Денарій та долар: регулювання цін тоді і зараз

Оригінал за посиланням
Автор: Джордж Вайгель

Після боротьби з COVID-19, головною економічною проблемою американської громадськості стало зростання цін. Намагаючись завоювати прихильність виборців, віцепрезидентка Камала Гарріс нещодавно (прим. пер. — стаття опублікована 19 вересня 2024 року) заявила про підтримку контролю над цінами, зростання яких вона пов’язує з проблемами в ланцюгах постачання і з жадібністю корпорацій.

Сьогодні часто здається, що наша країна знає лише кілька банальностей про ринки, які сягають не далі середини 1930-х, а може, й 1920-х років. Інфляція та знецінення валюти, однак, сягають набагато глибших часів. Ба більше, вони часто супроводжуються спробами виправити їх за допомогою регулювання цін, що особливо характерно для імперій.

Минулого року з’явився своєрідний мем, коли жінки з подивом дізнавалися, як часто їхні чоловіки думали про Римську імперію упродовж тижня. Чоловіки можуть навіть згадати Колізей, акведуки, або завоювання Цезарем Галлії, пояснюючи, що саме вони уявляли, коли думали про Рим. Якщо ми хочемо дізнатися про знецінення валюти та регулювання цін, я вважаю, що нам слід звернутися до кризи ІІІ століття.

Криза ІІІ століття — це приблизно 50-річний період у Римській імперії, який тривав з 235 по 284 рік нашої ери. Серед багатьох проблем, з якими зіткнувся Рим у цей період, була і девальвація валюти, зумовлена зменшенням кількості срібла в римському денарії.

Римляни витрачали більше, ніж могли собі дозволити, як це часто буває з імперіями. Війни проти готів, алеманів і Сасанідів різко збільшили військові витрати. Громадські роботи та соціальна допомога також зростали. Під час Völkerwanderung, або Великого переселення народів, Рим заполонили германські племена, які оселилися в його межах, що також вплинуло на витрати імперії. Приблизно за 200 років римський денарій перейшов від карбування з 95-98% срібла до 2-5%. Вміст срібла, який визначав цінність денарію, скоротили більш ніж на 90%.

Долар, безперечно, не є монетою і вже давно не підкріплюється жодним матеріальним активом. Це фіатна валюта. Девальвація нашої валюти відбувається не через зменшення кількості срібла чи золота в процесі карбування, а внаслідок надмірного друку більшої кількості доларів. За трохи більше ніж 100 років з моменту заснування Федерального резерву в 1913 році, долар США знецінився на 97%. Наприклад, у 1913 році фунт хліба в середньому коштував 5 центів, тоді як сьогодні фунт хліба в середньому коштує близько 2,05 долара.

І в Римі, і в сучасному світі, регулювання цін або використовували, або пропонували як розв’язання проблеми зростання цін. Звичайно, в будь-якому разі, так званим «винуватцем» зростання цін називали не політику імператорів чи Федерального резерву, а жадібність торговців.

На початку IV століття нашої ери імператор Діоклетіан прийняв Edictum de pretiis rerum venalium (Едикт про ціни на товари, що продаються) — великий указ, який встановлював максимальні ціни на понад 1200 товарів. Цей ціновий контроль поширювався на харчові продукти, одяг, текстиль, дорогоцінні метали та навіть рабів. За порушення указу передбачалися покарання аж до страти. Проте контроль цін не спрацював, а натомість створив дефіцит, чорні ринки та ще більше підвищення цін.

Хоча віцепрезидентка Гарріс зараз применшує значення своїх коментарів щодо боротьби з «завищенням цін», її погляди спочатку були схожі на погляди Діоклетіана, за винятком, звісно, таких суворих покарань, як смертна кара. Початкові тези Гарріс щодо регулювання цін були досить однозначними.

«Тож, повірте мені, як президентка, я буду переслідувати поганих суб’єктів. І я працюватиму над прийняттям першої в історії федеральної заборони на завищення цін на продукти харчування. Мій план включатиме нові покарання для опортуністичних компаній, які користуються кризою та порушують правила», — сказала Гарріс. Подібно до Діоклетіана та інших, хто запроваджував регулювання цін, правда про ослаблення валюти не обговорюється, не визнається і жодним чином не страждає від цього. Натомість це новоявлена «жадібність» торговців, корпорацій чи будь-кого, кого можна оголосити «поганими суб’єктами».

Коли уряд, сучасний чи стародавній, намагається розв’язати проблему високих цін, встановлюючи контроль над цінами, це неминуче призведе лише до ще більших економічних труднощів. Належною поведінкою було б звернути увагу на факт знецінення національної валюти та причини, які змусили уряд знецінити валюту. На жаль, ні римські імператори, ні кейнсіанські економісти, ні опортуністичні політики не схильні бачити проблему настільки чітко.

Переклад: Лілія Іваницька