В своїй статті економіст Пітер Бетке пояснює, що таке Австрійська економічна школа та виділяє основні її положення.

Австрійська економічна школа була заснована в 1871 році з публікацією Карлом Менґером «Принципів економічної науки». Менґер, разом із Вільямом Стенлі Джевонсом і Леоном Вальрасом, розпочав маржинальну революцію в економічному аналізі. Він присвятив «Принципи економічної науки» своєму німецькому колезі Вільгельму Рошеру, провідній фігурі німецької історичної школи, яка тоді домінувала в економічному мисленні німецькомовних країн. У своїй книзі австрієць стверджував, що економічний аналіз універсально застосовний і що одиницею цього аналізу є людина та її вибір. Цей вибір, писав він, визначається індивідуальними суб’єктивними уподобаннями та маржею, на яких це рішення ґрунтується. (див. Маржиналізм) Логіка вибору, на його думку, була найважливішим внеском у розвиток універсально застосовної економічної теорії.

З іншого боку, історична школа стверджувала, що економічна наука не здатна виробити універсальні принципи й що натомість наукові дослідження мають зосереджуватися на детальному вивченні історії. Вони вважали, що англійські класичні економісти помилково вірили в економічні закони, які не залежали від часу та національних кордонів. «Принципи економічної науки» Менґера же знову підтвердили думку класичних політекономістів щодо універсальних законів і зробили це за допомогою граничного аналізу. Учні Рошера, зокрема Густав Шмоллер, разюче виступили проти «теорії» Менґера й дали йому та його послідовникам Ойгену Бем-Баверку та Фрідріху Візеру зневажливе прізвисько «Австрійська школа», оскільки ті викладали у Віденському університеті. Термін прижився.

Однак, із 1930-их жоден економіст із Віденського чи будь-якого іншого австрійського університету так і не зміг стати провідним діячем так званої Австрійської економічної школи. У 1930-х і 1940-х роках Австрійська школа переїхала до Великобританії та Сполучених Штатів, і вчені, пов’язані з цим підходом до економічної науки, працювали головно в Лондонській школі економіки (1931–1950), Нью-Йоркському університеті (1944), Обернському університеті (1983) та Університеті Джорджа Мейсона (1981). Багато ідей провідних австрійських економістів середини ХХ століття, таких як Людвіг фон Мізес і Ф. А. Гаєк, ґрунтуються на ідеях класичних економістів, як от Адам Сміт і Девід Г’юм, або постатях початку ХХ століття, як от Кнут Віксель, поряд з австрійцями Менґером, Бем-Баверком та Фрідріхом фон Візером. Ця різноманітність інтелектуальних традицій в економічній науці ще очевидніша, якщо поглянути на сучасних австрійських економістів, які також зазнали впливу сучасних економічних постатей. До яких належать Армен Алчіан, Джеймс Б’юкенен, Рональд Коуз, Гарольд Демсец, Аксель Лейонхуфвуд, Дуґлас Норт, Мансур Олсон, Вернон Сміт, Ґордон Таллок, Ліланд Йеґер та Олівер Вільямсон поряд з австрійцями Ісраелем Кірцнером та Мюреєм Ротбардом. Хоча можна стверджувати, що станом на зараз у рамках економічної професії функціонує окрема австрійська школа, також можна розумно стверджувати, що термін «австрійський» більше нічого по суті й не означає. У цій статті я сконцентруюся на основних економічних тезах, які розділяють так звані австрійці.

Методологія економічної науки

Твердження 1: Обирають лише індивіди

Економічний аналіз починається з людини з її цілями та планами. Лише індивіди роблять вибір; колективні сутності на це не здатні. Головне завдання економічного аналізу полягає в тому, щоби зробити економічні явища зрозумілими, ґрунтуючи їх на індивідуальних цілях та планах; вторинне ж завдання економічного аналізу полягає у виявленні ненавмисних наслідків індивідуального вибору.

Твердження 2: Вивчення ринкового порядку принципово пов’язане з поведінкою обміну й інститутами, у рамках яких він здійснюється.

