Лібертаріанці часто критикують представників різних гілок фемінізму за підміну універсальних прав людини правами жінок і правами чоловіків. Тож для багатьох лібертаріанців і також для сторонніх спостерігачів тема поєднання феміністичних та лібертаріанських ідей є дискусійною та неоднозначною. Чи можуть вони співіснувати? Читайте статтю виконавчої директорки Асоціації лібертаріанських феміністок Шерон Преслі, щоби дізнатися.

Існує багато різних гілок фемінізму. Найважливішою рисою лібертаріанського є його недовіра до держави.

«Жодна система управління не може сподіватись на довготривале виживання в умовах цинічного ігнорування норм та законів, яке постійно демонструє уряд Америки. За цих обставин жодні офіційні гарантії прав не варті паперу, на якому вони записані, а жінки, які покладаються на ці гарантії, щоби захиститися від упередженого ставлення та дискримінації, по суті тримаються за соломинку», – Сюзанна Лафолет.

Деякі лібертаріанці не знають різниці між лібертаріанським фемінізмом та іншими видами фемінізму. Вони критикують лібертаріанських феміністок за те, що вони феміністки, навіть не розуміючи, що таке лібертаріанський фемінізм або ж взагалі фемінізм. Ця стаття допоможе в цьому розібратися.

Лібертаріанські феміністки, як і всі інші феміністки вважають, що жінки та чоловіки повинні бути рівними у своїй свободі. Феміністка та політологиня Друсілла Корнелл зазначає: «В основі фемінізму закладена вимога, щоби до жінок ставилися як до вільних людей». З цією думкою погоджуються лібертаріанські феміністки. Наша віра в рівність у свободі базується на ідеї прав особистості та рівних свободах усіх людей. Як і інші феміністки, ми виступаємо проти гендерних стереотипів, що обмежують психологічну автономію чоловіків та жінок бути тими, ким вони хочуть бути. Разом з іншими феміністками ми погоджуємося, що ці стереотипи завдали шкоди як жінкам, так і чоловікам. Саме віра в індивідуалізм змушує нас відкинути гендерні та будь-які інші стереотипи, що обмежують вибір людини, у тому числі расові, етнічні та статеві. Фанатизм є порушенням правил індивідуалізму. Як на особистому, так і на психологічному рівнях ми віримо в самостійність особистості та в право кожної людини робити вибір щодо свого життя.

Парад суфражисток у Нью-Йорку, 6 травня 1912 року.

Проте існує багато речей, у яких лібертаріанський фемінізм відрізняється своєю філософією від інших течій. Наприклад, філософиня-феміністка Ненсі Гіршман стверджує, що для суспільства феміністок, у якому може процвітати автономність, необхідні як позитивні, так і негативні свободи. Але з погляду лібертаріанського фемінізму, твердження, що в кожного є «право» на їжу та дах над головою, означає, що хтось повинен ці права забезпечувати. Якщо ці права будуть забезпечені кимось за власним бажанням, тоді ніяких проблем немає. Однак якщо хтось забезпечуватиме ці права не добровільно, тоді свободи цих людей будуть порушені. Змушувати одну людину робити щось для іншої є порушенням негативної свободи. Для лібертаріанських феміністок негативна свобода є найбільш узгодженою з нашою теорією прав. Ми вважаємо, що акцент на «позитивній свободі» шляхом нехтування «негативною» є шляхом до тиранії та обмежень, які більше шкодять, ніж допомагають.

Багато феміністок, у тому числі й Гіршман, стверджують, що без переваг позитивної свободи, які забезпечує держава, бідні та знедолені жінки не зможуть досягти самостійності. Вони кажуть, що важко бути вільним, коли твій вибір обмежений через бідність та відсутність освіти. Ми не сперечаємося з цією думкою. Однак ці феміністки не уявляють іншого способу забезпечити незалежне життя, окрім як просити допомоги від держави. Ми розуміємо їхню стурбованість. Але все ж таки є інші, кращі шляхи допомогти людям — наприклад, спілки взаємодопомоги, які забезпечують гідні умови, або також допомога приватних груп та некомерційних організацій.

