Упродовж багатьох років розмаїття політичної думки сприймалося, як неперервний спектр від «лівих» до «правих». Чи підпадає лібертаріанство під цей традиційний спектр? Кларк Рупер, який на час написання есе був віцепрезидентом організації «Студенти за свободу», пропонує новий підхід до аналізу взаємозв’язків між різними політичними поглядами, а також демонструє, як лібертаріанство може слугувати початком для переважної більшості сучасних дискусій та дебатів.

Політичний спектр «від крайньо лівих до крайньо правих» є стандартним початком знайомства з політичною думкою: якщо ви поважаєте Х, тоді — ви лівий, якщо ви поважаєте Y, тоді — ви правий. Що саме вкладається в Х та Y, залежить від того, з ким саме ви говорите. Це змушує людей робити спроби знайти своє місце в цьому спектрі, навіть якщо їхні погляди ніяким чином не корелюються з ним. Особливо абсурдною ця ситуація стає тоді, коли нам говорять, що «ці дві крайнощі притягуються, формуючи в такий спосіб коло», адже крайні точки спектру — це екстремальні форми насильницького колективізму. Отже, коли ви вперше чуєте про класичний лібералізм чи лібертаріанство, ви, швидше за все, ставите собі питання, у якій частині «спектру» розташовується ця філософія. Так от, ні в якій.

Невід’ємним компонентом лібертаріанської ідеології є заперечення стандартного спектру «від крайньо лівих до крайньо правих». Лібертаріанство — це ідеологія, яка ставить під сумнів і робить виклик використанню політичної влади. Замість того, щоби робити вибір між тим, у яку саме сферу втручатиметься держава, лібертаріанці трактують політику, як боротьбу свободи з владою. Лібертаріанці дуже серйозно ставляться до повчання історика Лорда Актона: «Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно». [1] Лібертаріанство не може перебувати на жодній частині спектру прихильників того чи іншого виду влади примусу.

Традиційний спектр від крайньо правих до крайньо лівих має комунізм з одного боку і фашизм — з іншого, заборону тютюну з одного боку й заборону марихуани — з іншого, мовні коди з одного боку… та мовні коди — з іншого. То що ж вважати логічно структурованим? Лібертаріанство чи спектр від крайньо правих до крайньо лівих? Вирішувати вам.

Якщо ж все-таки наполягати на, так званому, лінійному політичному спектрі, то лібертаріанство займало б радикальний центр політичного дискурсу. Ми, лібертаріанці, радикально підходимо до аналізу (ми дивимось в корінь (лат. radix) проблеми) та віримо в принципи свободи. Нас можна називати центристами в тому сенсі, що з центру ми розповсюджуємо свої ідеї та навчаємо політичні партії та ідеології, що розташовані лівіше та правіше від нас. Як наслідок, ідеї лібертаріанства просочуються в політичні погляди правих та лівих центристів, формуючи найбільш привабливий складник їхніх політичних ідеологій. До того ж усе більший відсоток громадян у багатьох країнах стає у своїх поглядах лібертаріанцями, а не «лівими» чи «правими». [2]

  • Лібертаріанство — це політична філософія, у центрі якої лежить важливість особистої свободи. Лібертаріанець може бути «соціально консервативним» чи «соціально прогресивним», міським чи сільським мешканцем, релігійним чи нерелігійним, непитущим чи пияком, одруженим чи неодруженим… словом, ви зрозуміли. Що об’єднує всіх лібертаріанців, то це стале дотримання презумпції свободи у всіх питаннях, що стосуються особистості. Говорячи словами Девіда Боаза з Інституту Катона, «саме здійснення влади, а не реалізація свобод, вимагає обґрунтування». [3] Лібертаріанці є послідовними захисниками принципу свободи, і вони здатні працювати із широким колом людей і груп у питаннях, що стосуються особистої свободи, миру та обмеження влади.
Місце лібертаріанства на двовимірній політичній шкалі

Лібертаріанський радикальний центризм істотно вплинув на формування сучасного світу. Як зазначає журналіст Фарід Закарія:  

«Нам говорять, що класичний лібералізм відійшов у минуле. Якщо це так, то його епітафія буде звучати так само, як епітафія сера Крістофера Рена, що викарбувана на його пам’ятнику в Соборі Св. Павла: «Si monumentum requiris, circumspice». Якщо Ви шукаєте пам’ятник, озирніться навколо. Подивіться на той світ, у якому ми живемо — світський, науковий, демократичний, з домінантним середнім класом. Подобається Вам те чи ні, але це світ, створений лібералізмом. За останні двісті років лібералізм (разом з його союзником капіталізмом) зруйнував устрій, що панував у суспільстві впродовж двох тисячоліть — устрій, у якому домінувала влада, релігія, традиція, земля та королі. Зі своєї колиски, Європи, лібералізм проник до Сполучених Штатів і, наразі, активно трансформує переважну частину Азії». [4]

