Чому кредити для бізнесу такі дорогі? Для чого необхідна співпраця з МВФ? Чи є перспективи в банківської системи України? На ці та інші питання відповідає у своєму короткому тексті активіст УСС Єгор Шаповалов.

Історія банківської системи України — це боротьба між поганими та дуже поганими олігархами, у котру іноді втручався залежний від влади Національний Банк. Головною ціллю комерційних гравців було створення великих промислових груп, у яких банки були лише способом залучення кредитів для своїх виробничих підприємств. Для цього вони пропонували високі ставки за депозитами, із зібраних грошей видавали кредити підконтрольним промисловим компаніям, а коли гроші закінчувались, брали рефінансування в НБУ за допомогою підконтрольних політиків і продовжували розвиток своїх холдингів. Такі банки називаються «кептивними» — кишеньковими.

ахметов і коломойський фото
Поганий і дуже поганий олігарх

Цей  вигідний бізнес-елітам тип взаємодії поступово трансформувався через підвищення конкуренції, у першу чергу,  з боку іноземних банків, таких як Raiffeisen, OTP та інші. Саме конкуренція з європейськими банківськими установами стимулювала великі українські приватні банки, на кшталт ПУМБ та Приват, розвивати взаємодію з клієнтами-фізичними особами або малими підприємствами на прозорих умовах.

Разом із цим НБУ підтримував фіксований валютний курс, однак через фундаментальну переоціненість гривні, мали місце різкі стрибки обмінного курсу, встановленого Нацбанком у періоди фінансових криз, породжених внутрішньоукраїнськими або світовими негараздами фінансового сектору. Зважаючи на те, що Україна була досить відкритою щодо інвестицій та частки зовнішньоекономічної діяльності до ВВП, вона не могла проводити незалежну кредитно-грошову політику. Основним торговим партером була Російська Федерація, імпорт та експорт до якої складали більше третини та трохи менш як 30 % відповідно до 2013 року включно. Тож Україна залежала від тієї кредитно-грошової політики, яку впроваджувала Російська Федерація. Наявність фіксованого курсу також означала, що за відтоку інвестицій або за сильного збільшення імпорту НБУ мав би більше грошей витрачати на підтримку курсу на певному рівні, що постійно зменшувало б його резерви та знову-таки призводило б врешті до різкого стрибка курсу гривні щодо інших валют.

Структурні зміни почалися вже у 2014–2015 роках. Після Революції Гідності банківська система була значно переформатована в таких напрямах:

  1. Незалежність Національного Банку.
  2. Ліквідація або націоналізація «кептивних» банків, що функціонували переважно в інтересах бізнес-груп.
  3. Перехід до режиму плаваючого валютного курсу, можливість проведення незалежної кредитно-грошової політики.
  4. Рекапіталізація банків.
  5. Розкриття кінцевих власників.

Такі перетворення призвели до відновлення довіри до банківської системи, збільшення рівня кредитування, що пришвидшило економічне зростання та початок шостої програми співпраці з МВФ у 2015 році. Найбільш відомою частиною цієї реформи була націоналізація ПриватБанку через фактичну крадіжку його грошей Коломойським. За підсумками лише цієї події бюджет за 2016 рік витратив на рекапіталізацію 155 мільярдів гривень.

коломойський мем

Однак через малий час, що пройшов з отримання незалежності Нацбанком України, не було вироблено чітких, постійних процедур щодо реагування на виклики. Це призвело до ревальвації на цілих 16 % за один тільки 2019 рік через продаж облігацій внутрішньої державної позики нерезидентам. Такі наслідки є розповсюдженими для країн, що переходять до таргетування інфляції після режиму фіксованого валютного курсу. Проте це також було першим передвісником того, що нова влада на чолі із президентом Зеленським обиратиме путінський сценарій економічної моделі — низьке або відсутнє економічне зростання на тлі стабільної макроекономічної ситуації.

Ревальвація означає втрати для експортних галузей, таких як гірничо-металургічний комплекс, що втратив за 2019 рік 400 000 000$ через подорожчання гривні, й означає покращення державних фінансів через зменшення відношення боргу до ВВП. У масштабах одного року це може не мати критичних наслідків, однак систематичний вибір макроекономічної стабільності, а не економічного зростання, означатиме відсутність розвитку та закарбування злиденного становища великої частини українського суспільства. Нижче будуть надані вичерпні підтвердження продовження цього курсу.