Систему цін та ринкову економіку найкраще розглядати як «каталаксію», і, у такий спосіб, наука, що вивчає ринковий порядок, підпадає під сферу «каталатики». Ці терміни походять від грецького слова «katallaxy», що означає обмін або перетворення ворогів на друзів через обмін. У рамках каталактики основна увага приділяється відносинам обміну, що формуються на ринку, переговорам, що характеризують процес обміну, та інститутам, у яких обмін здійснюється.

Твердження 3: «Факти» суспільних наук — це те, у що вірять і що думають люди.

На відміну від фізичних наук, гуманітарні науки починаються з цілей та планів окремих людей. Тоді як відкидання цілей та планів у галузі фізичних наук призводить до прогресу в подоланні проблеми антропоморфізму, у гуманітарних науках ігнорування цілей та планів людей призводить до того, що наука про людську діяльність позбавляється свого предмету вивчення. У гуманітарних науках «факти» — те, що думають і в що вірять актори.

Значення, яке люди надають речам, практикам, місцям і людям, визначає, як вони орієнтуватимуться під час прийняття рішень. Мета науки про людську діяльність — розуміння, а не передбачення. Гуманітарні науки можуть досягти цієї мети, бо ми і є предметом нашого дослідження, або тому, що ми маємо внутрішнє знання, тоді як природничі науки не можуть мати на меті розуміння, бо вони спираються на зовнішнє. Ми можемо зрозуміти цілі та плани інших людей, бо ми самі люди.

Класичний мисленнєвий експеримент, покликаний передати цю суттєву різницю між науками про людську діяльність і фізичними науками, — марсіанин, що спостерігає за «даними» на Центральному вокзалі Нью-Йорка. Наш марсіанин міг помітити, що коли маленька стрілка годинника показує на вісім, відбувається метушня й тіла полишають коробки, а коли вона показує на п’ять, вони повертаються до коробок і їдуть. Марсіанин може навіть розробити прогноз щодо маленької стрілки й руху тіл і коробок. Але доки він не зрозуміє цілей і планів (поїздки на роботу та назад), його «наукове» розуміння даних про Центральний вокзал Нью-Йорка буде обмеженим. Науки про людську діяльність відрізняються від природничих наук, і ми збіднюємо гуманітарні дисципліни, коли намагаємося загнати їх у філософські/наукові рамки природничих.

Мікроекономіка

Твердження 4: Корисність і витрати є суб’єктивними

Усі економічні явища відображаються в розумі людини. З 1870-х економісти були згодні, що вартість суб’єктивна, але багато хто вслід за Альфредом Маршаллом стверджував, що витрати визначаються об’єктивними умовами. Маршал наполягав, що як обидва леза ножиць ріжуть аркуш паперу, так і суб’єктивна вартість та об’єктивні витрати визначають ціну (див. Мікроекономіка). Проте Маршалл не зміг зрозуміти, що витрати також суб’єктивні, бо вони визначаються вартістю альтернативних способів використання обмежених ресурсів. Обидва леза ножиць справді ріжуть папір, але лезо пропозиції визначається суб’єктивною оцінкою індивідів.

Визначаючи порядок дій, необхідно робити вибір, себто йти одним шляхом, а не іншим. Акцент на альтернативах у виборі приводить нас до однієї з визначальних концепцій економічного мислення: альтернативних витрат. Витрати будь-якої дії — це вартість найдорожчої альтернативи, яку не вдалося реалізувати. Оскільки впущена можливість, за визначенням, ніколи не реалізовувалася, коли приймається рішення, порівнюються очікувані вигоди від тієї чи іншої діяльності з очікуваними вигодами альтернатив.

Твердження 5: Система цін економить на інформації, яку люди повинні обробляти під час прийняття рішень

Ціни підсумовують умови обміну на ринку. Цінова система дає учасникам ринку релевантну інформацію, допомагаючи їм отримувати взаємну вигоду від обміну. Беручи відомий приклад Гаєка, коли люди зауважують, що ціна на олово зросла, їм не потрібно знати, чи було причиною збільшення попиту на олово чи скорочення пропозиції. У будь-якому разі зростання ціни на олово змушує їх економити на його споживанні. Ринкові ціни швидко змінюються, коли вихідні умови змінюються, і змушують людей швидко пристосовуватись.

