Ця невеличка стаття буде стосуватись депортації татар: тієї, що була і тієї, що станеться.
Звичайно, варто зауважити, що сьогодні рівно 74 роки із того моменту, як і так невеликий народ був практично знищений радянською владою. Ніякі співчуття і траури не зможуть повністю вилікувати нас від втрати близької людини. Що вже казати про цілий народ… Зі своєї сторони мушу лише сказати, що такі трагедії об’єднують народи, українців депортували з західної України так само як і татар. Ми відчуваємо ваш біль і смуток. Я відчуваю цей біль.

Проте є ще один біль. Біль через те, що ми здали «Крим без єдиного пострілу». Мовляв це перемога, що жоден український солдат не загинув за цей півострів. Але саме це дає легітимність цій «анексії». Подивіться ось цю підбірку. Від початку і до кінця, особливо рекомендую звернути увагу на грузинку.

Це зараз ми можемо хизуватись санкціями, тиском на РФ міжнародною спільнотою. Проте треба зрозуміти, що напишуть у підручниках через років десять.

«Україна здала Крим без жодного пострілу.» — радісно продекламують російські школярі.

І ми їм нічого протиставити не зможемо. Справді здали і справді не стріляли. Виглядає наче не дуже потрібен був. Але навіть у самому слові «здати» є щось від «здаватись». Ми здали його наче непотрібну річ; здались перед ворогом. Проте це і є найгірше. Так, більшість населення було уражене пропагандою, так, армія не у повній боєздатності, і так, вони були готові, а ми — ні. Але там лишились наші, так ви правильно почули, наші. І не має значення який у них розріз очей, колір шкіри, мова чи віросповідання. Там були наші: татари, українці, росіяни, євреї. Ті, кого ми повинні були захищати. Українська армія полишила свої позиції. Ми сміємось над «героїчним відступом Кутузова» чи «стратегічним пересуванням радянської армії в тил», але вони хоча б бились, коли відступали, вони хоч і програвали, але давали бій. Ми не зробили нічого: жодної диверсії, жодного підпалу та жодного збитого гвинтокрила.

Карл фон Клаузевіц – великий прусський стратег написав трактат «Про мистецтво війни». Це мабуть одна з небагатьох у військовій думці робота, яка системно описала суть війни.

Ось що він пише: «Якою б маленькою не була держава по відношенню до супротивника, якщо вона не зробить останніх граничних зусиль боротьби, то ми можемо сказати, що у ньому більше немає життя» [1, С. 113]

Ми мертві зараз, наша країна перестала бути цілісною. Я не зустрів жодного офіцера, який би мені зміг у очі сказати, що згоден із тим, що Крим здали правильно. Кожну хвилину, кожну секунду, ми втрачаємо час, який у майбутньому можливо нам буде дуже необхідний.

Тепер там стоїть міст, який ми вважали таким, що неможливо добудувати. По ньому їде покидьок, якого наче повинні були вбити його ж оточуючі. Нас присипляють, кажуть, що Росія от-от розвалиться, а нам на голову впаде щастя. І от замріяні, ми піднімаємо очі вгору, а там нові російські гвинтокрили і новий «героїчний відступ», тільки тепер під Одесою чи Харковом.

А щодо нової депортації, то не буде Столипінських вагонів, не буде репресій мільйонів і ГУЛАГів, навпаки, ця диктатура працює за принципом Ленінського парому. Суть дуже проста: всі хто не з нами – валіть за кордон. «У вас немає перспективи» – каже влада РФ -« МИ тут назавжди! Валіть з відси – кордони відкриті!» І багато хто справді обере корабель і відпливе назавжди.
І тепер татарам кажуть теж саме: «Валіть звідси, провалюйте! Вам тут не місце! Тепер тут МИ!» І багато їдуть, а багато лишається. І так знову, у татар немає Батьківщини.

Нам треба бути сильними, треба боротись. Як співали колись наші предки:

«Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ!»

І нам треба перестати думати маленькою тактикою видаючи її за стратегією. Що таке термін президента? Чи гроші? 100 років — ось як далеко треба нам дивитись. А що люди скажуть про нас тоді? Боягузи, що кинули своїх? Чи може все ж таки ті, хто знищив Імперію Зла?