Політичний принцип свободи

Політична теорія або ідеологія має три компоненти: обґрунтування, принципи та політику. Лібертаріанство перебуває на рівні принципів, що дає йому змогу черпати ідеї з різних філософських традицій, релігій і стилів життя. Александр МакКобін, на момент написання есе — президент та співзасновник організації «Students for Liberty», аспірант філософського факультету Джорджтаунського університету, показує, як і чому лібертаріанство приваблює людей по всьому світу.

Чим є лібертаріанство? А чим воно не є? Це всеохопна філософська система, яка пояснює суть буття, істини, мистецтва та життя? Це філософія моралі, яка розповідає нам, як жити краще? Чи це політична філософія, яка робить можливим співіснування багатьох мирних філософій життя та моральності, рамка для добровільної соціальної взаємодії? І тим, хто приймає лібертаріанство, і тим, хто його відкидає, буде корисним прояснити, що саме означає цей термін.

Якщо говорити коротко, лібертаріанство — це політична філософія, пріоритетом якої є принцип свободи.

Допоки ви поважаєте права інших, можна бути лібертаріанцем та індуїстом, християнином, юдеєм, мусульманином, буддистом, деїстом, агностиком, атеїстом чи послідовником будь-якої іншої релігії. Вам може подобатися хіп-хоп, концерти Рахманінова, регі, Брамс, китайська опера чи будь-яка інша музика, або ви можете взагалі не любити музику. Можна і далі наводити приклади, але суть залишається та сама. Лібертаріанство — це не філософія життя чи кохання, чи метафізики, чи релігії, чи мистецтва, чи цінностей, хоча його точно можна поєднувати з безмежною кількістю філософій.

То що ж таке політична філософія? Політична філософія складається з трьох компонентів: обґрунтування, принципів і політики. Обґрунтування політичної філософії — це той стандарт, який використовують для виправдання певних переконань; це може бути досягнення найвищого блага для максимально можливої кількості людей, повага до автономності людей як моральних істот, справедливість у розподілі труднощів та переваг чи ще щось. Принципи — це абстрактні твердження, які уточнюють, як ті обґрунтовані переконання реалізовуються. Політика — це практичне застосування цих принципів при вирішенні конкретних, реальних проблем. У щоденному політичному житті саме політика перебуває в центрі дискусії, коли йдеться про такі речі, як: «Чи збільшувати (зменшувати) податки?», «Чи розпочинати війну з іншою країною?» та «Чи потрібно заборонити паління марихуани?».

Принципи, що лежать в основі певної політики, іноді виходять назовні, коли люди запитують: «Нам слід більше турбуватися про дотримання конституції чи про допомогу нужденним?». Питання такого типу іноді викривають, якими принципами керуються люди, визначаючи пріоритети та обґрунтовуючи свої погляди на політики. Зазвичай обґрунтування поглядів залишають для філософських бесід, коли підіймаються питання типу: «Чи потрібно давати перевагу свободі над рівністю?» та «Яким стандартом користуватися, коли доводиться робити вибір між конституцією та потребами нужденних?»

Лібертаріанство — це не комплексна політична філософія, яка дає точні відповіді на всі питання — від обґрунтування до формування політик. Лібертаріанство визначається своєю прихильністю до принципу свободи середнього рівня. Цей принцип може різними людьми пояснюватися по-різному (взагалі принцип свободи може і дуже часто пояснюється як принцип множинних стандартів; його можна пояснити з позицій поваги до автономності, а також із позицій творення загального процвітання. Немає потреби обирати, що саме є «істинним обґрунтуванням»). До того ж застосування принципу свободи до формування конкретних питань політики, може спровокувати дискусії та непорозуміння через суб’єктивне оцінювання обставин та фактів.

Потрібно наголосити, що відданість політичному принципу свободи не вимагає від жодного лібертаріанця підтримувати те, що люди роблять зі своєю свободою. Можна вважати людину аморальною, грубою чи несвідомою у своїй поведінці, але при цьому захищати право цієї людини так поводитися доти, поки її поведінка не порушує права інших.