Твердження 6: Приватна власність на засоби виробництва є необхідною умовою раціонального економічного розрахунку.

Економісти та соціальні мислителі давно визнали, що приватна власність забезпечує потужні стимули для ефективного розподілу обмежених ресурсів. Але ті, хто симпатизували соціалізму, вірили, що можна подолати проблему стимулів, змінивши людську природу. Людвіг фон Мізес продемонстрував, що навіть якщо такі зміни в людській природі відбудуться, соціалізм зазнає невдачі через нездатність економічних планувальників раціонально розрахувати альтернативне використання ресурсів. На думку Мізеса, без приватної власності на засоби виробництва не було б ринку засобів виробництва, а отже і грошових цін на них. А без грошових цін, що відображають відносну рідкісність засобів виробництва, економічні планувальники не зможуть раціонально розрахувати їхнє альтернативне використання.

Твердження 7: Конкурентний ринок — це процес підприємницьких відкриттів

Чимало економістів розглядають конкуренцію як стан справ. Однак насправді термін «конкуренція» означає діяльність. Якби конкуренція була станом справ, то підприємець не відігравав би ніякої ролі. Але оскільки конкуренція — це діяльність, підприємець відіграє величезну роль як провідник змін, який стимулює та тягне ринки в нові напрями.

Підприємець уважно шукає нерозпізнані можливості отримання взаємної вигоди. Розпізнаючи такі можливості, він отримує прибуток. Взаємне навчання на основі виявлення вигод з обміну рухає ринкову систему до більш ефективного розподілу ресурсів. Підприємницькі відкриття забезпечують перехід вільного ринку до найефективнішого використання ресурсів. Крім того, залучення прибутку постійно спонукає підприємців розробляти інновації, що підвищують потенціал виробництва. Для підприємця, який бачить таку можливість, сьогоднішні витрати — це завтрашній прибуток. [1] Цінова система та ринкова економіка — це інструменти, які вчать людей знаходити взаємні вигоди та ефективно використовувати обмежені ресурси.

Макроекономіка

Твердження 8: Гроші не є нейтральними

Гроші — це загальноприйнятий засіб обміну. Якщо державна політика призводить до викривлення грошової одиниці, деформується і валюта. Мета монетарної політики має полягати в мінімізації таких перекосів. Будь-яке збільшення грошової маси, яке не компенсується збільшенням попиту на гроші, призводить до зростання цін. Але ціни не коригуються миттєво у всій економіці. Деякі цінові коригування відбуваються швидше, ніж інші, що означає зміну відносних цін. Кожна з цих змін впливає на структуру обміну та виробництва. Так гроші за своєю природою не можуть бути нейтральними.

Важливість цього твердження стає очевидною під час обговорення втрат від інфляції. Кількісна теорія грошей стверджує, що друк грошей не збільшує багатства. Тож, якщо уряд подвоює грошову масу, очевидне підвищення здатності власників грошей купувати товари запобігається подвоєнням цін. Але коли кількісна теорія грошей була важливим прогресом у економічному мисленні, механічна інтерпретація кількісної теорії недооцінювала вартість інфляційної політики. Якби ціни просто подвоювалися, коли уряд подвоює грошову масу, то економічні актори чекали б на це цінове коригування, уважно стежачи за показниками грошової маси, і скориговували б свою поведінку. Так витрати від інфляції були б мінімальними.

Але інфляція руйнівна для суспільства на кількох рівнях. По-перше, навіть контрольована інфляція порушує елементарну довіру між державою та її громадянами, бо уряд використовує інфляцію для конфіскації коштів народу. По-друге, неконтрольована інфляція є перерозподілом, тому що боржники виграють за кошт кредиторів. По-третє, оскільки люди не можуть ідеально передбачити інфляцію й гроші додаються десь у системі (скажімо, через державні закупівлі облігацій), деякі ціни (наприклад, ціна облігацій) коригуються раніше за інші ціни, що означає, що інфляція спотворює структуру обміну та виробництва.

