Ця стаття заснована на промові Нані Палхівали, одного з найвідоміших індійських юристів і економістів. На момент його виступу право власності все ще було одним з основних прав, закріплених у Конституції Індії. З тих пір воно було виключене з цього переліку і почало користуватись значно слабшим захистом. Відтворений нижче текст раніше з’явився у лютневому випуску «Freedom First» 1971 року.

За всю свою історію Індія ніколи не знала справжньої демократичної свободи, за винятком останніх 23 років. Якщо судження Платона щодо політичної еволюції є правильним, то нещодавно відвойована свобода Індії має бути ревно захищена, щоб її не змогла витіснити диктатура. У новонародженій республіці, де свобода ще не закріпилася в свідомості народу, небезпека диктатури завжди набагато вища, ніж у багатовікових демократіях.

В Індії свободу від вимирання відділяють всього одні вибори. Коли спроба забезпечити верховенство права називається проявом «корисливих інтересів», а збереження недоторканності Конституції називається справою рук «реакційних сил», будь-якому мислячому розуму має стати зрозуміло, що свобода перебуває під загрозою.

Політична і громадянська свобода є наріжними каменями індійської Конституції, сформованої в першу чергу для простих людей. Індійська Конституція може розчарувати лише тих, хто вірить у застарілі ідеології, які можуть призвести лише до зниження загального рівня, а не його підвищення. Конституція вірить у розподіл благ, і тому вона не тільки дозволяє, але й заохочує створення багатства підприємливими людьми, які зі своїм баченням і досвідом готові йти на ризик і розвивати свою країну. Саме тому Конституція наділяє всіх громадян основними правами на придбання, володіння та розпорядження майном, а також на здійснення будь-якої комерційної, підприємницької та професійної діяльності.

Автори індійської Конституції явно виходили з того, щоб за будь-яких умов була збережена цілісність основного закону, незважаючи на можливі поспішні або необдумані зміни, «плоди пристрасті або невігластва». Головна мета Конституції полягає в забезпеченні свободи особистості та гідності людини, а також у тому, щоб поставити основні права людини вище сфери впливу держави і привладних політичних діячів, чиї голослівні підліткові розмови прикриті лицемірною демагогічною нісенітницею.

З урахуванням зростаючих повноважень уряду в усьому світі надзвичайно важливо, щоб будь-яка демократія мала основоположні права, які не можуть бути обмежені або скасовані. За словами пана Франкфуртера, «людині, якою б вона не була, не можна з упевненістю довіряти повну владу в позбавленні інших їхніх прав». Захист громадян від державних чиновників, жодному з яких не можна довіряти необмежену владу над іншими, полягає не в їхньому терпінні, а в обмеженні їхньої влади. Принаймні таке переконання лежить в основі індійської Конституції.

З таким широким розмаїттям ідеологій, релігій та мов Індія є насамперед країною, в якій невід’ємні основні права є абсолютною необхідністю. Ці права були небезпідставно названі «совістю» або «душею» Конституції. Вони є наріжним каменем основного закону і надають йому постійний характер.

Ніколи в історії Індії не було більш недоречного часу для внесення поправок до Конституції і надання парламенту повноважень обмежувати або позбавляти основоположних прав, ніж зараз. В умовах зростання відчуття незахищеності в різних штатах, коли набирає обертів різного роду фанатизм — регіональний, мовний, общинний та економічний — дозволити парламенту нівелювати і порушувати права, було б не просто помилкою, а зрадою основних свобод.

Право власності часто розглядається як «найменш виправдане» право соціалістичної демократії. Проте, якщо подумати, то стане ясно, що це право є основою здорової політичної системи і демократії, спрямованої на економічний прогрес.

Будь-яка спроба анулювати основоположне право власності є помилкою, оскільки вона суперечить вічним законам людської природи. Макіавеллі сказав, що люди швидше пробачать смерть своїх родичів, ніж конфіскацію свого майна. Це сумна рефлексія на людську природу, що, загалом кажучи, людина буде працювати на себе і на свою сім’ю так, як ні на кого іншого. Однак до тих пір, поки цей закон людської природи не буде змінений, скасування права власності не зможе спричинити нічого, крім катастрофи.

Ніде в світі не існує демократії, де відповідно до закону і конституційної практики не поважається право власності. Право власності закріплено в конституціях держав, де діє верховенство права, як, наприклад, у Великій хартії, в Американській декларації незалежності, у Французькій декларації прав людини та в Конституції Німеччини. Навіть в комуністичному СРСР визнавалося право на приватну власність як результат особистої праці, а також право на успадкування такого майна.

Відповідно до індійської Конституції право власності є доволі гнучким — законодавчі органи і виконавча влада мають право накладати на нього всі розумні обмеження, які відповідають суспільним інтересам. Право власності не може бути використано ні щодо законів, що стосуються заміндарів (феодальних спадкових власників землі в Індії) та інших земельних угідь, ні щодо інших законів, що стосуються аграрних реформ. Шістдесят чотири закони, прийняті парламентом і законодавчими органами штатів, конституційно визнані дійсними, хоча вони можуть безпосередньо порушувати право власності. Адекватність компенсації не може бути оскаржена в індійських судах. Давно не існує будь-якої потреби в подальшому обмеженні основоположного права власності, проте істина полягає в тому, що, мабуть, ні в одній вільній демократії світу право власності не існує в настільки скороченій і ослабленій формі, як в Індії.