Політичний принцип свободи

Постулати лібертаріанства обмежуються рівнем принципів. Найбільш явно лібертаріанці дотримуються принципу презумпції свободи: усі люди мають бути вільними у своєму праві робити зі своїм життям та своїми правами все, що вони забажають, якщо немає достатньо вагомих причин (порушення таких самих прав інших), щоб їм у цьому перешкоджати. Кожна людина має право на свободу. Прихильники інших політичних філософій при розробці політик керуються іншими принципами, такими як:

Корпоративізм — принцип, що люди мають нести відповідальність за життя інших.
Рівність отриманих результатів — принцип, згідно з яким люди мають мати однакові умови, з однаковими товарами, рівнем користі та іншими бажаними результатами. [1]

Може виникнути питання: а чи немає кращого способу пояснити принцип свободи? Можливо, є. Девіз Інституту Катона — «Особиста свобода, обмежена влада, вільні ринки й мир». Це найкращий варіант окреслення принципу свободи чи він оманливий через секторальний розподіл цього принципу, адже, наприклад, «вільні ринки» й «мир» можна розглядати як різні сторони принципу свободи? Найкраще й найвлучніше формулювання залежить від обставин, а оскільки Інститут Катона — це насамперед дослідний інститут із питань державної політики, їм таке формулювання підходить.

Обгрунтування свободи

Філософія, яка виступає за захист одного принципу чи декількох принципових постулатів, водночас заперечуючи інші, потребує обґрунтування того, чому один принцип обрали, а інші ні. Потрібно обґрунтовувати вибір саме цього принципу. Дехто може сказати, що «кожна людина належить сама собі, а отже, може ухвалювати всі рішення стосовно свого тіла та майна», але навіть це вимагає не лише подальшого пояснення (наприклад, що означає «право власності» й що саме вкладаємо в поняття «стосовно»), а й обґрунтування. Без обґрунтування — це всього лиш заява. Існує багато різних обґрунтувань принципу свободи. Упродовж десятиліть лібертаріанці їх висували, захищали, обговорювали та критикували, а щодо деяких з них дискутують і сьогодні. Ось деякі з них із зазначенням мислителя, який у такий спосіб обґрунтовує свободу:

Корисність — свобода має стати принципом політичного життя, тому що вона створює найбільше благо для найбільшої кількості людей (Джеремі Бентам).
Автономія — обмежена влада та дотримання рівних прав створює правильну рамку для поваги автономії моральних агентів (Роберт Нозік).
Раціональне управління власним життям та щастям — з огляду на людську природу свобода є необхідною умовою для досягнення щастя (Айн Ренд).
Природнє право та природні права — свобода — це характеристика природи людини, яка одночасно й самоскеровна, і соціальна (Джон Лок).
Одкровення — свобода — це дар Божий, і, відповідно, ніхто не може відібрати в іншого те, що йому дано Господом (Джон Лок та Томас Джефферсон).
Співчуття — свобода виникає з «простої системи», яка співзвучна людській здатності ставити себе на місце іншого (Адам Сміт).
Договір — принцип, згідно з яким свобода обґрунтовується, як необхідний результат спільного договору між раціональними агентами (Ян Нарвсон).
Смиренність — використання свободи як принципу політичної організації обґрунтовується тим, що ніхто не може знати, як саме потрібно скеровувати життя інших (Ф. А. Гаєк).
Чесність — свобода є обґрунтованою, адже вона забезпечує найбільше переваг найменш заможним верствам населення (Джон Томасі).

Варто зазначити, що цей список не є вичерпним. Головним є те, що хоча лібертаріанство й не послуговується якимось одним обґрунтуванням, воно все одно має обґрунтування. Лібертаріанство як таке не використовує якесь одне обґрунтування принципу свободи.

Принцип свободи направляє людські діяння, але це не принцип, що виправдовує сам себе. І хоча лібертаріанство — це не вичерпна політична філософія, люди можуть приймати лібертаріанство, тому що вони поділяють більш глибокі, обґрунтовані цінності, такі як процвітання людства, автономність, здоровий глузд, щастя, релігійні приписи, співчуття чи справедливість.

Принцип один — політик багато

Так само, як може бути багато обґрунтувань одного принципу, можуть бути відмінності в тому, як лібертаріанці трактують і застосовують принцип свободи. Існує багато незакінчених дискусій на безліч тем, як от — патенти та авторські права (майнові права на творчість чи права держави на монополію?), смертна кара для ув’язнених убивць (справедливе покарання чи надмірні повноваження влади?), аборти (спірне питання, яке залежить від того, чи ми вважаємо, що тут йдеться про двох агентів, що мають моральні права, чи лише одного), оподаткування (це просто грабіж, чи деякі податки витрачаються на справді колективні блага, такі як оборона, легітимні ставки за оплату послуг?), зовнішня та воєнна політика (всі лібертаріанці згодні, що існує антивоєнна презумпція, але існують дискусії щодо того, що саме може примусити відкинути цю презумпцію та виправдати використання військової сили) та навіть одностатеві шлюби (держава має припинити дискримінацію проти одностатевих пар чи взагалі не має займатися питаннями шлюбів, перевівши його в площину контрактного права?). Різні люди по-різному застосовують один і той самий принцип.

