Джордж Г. Сміт працював старшим науковим співробітником Інституту гуманітарних досліджень, виступав з лекціями на тему історії Америки на літніх семінарах Cato, займав посаду виконавчого редактора Knowledge Products. Четверта й остання книга Сміта «Система свободи» була видана у 2013 році видавництвом Cambridge University Press.

Сміт пояснює чому Мізес передбачив, що «запланований хаос» є невід’ємним від соціалістичної економіки та як Ф. А. Гаєк посприяв цьому висновку

Ідея раціонального планування в соціалістичній економіці є прийнятною лише за умови, що економічна цінність є об’єктивною характеристикою товарів, яка може бути раціонально визначена незалежно від компромісів ринкової конкуренції. Саме це припущення висунув Карл Маркс (1818-1883 рр.). Подібно до Девіда Рікардо та інших економістів класичної школи економіки, Маркс підтримував трудову теорію вартості. Цікавим є те, що за свого життя Маркс завершив тільки одну частину «Капіталу» (1867) — книгу, опубліковану як приклад теорії граничної корисності і яка мала кардинально змінити тогочасну економічну думку. (Книги Менгера та Джевонса були опубліковані в 1871 р., а Вальраса — в 1874 р.) Але була й одна «революція», якій Маркс не приділив належної уваги. В той час, коли Фрідріх Енгельс об’єднав нотатки Маркса у другий й третій томи «Капіталу» (1885 і 1894 рр. відповідно), трудова теорія вартості перетворилася на закам’янілу священну реліквію в колах соціалістів та анархістів, але знайшла відносно невелику кількість прихильників поза їх межами.

Економічна вартість (цінність), згідно з Мізесом та іншими економістами Австрійської школи, не є об’єктивною характеристикою товарів; скоріше, товари набувають вартості відповідно до їх сприйнятної корисності в задоволенні людських потреб. Як зазначив Мізес в «Соціалізм: економічний і соціологічний аналіз»:

Кожен, хто в ході економічної діяльності обирає між задоволенням двох потреб, з яких закрити можна тільки одну, виносить оціночні судження, які, перш за все, стосуються власне самого задоволення. Ці судження про цінність й відображаються на товарах.

Порівняння наших вподобань означає їхнє ранжування, а не вимірювання їхніх параметрів. Насправді, є сенс в тому, наприклад, що яблука мені подобаються більше за апельсини, а апельсини — більше за груші, отже я люблю яблука більше за груші. Але жодного сенсу не має теза, що я люблю яблука вдвічі більше за апельсини, а апесини — втричі більше за груші, тому яблука мені подобаються вшестеро більше, аніж груші.

Інакше кажучи, оскільки економічна цінність складається з оцінок персонального задоволення, і оскільки не існує сталої одиниці задоволення, що слугувала б за стандарт вимірювання, то неможливо виміряти, розрахувати, або підсумувати граничну корисність різних товарів. Ми можемо ранжувати цінності ординально, але не можемо кардинально виміряти їх. Як підкреслив Мізес, це створює проблему при виконанні економічних розрахунків:

Розрахунок вимагає одиниць, не притаманних суб’єктивній споживчій цінності товарів. Гранична корисність не несе жодної одиниці вартості (цінності)… Судження про цінність не вимірюють: вони впорядковують і оцінюють.

Суб’єктивних оцінок щодо вартості (цінності) може бути достатньо в елементарних ситуаціях: як от, коли Крузо, самотній на острові, підраховує, як задовольнити свої потреби в найближчому майбутньому. Але в складніших ситуаціях, особливо за наявності складного розподілу праці, проблему розрахунку стає неможливо вирішити. Коли мають місце тривалі й складні процеси виробництва, ми не можемо генерувати інформацію, необхідну для довгострокового економічного планування, з наших оцінок суб’єктивної споживчої цінності.

Те, що не забезпечує на вільному ринку суб’єктивна споживча цінність, досягається натомість об’єктивною цінністю в обміні. Під «цінністю в обміні» Мізес розуміє грошову ціну товару, яка і слугує за необхідну одиницю економічного розрахунку. Гроші, згідно з Мізесом, не вимірюють цінність, так само як і ціни не вимірюються грошима. Скоріше, ціни просто являють собою кількість грошей. Мізес назвав вартість товару його «об’єктивною цінністю в обміні», тому що ціну, виникнення якої обумовлено взаємодією суб’єктивних оцінок тих, хто займається купівлею та продажем, можна сприймати як практичну складову економічного розрахунку.

Розрахунки цього типу забезпечують контроль цільового використання за допомогою виробництва, а також дозволяють тим, хто бажає розрахувати вартість виробництва, одразу побачити, наскільки економічно вигідними є складні виробничі процеси порівняно з будь-якими іншими. Якщо за переважаючими ринковими цінами вони (розрахунки) не здатні втілити прибутковий [виробничий] процес, це слугує явним доказом того, що інші спроможні з більшою вірогідністю вигідно розпорядитися допоміжними товарами, про які йдеться. Зрештою, розрахунки на базі цінності в обміні дають змогу звести вартість (цінність) до загальної одиниці. І оскільки ринковий торг сприяє взаємозаміні товарів, то з цією метою (власне, для взаємозаміни — прим.пер.) можна обрати будь-який необхідний товар, в якості якого в грошовому секторі економіки виступають самі гроші.

Для здійснення стратегічних й складних обчислень гроші є ключовим інструментом. Вони дозволяють нам порівняти різні методи виробництва і визначити, за допомогою яких з них буде виготовлено необхідний товар за найнижчою ціною. Мізес навів конкретний приклад проблеми, яку соціалізм не в змозі вирішити з огляду на заборону приватного володіння капітальними благами, що зумовлює скасування ринкових операцій, необхідних для формування цін на ці капітальні блага.