Лібертаріанські феміністки, так само як інші феміністки, погоджуються щодо суті та небезпеки патріархату. У патріархальному суспільстві чоловіча сила домінує та формує засади суспільства та особистого життя. Більшість феміністок стверджують, що жінок пригнічують саме упередження, що лежать в основі патріархального суспільства, а не окремі чоловіки. Тобто структура патріархального суспільства приховано, а іноді й відкрито, ставить жінок на друге місце після чоловіків та змушує їх підкорюватись чоловікам у важливих питаннях. Стандарт, згідно з яким розглядають усіх людей у патріархальному суспільстві, є чоловічим. Їхня манера поведінки вважається нормою. А жінки тим часом розглядаються як «відхилення» від норми. Проте ця культура, як і всі інші, практично невидима для її представників, тому вони майже не помічають жодних проблем у такому суспільстві. Вони приймають цю структуру чоловічої влади як нормальну та обґрунтовану; деякі заходять настільки далеко, що критикують феміністську ідею «патріархату», не розуміючи її.

Філософиня-феміністка Белл Гукс розглядає фемінізм як рух за повалення патріархату, усіх форм патріархального гноблення та загалом усіх форм гноблення. Лібертаріанські феміністки погодились би з цим, але є одна проблема.

Якщо феміністки хочуть зупинити «загалом усі форми гноблення», то з погляду лібертаріанського фемінізму повалення патріархату шляхом насильницьких дій із боку держави є несумісним із цією метою. Ми вважаємо, що примус із боку держави є ще однією формою патріархату. Чи то при владі здебільшого чоловіки, чи то жінок та чоловіків порівну, сама суть такого уряду залишиться незмінною. Він є примусовим.

Як зазначено в документі Асоціації Лібертаріанських Феміністок, виданому в 1975 році: «звернення до уряду не позбавляє нас від гноблення, а лише змінює вид цього гноблення. Замість того, щоби бути обтяженими як матері або дружини, ми стаємо обтяженими як платники податків, тому що няні, лікарі та інші повинні отримувати від когось плату, якщо їх теж не примусять працювати безкоштовно! Звернення до уряду для розв’язання наших проблем просто замінює гноблення з боку відомих нам патріархів — батька, чоловіка, начальника — гнітом із боку патріархів, яких ми не знаємо, — юрб законодавців і бюрократів, які все більше лізуть у наші справи!». Лібертаріанці не розуміють, як жінки або чоловіки можуть бути вільними від влади, коли над ними домінує примусовий уряд. Якщо однією з цілей фемінізму є створення суспільства, у якому жінки зможуть самостійно приймати рішення про своє життя, незалежно від чоловіків, то ми не розуміємо, як уряд, у якому домінують чоловіки, може бути покращенням.

Феміністський попит на рішення з використанням державного примусу все ще використовує патріархальне пригнічення як механізм, за допомогою якого ці рішення нібито будуть досягнуті. У вже згаданому документі зазначається: «Якщо нашою метою є свобода особистості та її самостійність, ми не зможемо цього досягти, забираючи в людини право обирати самостійно. Якщо ми приймемо закони, які змушують інших жити за нашими переконаннями, ми не станемо кращими за чоловіків, які вже це зробили за допомогою свого законодавства. У такому випадку наша тиранія просто прийде на зміну тиранії чоловіків». З цієї точки зору, феміністка Кетрін МакКіннон, що захищає закони проти розповсюдження порнографії, нічим не краща за республіканців, які підтримують закони щодо заборони абортів.

Лібертаріанські феміністки вважають, що звертатись за допомогою до уряду для розв’язання таких проблем, як дискримінація при прийомі на роботу, нестача дитячих садків та відсутність гендерної рівності при оплаті праці, це не лише суперечливо із філософської точки зору, а й недієво. В основному, таке втручання держави тільки погіршує ситуацію. Як сказала поетеса-феміністка та активістка Одрі Лорд, «Інструменти майстра ніколи не зруйнують його будинок».