Це не означає, що немає лібертаріанських політик. Закони про заборону вбивства, зґвалтування, рабства та крадіжок є базовими для будь-якої цивілізованої правової системи; вони також мають стосуватися влади. А проте не завжди очевидним є те, яким саме чином впроваджувати в дію такі загальні закони. Думки людей можуть різнитися. Наприклад, конкретні кроки, які потрібно зробити владі чи громадянам, щоб захистити громадян та їхні сім’ї від насилля, можуть спричиняти дискусію.

Половинчасті заходи також є предметом дискусії. Наприклад, чи мають лібертаріанці декриміналізувати використання марихуани з медичною метою при тому, що послідовне дотримання принципів лібертаріанства вимагає повної декриміналізації марихуани? Це відхід від своїх принципів чи крок назустріч ширшій свободі? Думки можуть різнитися.

Різниця між політикою та етикою

Лібертаріанство — це політична, а не моральна філософія. Етика намагається визначити, що по своїй суті є правильним чи добром. Хоча вони й дотичні, усе ж політична філософія займається іншою стороною людської діяльності. Політична філософія намагається визначити, якими мають бути правильні стосунки між людьми. Часто відзначається значне накладання цих двох галузей, тому що й перша, і друга прописують правила поведінки людей та стосуються того, як саме мають поводитися люди, чи то наодинці, чи під час взаємодії одне з одним. Однак вони відмінні аргументами, які дають, щоб пояснити, чому індивід має дотримуватися саме таких правил поведінки.

Етичні дії аргументують тим, що агент щось робить, тому що він — моральна істота. Моральна сторона людини змушує її діяти правильно. Етика починає аналіз з окремого морального агента і ставить запитання:

«Як має діяти індивід з огляду на те, що він моральний агент?».

При цьому кодекс поведінки в політичній філософії визначається на основі того, що агент має поважати інших індивідів як окремих незалежних моральних агентів. Це соціальна філософія, яка намагається визначити, як саме люди мають поводитися одне з одним. Вона ставить запитання:

«Як має діяти індивід з огляду на те, що він взаємодіє з іншими індивідами?»

Іншими словами, джерелом моральності є сама людина: як люди повинні поводитися саме через те, що вони є людьми. Джерело політичної філософії інше: вимагається поводитися справедливо з іншими, тому що вони є людьми.

Це не означає, що етичні міркування виключають емоції інших при виборі моделі поведінки. У багатьох випадках, щоб визначити, який саме вчинок буде етичним нам часто доводиться зважувати, як наші дії впливатимуть на інших, або ставити себе на місце інших і намагатися зрозуміти їхню точку зору та емоції. З усім тим, центром цих емоцій є сам моральний агент. З погляду етики, ми піклуємося про інших індивідів як про частину нашої етичної системи. Натомість, з погляду політичної філософії, ми розглядаємо інших людей як окремих моральних агентів, які заслуговують на увагу, а отже, вимагають від нас обмеження нашої поведінки для забезпечення поваги до них.

Оскільки більша частина людської діяльності пов’язана із взаємодією з іншими, правила як етики, так і політики мають застосовуватися в одних і тих самих ситуаціях, що іноді змушує людей об’єднувати політичну філософію та етику. Дехто намагається законодавчо врегулювати мораль, тому що вони вважають, що якщо щось є аморальним, то воно має бути незаконним. Якщо люди не мають цього робити, то інші люди мають не дати їм цього зробити. Традиційною відповіддю на таку позицію є те, що «люди мають різні моральності» і вони не повинні нав’язувати «свою мораль» іншим. Проте не потрібно приймати моральний релятивізм («моя мораль» настільки ж правильна й хороша, як «твоя мораль») для того, щоб прийняти лібертаріанство. Такого роду релятивізм слугуватиме слабким фундаментом свободи, адже якщо переконання всіх мають однакову вагу й користь, то чим тоді свобода краща за примус?

