У наш час світ поділений між національними державами зі своїми законами та правами. У своїй більшості правові норми та закони мало чим відрізняються один від одного, а про підзвітність влади годі й казати. Але такий стан речей не був постійним. Довгий час люди могли обирати між різними правовими системами, які конкурували між собою, і яскравим прикладом цього є магдебурзьке право.

Поняття магдебурзького права широко відоме нам зі шкільного курсу історії чи банально з науково-популярної літератури. У розумінні загалу це право міст на самоврядування в середні віки. Але мало хто знає, що магдебурзьке право — це лише різновид іншого, набагато ширшого поняття, а саме — німецького міського звичаєвого права. Тобто магдебурзьке право не було унікальним: у багатьох містах тодішньої Німеччини існували власні правові системи, які відрізнялись одна від одної законами, нормами та практикою. Одні системи права були більш ліберальні, інші — більш кодифіковані та суворі. Власні «системи права» були у Відня, Страсбурга, Нюрнберга, Кульма та у міст Ганзи. У нас же найбільш відоме Мішдебурзьке, бо воно було найбільш поширене саме в містах сучасної України та Білорусі.

Ці системи права у своїй практиці, в першу чергу, спиралися на місцеві звичаї, норми та традиції, що формувалися віками методом проб та помилок.

В XIII ст. суддя-шефен із Саксонії, Ейке фон Репков, спробував описати та кодифікувати саксонське звичаєве право. Його праця повинна була віддзеркалювати право Саксонії, і тому її назвали «Саксонським дзеркалом»(з німецької Sachsenspiegel). Рукопис вийшов справді фундаментальним, в ньому до найменших деталей описані традиції, норми, обряди, правила адміністративного управління, умови укладання контрактів та правові прецеденти.

Ейнке фон Репков
Ейнке фон Репков

Крім банальної кодифікації Ейке фон Репков записав декілька правових постулатів та принципів, серед яких були, наприклад: справедливість у взаєминах між людьми, право обвинуваченого на чесний суд, рівноправ’я слов’ян та німців, право на збройну боротьбу за свої права тощо.

Чому цей документ такий важливий для нас і чому ми його так пильно розглядаємо? Річ у тім, що пізніше саме «Саксонське дзеркало» стало основою для уставу міста Магдебург.

На свій час це були доволі прогресивні та передові ідеї, що також проникали в правову практику. Наприклад, саме в Магдебурзькому праві вперше виникає таке поняття як права підсудного, що потім розвинулося у презумпцію невинуватості. В міському праві у нас вперше з’являється поняття суду присяжних, причому присяжні — лавники, тобто члени лави — були виборними, їх обирала громада міста на декілька років. Також виборною була посада судді, війта, але вона зазвичай уже була пожиттєвою. Лавники повідомляли війту свою думку і на її основі він ухвалював рішення. Виборними також були посади міського голови та міських чиновників, що виконували адміністративні функції в місті.

В тому ж XIII ст. починається активна розбудова міст. У середньовічних містах розвивалися ремесла, в них квітла торгівля, вони активно росли та, що найголовніше, багатіли. Вони стали осередками економічного прогресу та розвитку в тогочасному світі: там виникали мануфактури, модернізувалося виробництво, розділення праці виходило на новий технологічний рівень.

Бюргерам, звичайно, не подобалося те, що вони де-факто залежать від феодала, на землі якого стоїть їхнє місто. На щастя, у «тих, що воюють» завжди є потреба в додаткових фінансах, чим і скористалися кмітливі містяни. Міста укладали з феодалом домовленість про право на суверенітет за умови регулярних грошових виплат феодалу.

Що ж отримали міста разом з правом на самоврядування? Відповідь доволі прозаїчна — свободу. Городяни отримали можливість самим вирішувати, які інституції та правила будуть врегульовувати їхнє життя. В результаті цього тогочасні міста стали тим, що економіст Дуглас Норт називав порядками відкритого доступу, що були противагою природним державам, для яких влада була в першу чергу джерелом отримання ренти. Порядки відкритого доступу своєю чергою відрізнялися сильним, розвиненим та динамічним громадянським суспільством, широким розвитком безособових соціальних взаємодій, вільною можливістю до створення організацій, верховенством права та захистом прав власності. Де-факто це усе в певній формі існувало в тогочасних містах.

Право на самоврядування, вкупі з економічною могутністю, зробило міста острівцями свободи. Де-факто виникли різні правові юрисдикції і люди масово хлинули до міст, обираючи більш вільне. Звідси у нас і з’являється поняття повітря свободи: якщо кріпак прожив у місті один рік та один день, то він ставав особисто вільним.

Брюсель, Девід Тенірс Молодший
Брюсель, Девід Тенірс Молодший

Водночас виникає дуже цікавий феномен. Якщо феодал чи церква володіли нерухомим майном в місті, то на цю власністю не поширювалася юрисдикція міста, тож виникають так звані юридики — такий собі “правовий бутерброд”. Деякі містяни користувалися цим для того, щоб сплачувати менше податків: вони «дарували» свою власність феодалу і укладали з ним контракт на право цією самою власністю користуватися та успадковувати її, за що феодал отримував гроші. Насправді цей чудернацький факт лише підтверджує попередню тезу, що люди прагнуть до більш вільної юрисдикції. Так, у місті є права та свободи, але є ж ще можливість сплачувати ще менше податків. Власне, якби таку схему почали використовувати більшість містян, то вони б втратили суверенітет та повернулися в залежність до феодала — це наочний приклад проблеми безбілетника.

Але що ж врешті-решт трапилося з вільними містами? В XVII столітті починається епоха абсолютизму — час, коли з’являються модерні держави. В них розпочинаються процеси централізації влади, гомогенізації та уніфікації права. Амбіційним монархам, що розбудовували свої країни та створювали новітні бюрократичні та військові машини, потрібна була і додаткова рента і влада над центрами промисловості та науки. Тому вони планомірно забирали у міст їхні права та вольності. В Німеччині міське право почало вимирати з появою Пруссії та інших держав. У Східній Європі міське право померло разом із Річчю Посполитою.

Але міста з власним правовим полем — це не лише минуле, з якого ми можемо зробити певні висновки та рухатись далі. Можливо, міста або ж навіть цілі агломерації з широкою адміністративною та правовою автономією та конкуренція різних систем — це те, що на нас чекає в майбутньому.

Автор: Петро Рак