому співтоваристві, і що для Німеччини це єдиний безпечний шлях до повної, остаточної єдності.

Він знає, що агресія в Кореї та в Південно-Східній Азії є загрозою для всієї вільної спільноти, на яку необхідно відповісти спільними діями.

Ось такий вільний світ стоїть перед новим радянським керівництвом. Це світ, який вимагає і очікує повної поваги своїх прав та інтересів. Це світ, який завжди буде однаково поважати всіх інших.

Отже, у нового радянського керівництва тепер є дорогоцінна можливість пробудитися разом із рештою світу, дійти до небезпечної відмітки та допомогти переломити хід історії.

Чи зроблять вони це?

Ми ще не знаємо. Нещодавні заяви та жести радянських керівників свідчать про те, що вони можуть усвідомити цей критичний момент.

Ми вітаємо кожен чесний акт миру. Нас не хвилює пуста риторика.

Ми лише за щирість мирних цілей, які підкріпленні справами. Можливостей для таких вчинків багато. Успіх великої кількості з них залежить не від складних протоколів, а від простого бажання їх виконати. Навіть кілька таких чітких і конкретних дій, як-от підписання Радянським Союзом Австрійського договору чи звільнення ним тисяч полонених, які все ще утримуються з часів Другої світової війни – це були б вражаючі ознаками щирих намірів. Вони мали б силу переконання, з якою не зрівняється жодне ораторське мистецтво.

Ми чітко знаємо: світ, який починає спостерігати за відродженням довіри між націями, може знайти свій «шлях до миру, який не є ані упередженим, ані каральним».

Разом з усіма, хто сумлінно працюватиме задля досягнення такого миру, ми готові з новою рішучістю прагнути повернути майже втрачені надії нашого часу.

Першим великим кроком на цьому шляху має бути укладення заслуженого перемир’я в Кореї.

Це означає негайне припинення бойових дій і невідкладний початок політичних дискусій, які призведуть до проведення вільних виборів в об’єднаній Кореї.

Це має означати, що не менш важливо, припинення прямих і непрямих нападів на безпеку Індокитаю та Малайї. Тому що будь-яке перемир’я в Кореї, яке лише звільнить агресивні армії для нападу в інших містах, буде шахрайством.

Ми прагнемо, як в Азії, так і по всьому світу, правдивого і повного миру.

З цього може вирости ще ширше завдання — досягнення справедливого політичного врегулювання інших серйозних і визначених проблем між вільним світом і Радянським Союзом.

Жодне з цих питань, велике чи мале, не є нерозв’язним – аби було бажання поважати права всіх націй.

Ми знову говоримо: Сполучені Штати готові взяти на себе свою справедливу частку роботи.

Ми вже зробили все, що в наших силах, щоб прискорити укладення договору з Австрією, який звільнить цю країну від економічної експлуатації та окупації іноземними військами.

Ми готові не тільки просуватись вперед із нинішніми планами щодо тіснішої єдності націй Західної Європи, але також, на цій основі, прагнути до створення широкої  європейської спільноти, сприятливій для вільного пересування людей, свободі торгівлі та ідей.

Ця спільнота включатиме вільну та об’єднану Німеччину з урядом, обраним на вільних та таємних виборах.

Ця вільна спільнота і повна незалежність східноєвропейських націй можуть означати кінець теперішнього неприродного поділу Європи.

Оскільки прогрес у всіх цих сферах зміцнює світову довіру, ми змогли б одночасно почати виконувати наступну велику роботу — зменшення тягаря озброєнь, що зараз лежить на світі. З цією метою ми могли б вітати та укласти найурочистіші угоди. До них належним чином можна віднести:

▪️ Обмеження, абсолютними цифрами, або узгодженим міжнародним співвідношенням, чисельності збройних сил і сил безпеки всіх країн;

▪️ Зобов’язання всіх країн встановити узгоджені обмеження щодо частки загального виробництва певних стратегічних матеріалів, які будуть призначені для військових цілей;

• ▪️ Міжнародний контроль над атомною енергією для сприяння її використання виключно в мирних цілях і забезпечення заборони атомної зброї;
• ▪️ Обмеження або заборона на інші категорії зброї більшої руйнівної дії;
• ▪️ Забезпечення виконання всіх цих узгоджених обмежень і заборон за допомогою відповідних гарантій, включаючи практичну систему інспекції під егідою Організації Об’єднаних Націй.