Сюзанна Лафолет

На початку двадцятого століття лібертаріанська феміністка та письменниця Сюзанна Лафолет попередила про небезпеки державних проєктів для окремих особистостей. «Тенденція сучасного соціального законодавства полягає в тому, щоб принести в жертву особисті права не задля прав, а задля гіпотетичних інтересів інших. Та на кожного, хто буде у виграші від жертви інших, прийдеться хтось, хто буде від цього страждати». Як і припускали її однодумці, ці слова стали пророчими.

Просити допомоги в держави – це складна й небезпечна справа. Величезна бюрократія уряду з її безліччю форм та вимог є занадто дорогою, знеособленою, віддаленою та зовсім неефективною. До того ж влада — не постійна. Люди при владі змінюються. Ідея про те, що вона колись якось потрапить у гарні руки й це буде тривати вічно, у кращому випадку просто наївна, а в гіршому — є небезпечною фантазією. Лібертаріанська феміністка Кеті Райзенвітц, коли писала про відмову від запланованого батьківства, прийшла до такого висновку: «Етатистам варто пам’ятати, що уряд, спроможний оплатити ваш аборт, є достатньо могутнім, щоб спробувати його заборонити». І справді, зараз жінки стикаються з багатьма реальними небезпеками через нинішні закони, що обмежують їхню репродуктивну свободу, як це було й у минулих законах.

Влада спокуслива. Багато феміністок вважають, що цю владу потрібно використати заради добрих справ. Вони забули, як століттями ця сила використовувалась проти жінок. «Я не знаю кращого аргументу на користь соціальної філософії анархізму», — написала Лафолет, — «адже немає більш яскравого доказу нездатності людей бути захисниками своїх ближніх, ніж невдача чоловіка через повну легковажність протягом тисячі років керувати жінкою, ні для свого блага, ні для її власного». Багато лібертаріанців та анархістів попереджали про спокуси влади, але лише деякі прислухались до цієї поради. «Влада завжди несе небезпеку», — писав анархіст-природозахисник та письменник-романіст Едвард Еббі. «Влада притягує до себе найгірше та псує найкраще». Проте багато феміністок стверджують, що під їхнім керівництвом усе буде добре. Вони переконані, що влада їх не розбестить. Історія ж доводить інше.

Протести в Польщі проти посилення заборони абортів
Протести в Польщі проти посилення заборони абортів

Більшість феміністок сказали б: «Але ми хочемо досягти зовсім іншого. Наша мета допомогти жінкам та знедоленим людям. Ми надаємо право голосу тим, хто раніше його не мав». Лібертаріанські феміністки не стільки сумніваються в цілях цих феміністок, як у методах їх досягнення. Чи мріють вони, як і філософ Джон Ролз, про суспільство, де всі «розумні» люди мають права й можливість бути повноправними членами, але де цю «розумність» визначають самі феміністки? Невже лише ті люди, що з ними згодні, можуть жити вільно? Що ж робити з тими, хто не згоден? Як вчинити з тими, хто теж хоче допомагати жінкам та пригніченим, але іншим способом, не використовуючи абсолютний контроль із боку держави? Їх теж змусять змінити свою точку зору? Чи буде дозволений примус, якщо його використовуватимуть для «кращого майбутнього»? Чи закриють очі на тих, хто не вірить у лібералізм, соціалістичні / комуністичні або марксистські методи? Чим же таке суспільство буде відрізнятись від патріархального? З погляду лібертаріанських феміністок, не буде жодної відмінності.

Насилля є насиллям, хоч би якою благородною не була мета. «Влада псує людей» — це твердження стосується не лише чоловіків. Як же ми можемо погоджуватись із тим, що благородна мета виправдає будь-які методи її досягнення, коли історія говорить про інше?

Отже, хоча ми розділяємо погляди інших феміністок (так, існує багато різних гілок фемінізму), лібертаріанські феміністки водночас розуміють небезпеку державної влади. Ті лібертаріанці, які з нами не погоджуються, просто погано ознайомлені з цим питанням. Коли ми кажемо, що хочемо свободи і для жінок, і для чоловіків, ми справді маємо це на увазі.

Авторка: Єлизавета Гавенко