Оскільки гроші є сполучною ланкою майже для всіх операцій у сучасній економіці, ці операції впливають на грошові викривлення. Тож мета монетарної політики має полягати в мінімізації таких грошових спотворень саме тому, що гроші не є нейтральними. [2]

Твердження 9: Структура капіталу складається з різнорідних товарів, які мають багатоцільове використання, що мають узгоджуватися

Наразі люди в Детройті, Штутгарті та Токіо розробляють автомобілі, які не будуть придбані протягом десяти років. Звідки вони знають, як розподіляти ресурси задля досягнення цієї мети? Виробництво завжди пов’язане з невизначеним майбутнім попитом, і виробничий процес вимагає різних етапів інвестицій, починаючи від найвіддаленіших (видобуток залізної руди) і закінчуючи найбезпосереднішими (автосалон). Вартість усіх вироблених товарів на кожному етапі виробництва визначається значенням, яке споживачі надають виробленій продукції. Виробничий план передбачає об’єднання різних товарів в структуру капіталу, що в ідеалі забезпечує найбільш ефективне виробництво кінцевої продукції. Якби капітальні блага були однорідними, їх можна було б використовувати для всіх бажаних кінцевих продуктів. Якби були допущені помилки, ресурси були б швидко та з мінімальними витратами перерозподілені на виробництво більш бажаного кінцевого продукту. Однак засоби виробництва є неоднорідними та багатоцільовими; Автозавод може виготовляти автомобілі, але не комп’ютерні чіпи. Складний розподіл капіталу для виробництва різних споживчих товарів регулюється ціновими сигналами та ретельними економічними розрахунками інвесторів. Якщо цінова система спотворена, інвестори допустять помилок у вирівнюванні своїх капітальних благ. Щойно помилку буде виявлено, економічні актори перетасують свої інвестиції, але ресурси тим часом будуть втрачені. [3]

Твердження 10: Суспільні інститути часто є результатом людської діяльності, але не задумом людини.

Багато найважливіших інститутів і практик є не результатом безпосереднього планування, а побічним продуктом дій, що робляться для досягнення інших цілей. Студент із Середнього Заходу, який у січні намагається швидко дістатися до класу, щоб уникнути холоду, може перетнути подвір’я навпростець, а не йти довгим шляхом. Проходячи через засніжене подвір’я, він залишає сліди; і так само інші студенти після нього, роблячи доріжку більшою. Хоча їхньою метою було швидко дістатися до класу й уникнути холодної погоди, у процесі вони створюють стежку в снігу, яка насправді допомагає студентам, які приходять пізніше, досягти цієї мети легше. Історія про «стежку в снігу» є простим прикладом «результату людської діяльності, але не людського задуму» (Hayek 1948, p. 7).

Прикладами аналогічного процесу є ринкова економіка та її цінова система. Люди не мають наміру створювати складний набір операцій обміну та цінових сигналів, що становлять ринкову економіку. Вони просто хочуть покращити своє життя, але їхня поведінка призводить до утворення ринкової системи. Гроші, право, мова, наука тощо — це суспільні явища, що беруть початок не в людському задумі, а в людях, які прагнуть досягти покращення власного становища та в процесі приносять результат, який корисний для всього суспільства. [4]

Наслідки цих десяти положень є досить радикальними. Якщо вони істинні, економічна теорія має ґрунтуватися на вербальній логіці, а емпірична робота мусить зосереджуватися на історичному наративі. Щодо державної політики, то можуть виникнути серйозні сумніви щодо спроможності державних посадових осіб оптимально втручатися в економічну систему, не кажучи вже про раціональне управління економікою.