Деталі таких програм роззброєння є безумовно критичними та складними. Ані Сполучені Штати, ані будь-яка інша нація не можуть стверджувати, що вигадали ідеальний, досконалий механізм. Але механізм має менше значення, ніж віра — добра віра, без якої жодна угода не може працювати справедливо й ефективно.

Плоди успіху в усіх цих завданнях дадуть світу найбільше завдання і найбільшу можливість з усіх: націлити енергію, ресурси і уяву всіх мирних націй на новий вид війни. Це буде тотальна війна, оголошена не проти будь-якого людського ворога, а проти грубих сил бідності та потреби.

Мир, до якого ми прагнемо, заснований на гідній довірі та співпраці між націями, може бути зміцнений не зброєю війни, а пшеницею та бавовною, молоком та вовною, м’ясом, деревиною та рисом. Ці слова перекладені на всі мови світу. Це потреби, які кидають виклик цьому озброєному світу.

Ідея справедливого та мирного світу не є новою чи дивною для нас. Вона надихнула народ Сполучених Штатів ініціювати Програму Відродження Європи в 1947 році. Ця програма була підготовлена, щоб ​​з однаковою турботою ставитись до потреб Східної та Західної Європи.

Ми готові підтвердити конкретними доказами нашу готовність допомогти побудувати світ, в якому всі народи зможуть бути успішними та процвітаючими.

Уряд готовий звернутись до свого народу із закликом приєднатись до всіх націй та виділити значний відсоток заощаджень, досягнутих завдяки роззброєнню, на фонд світової допомоги та реконструкції. Метою цієї великої роботи буде допомога іншим народам у розвитку нерозвинених областей світу, стимулювання прибуткової та чесної світової торгівлі, допомога всім народам пізнати благословення продуктивної свободи.

Пам’ятниками цієї нової війни стануть дороги та школи, лікарні та будинки, їжа та здоров’я.

Одним словом, ми готові присвятити свої сили служінню потребам, а не страхам світу.

Ми готові за допомогою цих і всіх подібних дій зробити Організацію Об’єднаних Націй інституцією, яка може ефективно охороняти мир та безпеку всіх народів.

Я не знаю нічого, що я міг би додати, щоб показати щиру мету Сполучених Штатів.

Я не знаю жодного шляху, окрім того, що позначена цими та подібними вчинками, яку можна було б назвати шляхом миру.

Я знаю тільки одне питання, від якого залежить прогрес. Він включає в себе наступне:

Що готовий зробити Радянський Союз?

Якою б не була відповідь, нехай вона буде чітко сформульована.

Ми знову кажемо: жага до миру занадто велика, година в історії надто пізня, для того щоб будь-який уряд міг сміятись над надіями людей одними лише словами, обіцянками та жестами.

Тест на істину простий: переконати можна лише справами.

Чи готове нове керівництво Радянського Союзу використати свій вирішальний вплив у комуністичному світі, включно з контролем над поставками зброї, щоб забезпечити не лише доцільне перемир’я в Кореї, але й справжній мир в Азії?

Чи готове воно дозволити іншим націям, у тому числі східноєвропейським, вільно обирати власні форми правління?

Чи готове воно працювати разом з іншими країнами над серйозними пропозиціями в області роззброєння, які мають стати ефективними завдяки суворому контролю та інспекціям ООН?

Якщо ні, то де конкретні докази турботи Радянського Союзу про мир?

Тест очевидний.

Перед усіма народами є дорогоцінний шанс завершити чорну смугу подій. Якщо ми не спробуємо скористатися цим шансом, то суд майбутніх століть буде  суворим і справедливим.

Якщо ми будемо намагатись, але зазнаємо невдачі і світ залишиться озброєним проти самого себе, він принаймні більше не буде розділений в своєму чіткому розумінні того, хто прирік людство на таку долю.

Мета Сполучених Штатів, які висловлюють ці пропозиції, проста і зрозуміла.

Ці пропозиції випливають, без прихованої мети чи політичних пристрастей, із нашого спокійного переконання, що жага до миру є в серцях усіх народів — і в Росії та Китаї не менше, ніж у нашій країні.

Вони відповідають нашій твердій вірі в те, що Бог створив людей, щоб вони насолоджувалися, а не знищували плоди землі та власної праці.

Метою Сполучених штатів є зняти зі спин та з сердець людей тягар зброї та страхів, щоб перед ними настала золота ера свободи та миру».

Дуайт Ейзенхауер

Переклад: Анна Березіна.