Український бюджет був і є дефіцитним, однак ці проблеми покривалися співпрацею з МВФ та порівняно збалансованою бюджетною політикою. За останні два роки була фактично призупинена взаємодія з МВФ з однієї сторони та відбувалось збільшення видатків держбюджету з іншої. Це призводило до зростання дефіциту бюджету та зменшення можливостей його виконання. Саме це збільшення видатків, яке відбувалось переважно через будівництво доріг, не мало під собою жодних економічних причин. Інфраструктура може пришвидшити зростання ВВП, але тільки за збільшення рівня економічної активності. Однак спад в економіці почався ще в третьому кварталі 2019 року — індекс виробництва базових галузей зменшується із серпня, а індекс промислової продукції — з жовтня того ж року. Також увесь 2020 рік показники товарообороту нижчі за відповідні попереднього періоду й тільки ближче до Нового року залізничні перевезення почали своє зростання. Тож жодних причин для форсованого будівництва доріг не було.

І що стається, коли кредити МВФ недоступні, а дефіцит бюджету все зростає? Мінфін має посилено випускати ОВДП — облігації внутрішньої державної позики. Наприкінці року ринок купівлі-продажу ОВДП був особливо активним через відсутність грошей для фінансування видатків, тож відсоткові ставки були вищими, ніж зазвичай — 10–12,25 % річних. Що виберуть українські банки при середніх кредитах для бізнесу в 17–19 % річних — купляти ОВДП чи давати гроші підприємцям? Підприємець може розоритися й повернути кредит лише частково, а Міністерство фінансів точно віддасть свої борги. І різниця ставок не настільки значна, аби банки ризикували, видаючи кредити підприємцям, адже розуміють, що над ними й так навис дамоклів меч у вигляді неймовірно високої долі проблемних кредитів — до 80,3 % у ПриватБанку.

Взагалі, на ставку по кредитах впливають макроекономічна стабільність, рівень інфляції, конкуренція в банківській сфері, рівень попиту на кредити з боку населення. І всі ці показники насправді знаходяться в непоганому стані. Тому коли ви будете дивуватись, чому ставки по кредитах для Вашого бізнесу 18 % річних, і навіть такий кредит отримати непросто, знайте, що це через незбалансовану бюджетну політику і припинення співпраці з МВФ.

Іншим важливим фактором є одержавленість банківської системи — майже 60 % активів згруповані в банках державної форми власності. Це означає, що, навіть якщо певні приватні установи намагатимуться кредитувати реальний сектор, загальний тренд усе одно буде на викуп облігацій державного боргу. Адже гравці ринку розумітимуть, що є прибуткова, безризикова ніша, до того ж популярна серед інших банків

Для того, щоб українські банки більше кредитували економіку за нижчими відсотковими ставками, недостатньо просто оголосити програму 5–7–9, яка виявилася абсолютно неефективною — за перші 100 днів було надано всього 283 мільйони гривень кредитів, переважно — у сільськогосподарську сферу на поповнення оборотних засобів. Рецепти досить прості і водночас складні для реалізації чинною владою — відновлення співпраці з МВФ, відповідальна бюджетна політика, захищеність приватної власності для інвестицій із боку західних установ, приватизація державних банків, послідовність дій НБУ. З цього всього є лише чутки про купівлю Ощадбанку угорським OTP, які тут же були спростовані, та вельми здорове бачення головою Нацбанку проблем найближчих років. Натомість прямі іноземні інвестиції мають від’ємне значення вперше в цьому столітті, доля місії МВФ в Україні невідома, у 2021 році планується залучити на внутрішньому ринку пів трильйона гривень за загальної ліквідності банківської системи у 160–170 мільярдів.

Тому для розвитку економіки в цілому та банківської сфери зокрема має бути переосмислено державну стратегію, вектор розвитку України, а не просто проведені косметичні реформи. Глибина наявних проблем вимагає цілісного, структурного підходу до їхнього вирішення.

Джерела:

  1. Аукціони ОВДП за 22 грудня 2020 року
  2. Втрати гірничо-металургічного комплексу за 2019 рік
  3. Дослідження українських банків видавництвом Mind
  4. Зовнішня торгівля України в розрізі окремих країн
  5. Індекс інфляції 2000 — 2020 роки
  6. Інтерв’ю Кирила Шевченка про ОВДП
  7. Макроекономічний та монетарний огляд 2020 року
  8. Позиція керівництва НБУ щодо ревальвації гривні
  9. Причини ревальвації гривні
  10. Програма розвитку фінансового сектору до 2020 року
  11. Прямі іноземні інвестиції 2002 — 2020 роки.
  12. Результати перших 100 днів програми доступних кредитів
  13. Фінансова звітність ПриватБанку

Автор: Єгор Шаповалов