ENG
Найкраще поєднує роботу та сім’ю родина, а не уряд
Примітка: Стівен Горвіц — дописувач на економічну тематику на Libertarianism.org і видатний професор з вільного підприємництва в державному університеті Болл. Доробок Горвіца складають праці про австрійську економічну школу, політекономію Гаєка, монетарну теорію та історію, а також макроекономіку.
Надання відпусток по догляду за дитиною, як і багато інших урядових рішень, часто не дає очікуваних позитивних результатів, або навіть має негативні непередбачувані наслідки.
Розглядаючи негативний вплив довгої декретної відпустки на кар’єру жінок в Данії та інших скандинавських країнах, Джордан Вайсман у статті на Slate виявив дві простих істини, які завжди відмічали економісти при обговоренні цих питань.
Він також дійшов до двох лібертаріанських ідей:
- Перша — про важливість контекстуальних та неявних знань, а друга — про важливість процесу, а не результатів, які необхідні для розуміння того, чому універсальна урядова політика так часто призводить до непередбачуваних та небажаних результатів.
Вайсман узагальнив результати досліджень присвячених дослідженню впливу 52-х тижнів оплачуваної відпустки по догляду за дитиною та субсидій на дитячий садок, які отримують батьки у Данії.
Після народження дітей їх кар’єрні шляхи розійшлись. Батько дитини, в основному, продовжував працювати. А от в матерів заробіток різко скоротився, в середньому на 30% по відношенню до того, що вони могли б гіпотетично заробляти без дітей. Вони стали менше працювати загалом, а якщо й працювали, то отримували меншу зарплату та працювали менше годин. Гірше того, їх кар’єра так і не змогла повністю відновитись. Через 10 років заробітна плата жінок все ще була на одну п’яту нижче ніж до народження дітей.
По-перше, хоча він цього й не говорить, його опис того, що трапляється з жінками, які мають дітей, зводиться до підкреслення факту знецінення їх людського капіталу через недостатнє використання. Якщо ви на якийсь час виходите зі складу колективу, ваші навички поступово притуплюються, зменшується і обізнаність про галузь роботи. Ви також можете загубити свій соціальний капітал, не підтримуючи особисті зв’язки, які часто є ключем до професійного успіху.
Це явище особливо помітне у галузях, які швидко розвиваються. Наприклад, навіть у високооплачуваних робітників високотехнологічних галузей заробітна плата може різко впасти, якщо вони відсутні на роботі всього декілька місяців, оскільки через швидкі зміни в індустрії їх знання та навички стають застарілими та все менш цінними.
В результаті, коли ви субсидуєте довгострокові відпустки по догляду за дитиною, то зарплата того, хто доглядає за нею, приречена на зменшення. Від цього нікуди не дітись і це узгоджується з тим, що економісти підкреслюють, що нерівність у доходах чоловіків та жінок, переважно, пояснюється саме такими відмінностями в їх людському капіталі, а не дискримінацією зі сторони роботодавця. Зауважимо, якби чоловіки частіше брали такі відпустки, то жінки б мали куди більший дохід, ніж зараз. Цей економічний ефект не є гендерним сам по собі, але якщо існує гендерна закономірність в тому, хто з батьків вирішує відійти від справ, то вона буде проявлятись у відмінностях в оплаті праці.
І тут Вайсман доходить до іншої важливої істини, яку він відкрив для себе наново.
«В кінці кінців, багато жінок можуть з радістю поміняти частину своєї кар’єри на сімейне життя, особливо якщо урядова політика не ставить їх перед вибором “все або нічого.»
Ми не можемо з упевненістю сказати, яка комбінація біологічних та соціальних чинників є причиною цього, але те, що жінки частіше ніж чоловіки беруть на себе основну відповідальність за ведення домашнього господарства, особливо догляд за дітьми, залишається емпіричним соціальним фактом.
По-перше, універсальна політика неминуче призведе до обернених результатів, оскільки вона не зможе врахувати контекстуальні і дуже часто невиразні знання про те, як батьки можуть найкращим шляхом вирішити ці проблеми.