Припустімо… що соціалістична співдружність розглядала б можливість появи нового залізничного шляху. Чи було б добре мати новий залізничний шлях? Якщо так, то які з багатьох можливих шляхів він охоплював би? За системи приватної власності для вирішення цих завдань ми використовували б гроші. Новий шлях здешевив би перевезення певних товарів і відтак ми могли б оцінити, чи буде зменшення кількості транспортних засобів достатнім для компенсації витрат, пов’язаних з будівництвом й експлуатацією шляху. Цей розрахунок можна було б втілити виключно через гроші… Ми можемо складати систематичні економічні плани лише за умови, що всі товари в межах нашої уваги можуть бути уподібнені до грошей. Це правда, шо грошові розрахунки не дають повноти картини і мають свої недоліки. Але нам немає чим їх замінити. За нормальних грошових умов їх достатньо для втілення практичних цілей. Якщо ми відмовимося від грошей, економічний розрахунок стане абсолютно неможливим.

Це пояснює, як Мізесу вдалося передбачити неминучий крах централізованого планування. Він надзвичайно точно вперше зобразив соціалізм у 1920 році, особливо Радянський Союз.

Усі транзакції… контролюватимуться вищою владою. Доведеться вдатися до безглуздої продукції абсурдного апарату. Це як товкти воду в ступі.

Соціалізм, далекий від більш наукового і раціонального вільного ринку, насправді анігілює можливість раціонального планування.

В соціалістичній державі будь-яка економічна реформа стає справою, успіх якої не можна ні передбачити, ні пізніше визначити ретроспективно. Це буквально як йти навпомацки в темряві. Соціалізм – це заперечення раціональної економіки.

Аргументи Мізеса змусили деяких соціалістів по-іншому подивитися на правдоподібність їхніх власних теорій і, в деяких випадках, навіть прийняти принципи вільного ринку класичного лібералізму. Серед колишніх соціалістів був і Фрідріх Гаєк, який став одним з найвпливовіших прихильників вільного ринку й обмеженого уряду в двадцятому столітті. Як сказав Гаєк про своє покоління у Відні після Першої світової війни:

Ми відчули, що суспільство, в якому ми виросли, занепало. Наше призначення – побудувати кращий світ, і саме це бажання реконструювати суспільство спонукало багатьох з нас до вивчення економіки. Соціалісти обіцяли здійснити наші надії на більш раціональний, справедливий світ.

Коли соціалізм вперше з’явився в 1922 році, його вплив був беззаперечним, він поступово і неминуче змінив світогляд багатьох молодих ідеалістів, які поверталися до навчання по закінченню Першої світової війни. Я знаю, про що кажу, — я був одним із них.

Гаєк пізніше розширив ідеї Мізеса шляхом використання їх таким чином, що це покращило наше розуміння не тільки причин, за яких соціалізм не спрацював, а й причин, що пояснюють успіх капіталізму. Популярність Гаєк здобув, певно, завдяки своєму аргументу, що вільні ринки здатні структурувати роззосереджені знання мільйонів людей, максимізуючи при цьому ККД економіки. Як він написав у своєму есе «Використання знання в суспільстві» (1945 р.):

«Своєрідний характер проблеми раціонального економічного устрою вичерпно визначається фактом, що знання про обставини, якими ми повинні скористатися, ніколи не існує в концентрованій чи інтегрованій формі, а лише у вигляді роззосереджених фрагментів неповного й часто суперечливого знавства, яким володіють окремі особи. Економічна проблема суспільства полягає не лише в тому, як розподілити «дані» ресурси, якщо «дані» сприймати як надані єдиному розуму, який свідомо вирішує проблему, встановлену отриманими «даними». Це скоріше проблема забезпечення найбільш ефективного розподілення ресурсів, відомих будь-якому з членів суспільства, для досягнення цілей, відносна важливість яких відома лише цим індивідам. Або, словом, це проблема використання знання, не даного нікому в своїй сукупності»

Так, ціни на вільному ринку, окрім того, що дозволяють нам робити економічні розрахунки, також є складним методом передачі знань. Як зазначив Гаєк:

«Систему цін ми маємо розглядати як механізм передачі інформації, якщо ми хочемо зрозуміти її [системи] реальні функції».

(Я б посперечався з тим, що саме це розуміння Гаєка приховано в аргументі Мізеса про економічний розрахунок).

Примусове втручання урядів в ринкові операції спричиняє зменшення або викривлення інформації, яка, в протилежному випадку, проходила б ринковими каналами. Залежно від ступеня серйозності втручання виникатимуть різноманітні проблеми, які, в свою чергу, створюватимуть підґрунтя до ще більшого порушення урядом ринкових операцій. Таким чином, по мірі збільшення втручання, незважаючи на добрі наміри планувальників, країна потрапить в пастку спадаючої економічної спіралі із суворо регламентованою економікою на дні. Це ніщо інакше, як шлях до рабства, який Гаєк описав у своєму однойменному бестселлері. Або ж, як назвав одну зі своїх книг Мізес, це — запланований хаос.

Я представив лише короткий виклад деяких аргументів Мізеса та Гаєка проти командно-адміністративної економіки — аргументів, з якими багато з лібертаріанців вже знайомі. Але мені відомо, що деякі лібертаріанці мають алергічну реакцію на економічну теорію, тому я розділив цю серію на дві частини із надією, що вона спонукатиме цих людей досліджувати ідеї та праці цих двох економістів більш детально.

Переклад: Дар’я Бєляєва.