У своїй статті Нолан Ґрей — містобудівник та учасник MarketUrbanism, роботи якого також з’являлися на «Citylab», «Forbes» і «Planetizen», розглядає внесок Джейн Джейкобс у містопланування. Він пише, що, зосереджуючись на децентралізованому прийнятті рішень, Джейкобс робить акцент на важливості планування на місцях.

«Міста є фантастично динамічними місцями, а їхні успішні частини є плодовитим підґрунтям для планів тисяч людей».

Джейн Джейкобс, «Смерть і життя великих американських міст»

Упродовж більшої частини історії відомі теоретики міського планування вважали, що міста потребують інтенсивного централізованого планування. На питання «Планувати чи ні?» студенти та практики відповідали категорично «Так», нав’язуючи свій особливий ідеальний порядок, як висловився Льюїс Мамфорд, «закріплюючи хаос».

За контрольованою централізацією французького архітектора Ле Корбюзьє чи контрольованою децентралізацією англійського утопіста Ебенізера Говарда й американського архітектора Френка Ллойда Райта, міста мали бути саме контрольованими. Коли в 1961 році Джейн Джейкобс кинула виклик ортодоксальній традиції містобудування, саме ця догма привернула її увагу. З характерною їй оманливою простотою Джейн спонукає нас спитати «Хто ж планує?».

Променисте місто Ле КорбюзьєПроменисте місто Ле Корбюзьє

Хоча багато хто приймає важливість внеску Джейкобс у розуміння міського проєктування, її диверсія починається на теоретичному рівні вже у вступі до «Смерті й життя великих американських міст».

Попри різні естетичні вподобання, Корбюзьє та Говард мали багато спільного. Обидва вони виходили з того, що планування передбачає закріплення єдиного проєкту з придушення всіх інших індивідуальних планів. Обидва наполягали на нав’язуванні «вдаваного порядку» як «дійсного», розглядаючи місто як просту машину, а не як прояв організованої складності. Подібно до «людини системи» Адама Сміта, кожен із цих мислителів був «настільки зачарований гаданою красою свого власного ідеального плану управління, що [не міг] стерпіти найменшого відхилення від нього».

Вслід за аргументами Ф. А. Гаєка в праці «Використання знання в суспільстві» критика ортодоксальної традиції з боку Джейн Джейкобс розгортається в три етапи.

По-перше, вона підкреслює важливість локального знання. У той час, як традиційні містобудівники припускають, що необхідну інформацію для прийняття рішень щодо планування можна отримати за допомогою абстрактних принципів і статистичних показників, Джейкобс наводить аргументи на користь необхідності поважати знання на місцях.

Варто розглянути приклад Східного Гарлему, централізовано спланованого житлового проєкту, що хизувався вежами в стилі Корбюзьє та гігантськими газонами: чиновники з житлових органів, розглянувши проєкт з естетичної та статистичної точки зору, підтримали його. Тим часом мешканцям він був ненависний, адже відділяв їх від їхніх громад, комерційних зручностей і залишав їм велику непотрібну галявину. У своїй книзі Джейкобс описує схожі ситуації, коли потреби та вподобання мешканців на місцях стикалися з центральними планувальниками, і конфлікт занадто часто вирішувався на користь «експертів».

По-друге, Джейкобс знала, що децентралізоване планування є найкращим способом максимально використовувати локальне знання. Місцеві часто мають знання, необхідні для прийняття мудрих рішень щодо міської структури. У свої праці «Смерть і життя великих американських міст» Джейн докладно описує, що найкращий підхід для містобудівника — це, як правило, дати змогу людям планувати за себе. За формулюваннями Гаєка щодо проблеми економічного планування, питання полягає не в тому, планувати чи ні, а в тому, хто має це робити? Іншими словами, ми маємо бачити різницю між централізованим і децентралізованим плануванням. У рамках централізованого окремі особи або невеликі групи приймають рішення за всіх незалежно від того, які унікальні локальні знання вони можуть мати.

Ми часто бачимо це в сучасних містах: кожен має дотримуватися одних обмежень. Наприклад, усі ресторани повинні пропонувати безоплатне паркування. З іншого боку, децентралізоване планування дає змогу людям розробляти власні плани та використовувати свої унікальні переваги та знання на місцях. Де б я хотів жити? Як би я хотів взаємодіяти із сусідами та підприємствами?