Реальність життя сімейних пар така, що вони вирішують свої проблеми, пов’язані з роботою і родиною та обирають компромісні варіанти, які не залежать від знань, які не піддаються трансформації в державній політиці. Знання про потреби дітей, доступності засобів догляду за дітьми (та й інших членів родини), особливих уподобань та графіках роботи батьків — все це має значення та в різних родинах воно буде суттєво відрізнятись.
Це давній «Гаєківський» тезис про те, що система цін не дозволяє нас зробити такі знання корисними для інших, навіть якщо ми не можемо виразити їх в словах чи числах. Проаналізувавши ціни по відношенню до заробітної плати, ознайомившись з цінами на дитячий садок та з іншими витратами, які походять від ринку, подружні пари можуть визначити як розподілити свій час між роботою та домом, базуючись на знаннях, які були передані іншими людьми, перед якими стоять такі ж проблеми. Єдина для всіх державна політика підриває цей процес, спотворюючи витрати та вигоди від вибору, який вони в іншому випадку зробили б, і саме тому ми отримаємо проблематичні та непередбачувані наслідки, які ми бачимо в статті Slate.
По-друге, лібертаріанська теорія перемикає нашу увагу з питання про рівність результатів (таких, як зникнення гендерного розриву в оплаті праці чи рівність у робочому навантаженні) на процеси, за допомогою яких досягаються соціальні результати. Зокрема, ми можемо оцінити легітимність того чи іншого результату подивившись чи був він досягнутий в процесі згоди рівних. Це справедливо як для родини, так і для уряду.
Як ми з Сарою Сквайр писали деякий час тому:
«Лібертаріанський фемінізм каже нам, погоджуючись з такими політичними теоретиками як Нозік чи Гаєк про те, що якщо ми хочемо оцінити легітимність того чи іншого результату, ми повинні дивитись на процес, а не на його кінцевий результат. Те, що деякі жінки сидять вдома повний робочий день не означає, що фемінізм провалився (чи що ці жінки зрадили фемінізм). Це не означає, що ці жінки виконують роботу, яка менш важлива, ніж робота інших жінок. Якщо ця конкретна домовленість визнається як найкращий спосіб задоволення потреб конкретного домашнього господарства та виникла в результаті перемовин, які були достатньо рівноправними та не містили культурних упереджень, то вона не менш феміністська, ніж будь-яка інша домовленість, досягнута у такий спосіб. Фемінізм повинен бути пов’язаним з вибором, а не з «єдиним правильним шляхом». Однак той вибір про який домовляються близькі люди по-справжньому легітимний, коли він є результатом процесу, що передбачає згоду. Ми повинні вітати таку згоду та самостійність вибору. Ми не маємо оцінювати вибір, який робить та чи інша родина.»
Державна політика, яка підводить чоловіків та жінок до заздалегідь спланованого позитивного результату (наприклад те, що жінки повинні працювати повний робочий день після народження дітей), підриває можливість подружніх пар досягати домовленостей, які є дійсно ефективними. Альтернативою використання державної політики є робота над зміною культури, яка більшою мірою гарантує, що перемовини між головами домогосподарств будуть відзначені згодою і можливістю визнавати та, можливо, чинити супротив культурним очікуванням стосовно того, що вони «повинні» робити.
Крім того робота з культурою покладає на чоловіків тягар забезпечення того, щоб їх шлюб був місцем злагоди й рівності, а також змушує їх бути готовими взяти на себе більше відповідальності за господарство, особливо в частині догляду за дітьми, якщо це рішення має сенс в їх конкретному випадку.
Рішення «знизу до гори» майже завжди кращі за ті, які нав’язуються «зверху вниз», оскільки вони ґрунтуються на згоді й актуальних знаннях. Якщо ви хочете досягти кращих відносин між роботою та родиною, то не нав’язуйте їх. Замість цього — забезпечте умови, які дозволять сім’ям найкращим шляхом забезпечити себе.
Блог