Також стверджують, що, хоча й може існувати загальнолюдська мораль, яка стосується всіх, ніхто не знає, яка вона, тому ми не повинні узаконювати будь-яку мораль. І хоча цей аргумент сильніший, ніж той, що дають моральні релятивісти, він усе одно визнає той факт, що «узаконення моральності» могло б бути легітимним, якби ми могли просто визначити, що таке правильна мораль. Навіть якщо ми погоджуємося, що існує одна універсальна мораль, і припускаємо, що вона відома та викликає схвалення широкої громадськості, узаконення моралі через політичні інститути однаково залишатиметься незаконним, тому що мораль та політична філософія мають справу з різними сторонами людського життя. Мораль допомагає нам (принаймні, ми сподіваємося на це) прожити краще життя. Закон допомагає нам співіснувати одне з одним справедливо.

Дехто говорить, що політична філософія, яка не базується на певній етиці, не має обґрунтування. Але згадаймо принцип, який стверджує, що політична філософія — це істинне середнє значення. Вона має обґрунтування (чи декілька обґрунтувань), але не лежить в основі принципів лібертаріанства. Як уже говорилося вище, люди, що користуються різними обґрунтуваннями, все одно можуть дійти згоди щодо одного спільного принципу. У цьому випадку терпимість до такого розмаїття і є застосуванням принципу свободи, який допускає різноманіття етичних поглядів і моделей поведінки, допоки певні права рівні для всіх. У більшості ситуацій мораль та політична філософія можуть диктувати однакову модель поведінки: вбивство, зґвалтування та грабіж точно є аморальними, а також вони заборонені законом. Але також є випадки, коли моральність диктує або забороняє певні моделі поведінки, а політична філософія не має точки зору з даного приводу. Моральність може вимагати від вас любити свого сусіда, як брата (чи сестру), але політична філософія — принаймні, політична філософія лібертаріанства — цього не вимагає. Як казав преподобний Св. Тома Аквінський:

«Людські закони розроблено для певного кола людей, більшість із яких — не ідеальні по своїй сутності. Людські закони не забороняють усі порочні діяння, які не чинять люди благочестиві, вони забороняють лише найбільш порочні діяння, які можуть не чинити більшість людей; переважно ці заборони стосуються заподіяння шкоди іншим, тобто того, без чого людське суспільство не могло б існувати; як наслідок, людські закони забороняють вбивати, красти й тому подібне». [2]

Є багато речей, які з погляду моралі вважаються сумнівними, аморальними та навіть відверто порочними, але з погляду політичної філософії вони підпадають під категорію допустимих. Питання, яке ми собі задаємо, розмежовуючи заборонене та незаборонене законом, звучить так: чи порушує ця дія права іншого?

Висновок

Серед лібертаріанців є прихильники всіх релігій, атеїсти, послідовники багатьох різнопланових філософій, люди з різними стилями життя, представники різних етнічних та мовних груп, але їх усіх об’єднує принцип свободи. Вони можуть дещо по-різному трактувати застосування цього принципу, мати різні погляди на певні факти й навіть, як наслідок, іноді опинятися у ворожих таборах, коли вирішуються певні питання, хоча при цьому вони апелюють до того самого принципу свободи. Цей принцип об’єднує їх, коли вони борються за скасування відповідальності за злочини без потерпілого, коли вони виступають проти тиранії, захищають вільну торгівлю та підприємництво, борються проти агресії та загалом підтримують дотримання рівної свободи для всіх.

Я закликаю всіх, хто поділяє політичний принцип свободи, більш детально вивчити ідеї лібертаріанства, почитати про них, обдумати, обговорити, подискутувати, порівняти їх з іншими політичними філософіями, словом, скористатися своїм здоровим глуздом. Бути лібертаріанцем означає підтримувати принцип свободи. Особисті причини, чому саме людина вирішила поділяти цей принцип, можуть різнитися від причин, які рухають іншими лібертаріанцями; це ще одна риса, яка вирізняє лібертаріанство з-поміж інших політичних філософій, воно не вимагає єдиних основ, лише переконання в тому, що кожна людина має право на свободу. Один лібертаріанець може не погоджуватися з іншим щодо найбільш вдалого варіанту формування політики, щоб забезпечити існування світу, у якому пануватиме принцип, який вони разом поділяють. Саме політичний принцип свободи визначає філософію лібертаріанства й об’єднує всіх лібертаріанців. Це й усе, але цього достатньо.

Примітки

Я протиставляю принцип свободи принципу «рівності отриманих результатів», а не принципу «рівності», тому що принцип свободи вже є принципом «рівної свободи».
St. Thomas Aquinas, «Treatise on Law», Q. 96, Art. 2, Summa Theologica (Westminster, Maryland: Christian Classics, 1981), p. 1018.