Конституція Індії

Конституція Індії

Країни, де свобода стала способом життя, можуть обійтися без розкоші конституційного права власності. Але в Індії, де економічний фанатизм став способом політичного життя, збереження права власності є необхідністю.

Не буде перебільшенням сказати, що право власності є, в певному сенсі, «служницею» інших основних прав. Яке значення має основоположне право на свободу слова і висловлювання думок для преси, якщо її власність може бути вилучена без розумної компенсації; або хіба основне право на створення спільнот чи релігійних меншин має здійснюватися на основі принципу верховенства правлячої партії?

Хитрі політики наполегливо поширюють міф про те, що саме Конституція перешкоджає економічному прогресу країни. І це є найбільшим шахрайством, що коли-небудь було вчинене проти людей. Істина полягає в тому, що саме дурна і згубна економічна політика Центрального уряду і урядів кількох штатів несе відповідальність за тяжке становище 17 мільйонів безробітних і ще багатьох мільйонів тих, хто, незважаючи на працевлаштованість, як і раніше живе нижче прожиткового мінімуму через зниження вартості рупії. Не існує жодної раціональної економічної політики або програми соціального розвитку, яка б якоюсь мірою ускладнювалась будь-якими положеннями Конституції.

Рішення Верховного суду у справі про «таємні гаманці» [1] має велике значення не стільки для правителя, скільки для простого люду. Основні питання цієї справи не були пов’язані з привілеями і таємними коштами — з бумом салютів або підрахунком девальвованої валюти; основні питання стосувалися недоторканності Конституції і суспільної моралі. Чи можна змусити Конституцію замовкнути і пожертвувати її мандатом заради політичної вигоди? Якби таємні гаманці могли бути зупинені діями виконавчої влади, то найнебезпечнішими інвестиціями в світі були б цінні папери індійського уряду. Кошти благодійних фондів для вдів і сиріт, а також резервні фонди мільйонів працівників інвестуються в державні цінні папери. Якщо таємні гаманці можуть бути анульовані, то можуть бути анульовані і зобов’язання уряду по виплаті основної суми та відсотків за державними цінними паперами, оскільки в Конституції використовуються ті самі слова для гарантування таємних гаманців, що і для гарантування зобов’язань уряду щодо цінних паперів. На карту поставлені не що інше, як честь країни та її репутація в плані фінансової цілісності в очах всього світу.

Важливість вироку у справі таємних гаманців з точки зору простих людей можна чітко оцінити на основі наступних витягів з судових рішень:

«Президент не може претендувати на повний імунітет від нагляду Суду за його діями. Ні влада великого могола, який міг давати військові звання своїм генералам, коли йому заманеться, ні влада британської корони, не допоможуть йому». (Per Hidayatullah, C.J.)

«… Основи Конституції міцно закладені в Законі про верховенство права, і жоден інститут Союзу, навіть президент як глава виконавчої влади, не наділений деспотичною владою». (Per Shah J.)

«Порушення будь-якого з конституційних положень, навіть якщо воно відбувається на підтримку народної справи, неминуче створює небезпечний прецедент. Неповага до Конституції обов’язково розширюватиметься від прецеденту до прецеденту, і невдовзі до всієї Конституції можна буде ставитись з презирством і виставляти на посміх. Саме це сталося з Веймарською Конституцією…. Основне питання, яке слід розв’язати в таких випадках, має набагато більше значення, ніж це здається на перший погляд. Питання про те, чи можуть правителі бути не визнані президентом, має другорядне значення. Найважливішим для майбутнього індійської демократії є питання про те, чи може виконавча влада цієї країни нехтувати мандатами Конституції і зневажати законодавчі акти на свій розсуд. Якщо вважати, що це можливо, тоді припущення того, що в цій країні правлять закони, а не чоловіки і жінки, є помилковими». (Per Hedge J.)

Немає сумнівів у тому, що переважна більшість розумних людей твердо вірить в основні права і глибоко усвідомлює ту визначну роль, яку відіграють суди в збереженні заповітних цінностей. Але, на жаль, вони складають мовчазну більшість. В історії країни бувають періоди, коли бездіяльність і мовчання можуть бути злочинною помилкою, і ми живемо саме в такі часи. Недостатньо того, що люди вірять в національний девіз, згідно з яким правда зрештою перемагає. Люди повинні вживати активних заходів, щоб подбати про те, що брехня не триватиме занадто довго, поки не настане кінцевий момент істини.


Примітки

1. Справа «таємних гаманців» — справа, в якій Верховний суд відхилив президентський указ 1970 року щодо скасування титулів, привілеїв і таємних гаманців колишніх правителів Індії.

Переклад: Олена Марчевська