Лібертаріанство (сучасний термін для позначення принципового класичного лібералізму) уже значною мірою сформувало сучасний світ. У більшості країн світу вже було отримано перемогу в багатьох битвах: відокремлення церкви від держави; конституційне обмеження влади; свобода слова; відмова від системи меркантилізму й заміна її вільною торгівлею; скасування рабства; особиста свобода та толерантне ставлення до меншин, чи то релігійних, чи етнічних, чи мовних, чи сексуальних; захист власності; перемога над фашизмом, джимкровізмом, комунізмом та апартеїдом. Ці перемоги стали можливими завдяки зусиллям величезної кількості інтелектуалів та активістів. Їх зараз неможливо всіх перелічити, але вони всі зробили цей світ кращим — більш справедливим, більш мирним, більш вільним. Вони зробили так, що лібертаріанське бачення цих та багатьох інших питань стало основою, фундаментом виваженого політичного дискурсу. Але ми не готові вже розслабитися та спочивати на лаврах. Як завжди, старі битви мають схильність поновлюватися. І як і у випадку попередніх поколінь, для молоді сьогодення залишається ще багато битв, у яких потрібно перемогти, і багато свобод, які потрібно вибороти.

Як же лібертаріанцям вдалося досягти таких впливових результатів при тому, що вони здебільшого працювали поза межами партійних структур?

Іноді ми формуємо власні партії, підтвердженням чого є різноманітні (класичні) ліберальні партії в Європі та інших державах світу. Іноді ми працюємо в рамках малих партій, таких як, наприклад, Лібертаріанська партія Сполучених Штатів, чий кандидат у Президенти у 2012 році, губернатор Гері Джонсон, розповів мільйонам людей про шкоду, спричинену боротьбою з наркотиками та іншими урядовими програмами. Іноді ми працюємо в рамках наявних партійних структур, прикладом цього можуть бути президентські кампанії Рона Пола у 2008 та 2012 роках. У рамках ведення передвиборчої кампанії йому вдалося донести багато постулатів лібертаріанства до молодих людей не лише в Сполучених Штатах, але й за кордоном. І хоча форми нашої політичної діяльності різняться, залежно від країни та політичного контексту, ми однаково популяризуємо наші ідеї серед представників усього політичного спектру.

Подивімося на Америку 1960-х років, які вважаються золотим віком радикальних студентських рухів у США. У правій частині спектру маємо консервативний рух «Молоді американці за свободу» (Young Americans for Freedom). В їхніх основоположних принципах, викладених у «Заяві Шарона», ухваленій у 1960 році, мовиться:

«Свобода невидима, і ця політична свобода не може довго існувати без свободи економічної; Завдання влади — це захищати ці свободи через збереження внутрішнього порядку, забезпечення національної оборони та дотримання норм права. Коли владні інститути виходять за межі цих повноважень, вони концентрують владу у своїх руках, що, зі свого боку, зазвичай, порушує порядок та обмежує свободу». [5]

Їхній кумир, сенатор Баррі Ґолдвотер у своєму зверненні до нації заявив:

«Я хотів би вам нагадати, що екстремізм заради захисту демократії — це не вада. І дозвольте мені вам нагадати, що поміркованість у дотриманні норм права, це не чеснота». [6]

Водночас, організація «Студенти за демократичне суспільство» (Students for a Democratic Society) почала розвиватися в лівій частині спектру. Вони були лідерами антивоєнного руху. У своїй Заяві Порт-Гурона, ухваленій у 1962 році, вони заявляли:

«Ми вважаємо людину найвищою цінністю, сповненою нереалізованого потенціалу до пізнання, свободи та любові. Заперечення утопії та надія є насправді тими визначальними рисами суспільного життя сьогодення. Причини тут різні: мрії старшого покоління лівих були знівечені сталінізмом і вже ніколи знову не відроджувалися… жахи ХХ століття, символом яких є газові печі, концентраційні табори та атомні бомби, знищили надію. Якщо ти ідеаліст, тебе вважатимуть передвісником апокаліпсису, людиною, що живе у своєму світі». [7]

Колишній голова СДС Карл Оґлсбі згадував у своїх мемуарах «Ворони під час бурі» (Ravens in the Storm):

«Лібертаріанство — це позиція, що дає змогу говорити і з правими, і з лівими, і саме це я завжди намагався робити…Навіщо йти до правих із цим питанням, якщо є так багато лівих течій? Тому що найсильнішою антивоєнною позицією буде та, яку підтримують і праві, і ліві». [8]

До того ж:

«Я майже із самого початку вирішив, що є сенс говорити про «радикальний центр» та «войовничу поміркованість». Я мав на увазі, що ми маємо бути радикальні в аналізі, але центристами, коли говоримо з нашими консерваторами». [9]

І хоча вони різнилися сферами своїх інтересів — МАС зосереджувалися на економічній свободі та протистоянні соціалізму; СДС — на громадянських правах і мирі, загалом їх можна вважати піонерами лібертаріанського руху сучасності. Лідери цих рухів згодом стали вчителями, журналістами, викладачами, політиками та іншими вагомими постатями, що визначають політичний дискурс сучасності. Вони декларували свою належність до лівих чи до правих, але найвагоміші цінності та ідеї, які вони обстоювали, мали лібертаріанське коріння.