Можливо, економістам варто перейняти лікарське кредо: «Насамперед, не нашкодь». Ринкова економіка розвивається з огляду на природну схильність людей покращувати своє становище й цим виявляти взаємовигідні обміни, які дадуть змогу досягти цієї мети. Адам Сміт першим систематизував цю ідею в «Багатстві народів». У ХХ столітті економісти австрійської економічної школи були безкомпромісними прихильниками цієї позиції не через попередню ідеологічну прихильність, а через логіку їхніх аргументів.

Для подальшого читання

Для загального ознайомлення

Класичні праці

  • Böhm-Bawerk, E. Capital and Interest. 3 vols. 1883. South Holland, Ill.: Libertarian Press, 1956. Режим доступу: http://www.econlib.org/library/BohmBawerk/bbCI.html;
  • Фрідріх А. Гаєк. Індивідуалізм та економічний порядок. Харків, Акта, 2002;
  • Kirzner, I. Competition and Entrepreneurship. Chicago: University of Chicago Press, 1973;
  • Менгер, К. Принципи економічної науки. Київ: Інституту вільної економіки, 2020;
  • Mises, L. von. Human Action: A Treatise on Economics. New Haven: Yale University Press, 1949. Режим доступу: http://www.econlib.org/library/Mises/HmA/msHmA.html;
  • O’ Driscoll, G., and M. Rizzo. The Economics of Time and Ignorance. Oxford: Basil Blackwell, 1985;
  • Rothbard, M. Man, Economy and State. 2 vols. New York: Van Nostrand Press, 1962;
  • Vaughn, K. Austrian Economics in America. Cambridge: Cambridge University Press, 1994.

Історія Австрійської економічної школи

  • Boettke, P., and Peter Leeson. «The Austrian School of Economics: 1950–2000.» In Jeff Biddle and Warren Samuels, eds., The Blackwell Companion to the History of Economic Thought. London: Blackwell, 2003;
  • Hayek, F. A. «Economic Thought VI: The Austrian School.» в International Encyclopedia of the Social Sciences. New York: Macmillan, 1968;
  1. Machlup, F. «Austrian Economics.» в Encyclopedia of Economics. New York: McGraw-Hill, 1982.

Примітки

  1. Можна виділити три характеристики підприємництва: інтуїтивна прозорливість (відкриття), пошук (усвідомлене обдумування) та використання можливості отримання прибутку;
  2. Пошук рішень для цієї важкодосяжної мети спровокував появу одних із найбільш новаторських робіт австрійських економістів і призвів до розробки в 1970-х і 1980-х роках літератури присвяченої фрібанкінгу Ф.А.Гаєком, Лоуренсом Вайтом, Джорджем Селґіном, Кевіном Даудом, Куртом Шулером та Стівеном Горвіцом;
  3. Твердження 8 та 9 складають основу австрійської теорії ділового циклу, яка пояснює, як кредитна експансія уряду генерує зловмисне інвестування (malinvestment) у структуру капіталу в період буму, яке має бути виправлене під час фази спаду (bust phase). У сучасній економічній науці провідним коментатором цієї теорії є Роджер Гарісон;
  4. Не всі спонтанні порядки є сприятливими, і, у такий спосіб, це твердження не варто розглядати як приклад панґлоссіанської помилки. Отримання особами, що переслідують власні інтереси, соціальних благ, залежить від інституційних умов, у яких вони обстоюють свої інтереси. Як невидима рука ринку, так і трагедія спільного є результатом переслідування людьми своїх особистих інтересів; проте в одному соціальному середовищі це призводить до суспільних вигод, а в іншому — до втрат. Нова інституційна економіка змінила професійний фокус на те, наскільки чутливими є суспільні результати до інституційного середовища, у якому взаємодіють люди. Важливо, однак, розуміти, що класичні політекономісти та ранні неокласичні економісти розуміли загальний зміст тези неоінституціоналістів, і що, як правило, лише захоплення середини ХХ століття формальними доказами загальної конкурентної рівноваги, з одного боку, і кейнсіанське занепокоєння сукупними змінними, з іншого боку, затуманювали розуміння інституційних передумов, необхідних для соціальної кооперації.

Переклад: Роман Лішнянський.