По-третє, Джейкобс пояснила, як децентралізоване планування допомагає створювати й підтримувати спонтанні порядки, які роблять життя в місті ефективним. Багато з найкрасивіших уривків «Смерті й життя» стосуються природного порядку, який виникає з децентралізованого планування: вуличні балети, що допомагають зберегти вулиці безпечними й соціалізувати дітей, різноманітність житлових і комерційних зручностей, а також самоврядування громад.

Ці стихійні порядки, за словами шотландського філософа Адама Ферґюсона, «результат дій людини, але не виконання будь-якого людського задуму». Даючи змогу поодиноким особам вільно об’єднуватися в громади, природні міські порядки виникають без будь-якого централізованого планування. Звісно, не все децентралізоване планування призводить до таких порядків. Але, як зазначає Джейн Джейкобс, централізоване планування, яким воно є зараз, часто більше шкодить, аніж допомагає.

Попри всю похвалу, яку авторка здобула від міських планувальників та політиків із моменту публікації першої книги, її найбільше теоретичне нововведення, здається, значною мірою ігнорується. Міста в усій країні й далі централізовано планують деталі міського життя, починаючи з нав’язливо докладних правил землекористування й закінчуючи до неможливості амбітними всеосяжними проєктами. Навіть багато з тих, хто прийняв ідеї міського планування Джейкобс, зруйнували її теоретичні основи, використовуючи суворі проєкти для створення тривожних і незмінних місць відпочинку природних кварталів і міст.

Ніщо з вищезазначеного не означає, що центральне планування потрібно повністю відкинути. Джейн Джейкобс, як і Ф. А. Гаєк, судячи з усього, була відкрита для централізованого міського планування в певних ситуаціях. Водночас основну увагу треба приділяти збереженню великої сфери, у якій містяни зберігають право на власне планування.

Перехід до більш джейкобського/гаєкіанського міського планування може проходити щонайменше двома шляхами. По-перше, містобудівники повинні зосередити увагу на тому виді збоїв ринкового механізму, який має надзвичайно важливе значення для міського життя: негативних зовнішніх ефектах (екстерналіях). Питання про те, чи буде це пов’язано зі створенням умов, за яких сусіди зможуть вступати у свого роду переговори за теоремою Коуза чи з введенням заборон на деякі шкідливі види діяльності, може залежати від місцевих умов. Очевидно, що нинішнє централізоване міське планування виходить далеко за ці рамки.

По-друге, там, де є необхідність у певному рівні централізованого планування, плани повинні розширювати можливості, а не забирати вибір. Розгляньмо красу мережі Нью-Йорка: спроєктована з дивовижною далекоглядністю в 1811 році, вона служила чистим аркушем для розвитку, з її доступними вулицями й адаптивними блоками. У випадках, коли необхідні великі проєкти такого роду, планувальникам варто проявляти гнучкість, щоб підтримати динамізм децентралізованого планування. Коли ж у великих планах нема потреби, проєктувальники повинні дотримуватися методу проб і помилок децентралізованого планування. Джейкобс наводить цей приклад, коли наполягає на тому, щоб окремі субсидовані житлові одиниці були розміщені в уже функціонуючих районах, замість того, щоб зносити й замінювати цілі квартали. Якщо окрема будівля вийде з ладу, це не буде настільки катастрофічним, як провал великого житлового проєкту. Водночас малий успіх може бути вивчений, відтворений і за необхідності розповсюджений.

Як і Гаєк у сфері економіки, Джейн Джейкобс протистояла ортодоксії міського планування, яка користувалася підтримкою політиків, вчених і всіх «дуже серйозних людей». Вона відзначала мудрість звичайних людей, коли певні експерти знаходили відповіді тільки в статистичних показниках і економічних розрахунках.

Гаєк і Джейкобс захищали важливість локального знання, ілюстрували силу децентралізованого планування та прославляли спонтанні порядки, що направляють наше життя. Проте їхні теоретичні нововведення значною мірою залишалися непоміченими ще довго після відповідних публікацій. Тут шлях мислителів розходиться: у той час, як ідеї Гаєка значною мірою викинули централізоване економічне планування на смітник історії, є підозри, що містобудівна революція Джейкобс тільки почалася.

Джерело: Market Urbanism.

Переклад: Олена Марчевська