Боротьба з наркотиками дедалі частіше визнається провальною. Лібертаріанські аналітичні та дослідницькі центри, як от Інститут Катона, упродовж десятиліть вели облік космічної вартості боротьби з наркотиками, а також демонстрували переваги особистої відповідальності та особистої свободи. Економісти-лібертаріанці, включно з відомим Мілтоном Фрідманом, пояснили зворотні стимули, спричинені забороною наркотиків. [10] Моральні філософи стверджували, що суспільство вільних і відповідальних індивідів знищить заборони на злочини без жертв, що повертає нас до памфлету Лісандра Спунера 1875 року «Вади — не злочини. На захист моральної свободи». [11] Через те, що лібертаріанці проклали цей шлях, пояснюючи негативний вплив заборони наркотиків (на рівень моральності, на правосуддя, на рівень злочинності, на сім’ї, на громадський устрій), тепер усе більше політичних лідерів говорять про негативні наслідки боротьби з наркотиками, не боячись того, що їх звинуватять у «прихильності до наркотиків». Серед цих політичних лідерів бачимо президентів Мексики, Гватемали, Колумбії та Бразилії — країн, що сильно постраждали від злочинів, жорстокості та корупції, спричинених забороною наркотиків, а також губернаторів, колишніх держсекретарів, суддів, начальників поліції та багатьох інших. [12]

Що робить лібертаріанців унікальними — це те, що в той час, як багато інших політичних течій демонструють досить «розслаблену» чи «ситуативну» підтримку ідей свободи, для лібертаріанців це принципова позиція. Лібертаріанство — це не права й не ліва філософія. Це радикальний центризм, домівка для тих, хто хоче жити й давати можливість жити іншим, хто цінує як власну свободу, так і свободу інших, хто заперечує запліснявілі кліше та фальшиві обіцянки колективізму, як «лівого», так і «правого».

Де місце лібертаріанства на спектрі «від крайньо лівих до крайньо правих»? Над ним.


Примітки

  1. John Emerich Edward Dalberg, Lord Acton, Historical Essays and Studies, by John Emerich Edward Dalberg-Acton, edited by John Neville Figgis and Reginald Vere Laurence (London: Macmillan, 1907). Chapter: APPENDIX, Letter to Bishop Creighton, Режим доступу: http://oll.libertyfund.org/title/2201/203934;
  2. Щоб подивитися на ситуацію з американськими виборцями, див. David Boaz, David Kirby, and Emily Eakins, The Libertarian Vote: Swing Voters, Tea Parties, and the Fiscally Conservative, Socially Liberal Center (Washington, DC: Cato Institute, 2012);
  3. «An Introduction to Libertarian Thought», відео на https://www.libertarianism.org/media/exploring-liberty/introduction-libertarian-thought;
  4. Fareed Zakaria, «The 20 Percent Philosophy», Public Interest 129 (Fall 1997), pp. 96–101, процитовано в: Tom G. Palmer, «Classical Liberalism and Civil Society», в Realizing Freedom: Libertarian Theory, History, and Practice (Washington, DC: Cato Institute, 2009), p. 221;
  5. «Sharon Statement», режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Sharon_Statement;
  6. Barry Goldwater’s 1964 Acceptance Speech, режим доступу: www.washingtonpost.com/wp-srv/politics/daily/may98/goldwaterspeech.htm;
  7. Port Huron Statement, режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Port_Huron_Statement;
  8. Carl Oglesby, Ravens in the Storm, A Personal History of the 1960s Anti-War Movement (New York: Scribner, 2008), p. 120;
  9. Carl Oglesby, там само, с. 173;
  10. Milton Friedman, «It’s Time to End the War on Drugs», режим доступу: https://www.hoover.org/research/its-time-end-war-drugs; Jeffrey A. Miron and Jeffrey Zwiebel, «The Economic Case Against Drug Prohibition», Journal of Economic Perspectives, Vol. 9, No. 4 (Fall 1995), pp. 175-192;
  11. Lysander Spooner, Vices Are Not Crimes: A Vindication of Moral Liberty, режим доступу: https://oll.libertyfund.org/title/spooner-boll-24-vices-are-not-crimes;
  12. Цілий ряд правоохоронців, які заявляють про катастрофічні наслідки заборони наркотиків, можна побачити на сайті Law Enforcement Against Prohibition, http://www.leap.cc.

Джерело матеріалу: «Чому свобода?», видавництво «Jameson books»

 Переклад: Тетяна Неприцька