У своєму есе старший програмний менеджер Institute for Humane Studies, доктор Найджел Ешфорд пояснює значення поняття «класичний лібералізм», розкриваючи його не зі звичної нам позиції низьких податків та держави — нічного сторожа, а в усій його філософській осяжності.

Цей текст є адаптацією стенограми відео «Learn Liberty» «Що таке класичний лібералізм?»

Якщо ви запитаєте у більшості людей, що таке класичний лібералізм, вони скажуть, що це – вільна ринкова економіка: низькі податки, laissez faire та зменшення державного втручання в економіку.

Але це досить збідніле і вузьке уявлення про те, чим є класичний лібералізм. Це – всебічна філософія, спосіб мислення про людське суспільство, наше життя та світ. Класичний лібералізм зробив великий внесок у різні наукові дисципліни протягом останніх 250 років.

Зараз я поясню, про що йде мова.

Основні засади класичного лібералізму

Ключові, базові засади класичного лібералізму були розроблені наприкінці XVIII – на початку XIX століття і не набули конкретної дисциплінарної належності. Адам Сміт був економістом чи філософом? Соціологом чи психологом? У якомусь сенсі він був усіма ними. Мультидисциплінарність характеризувала більшість тогочасних вчених.

Сьогодні, звичайно, різні дисципліни стали дуже виразними та досить відмінними. У чомусь це вигідно, оскільки дає змогу поглибити знання у вузькоспеціалізованій темі. З іншого боку, це недолік, бо зв’язки між різними дисциплінами тепер не такі явні чи очевидні для більшості людей. І це особливо актуально зараз, адже часто класичноліберальні уявлення є міждисциплінарними, і вони не отримують достатнього рівня визнання.

Які ж тоді основні ідеї?

  1. Метою життя є щастя, процвітання та добробут людини. Ви можете сказати, що це очевидна думка. Але насправді в нашій історії було багато людей, котрі вважали, що метою людського життя має бути щось інше, наприклад, заслужити щастя в іншому світі, служити своєму правителю, шукати слави чи цілу низку інших речей.
  2. Особистий вибір, а отже, і особиста свобода має вирішальне значення як для пояснення розвитку суспільства, так і досягнення особистого щастя та процвітання.
  3. Комерція, багатство та торгівля — це добре, а війна та конфлікти – погано. Знову ж таки, ви можете подумати, що це щось очевидне і тривіальне, але багато людей історично так не думали. Існує давня традиція, яка говорить, що війна виявляє найвищі якості у людині, і що багатство насправді нам шкодить. І це та ідея, котра процвітає в суспільстві і сьогодні.
  4. Індивідуалізм: люди різні, окремі та самоврядні.
  5. Спонтанний порядок: значна частина порядку та структури, яку ми бачимо в суспільстві, не є продуктом свідомого дизайну, а тим, що можливе лише тоді, коли у вас є правильні види інститутів та правил.
  6. Справи в суспільства можуть і будуть покращуватися з плином часу. Знову ж ви можете подумати, що це очевидно, але такий оптимістичний погляд на світ, ідея про те, що вдосконалення є і можливим, і бажаним, – є відносно недавнім здобутком.
  7. Розум, а не традиція чи авторитет, є способом зрозуміти і осмислити світ. Іншими словами, якщо ви хочете по-справжньому зрозуміти природу світу, як працює людське суспільство, найкращий спосіб – це не покладатися на священний текст чи свято вірити тому, що нам каже влада, а покластись на розум, емпіричний досвід та дослідження.

Як класичний лібералізм проявляється у наукових дисциплінах

Історія

У 2016 році ми святкували 50-річчя події, яка для класичних лібералів є однією з найважливіших у XX столітті: прибуття першого контейнеровоза з Елізабет, Нью-Джерсі до Північної Кароліни.

Ця єдина подія знизила вартість доставки товарів по всьому світу в 30 разів. У один момент доставка товарів по світу стала коштувати одну тридцяту попередньої ціни. Це дало величезний поштовх міжнародній торгівлі. Це пов’язало світ набагато тісніше, ніж коли-небудь раніше. Результатом стало величезне зростання людського добробуту, процвітання та взаємозв’язок між людьми у всьому світі. Ця подія зробила набагато більше для формування сучасного світу, ніж будь-які закони, політичні течії чи дії уряду.

Класичний лібералізм розглядає історію, яка зосереджується на стані свободи, її еволюції, на подіях, датах та місцях, завдяки яким свобода зростала чи зменшувалася. Він розглядає історію, зосереджуючись на речах, які необхідні для існування свободи, речах непритаманних свободі та тих, що прагнуть її знищити.

Це також погляд на історію, в якому справді важливі люди – це не полководці, політики, королі, папи, правителі чи ті, хто здійснює політичну владу, а звичайні люди, люди, які живуть разом та за рахунок мирного обміну створюють хороші речі: багатство, необхідні фізичні блага, інтелектуальну дискусію та культурні продукти, що роблять життя більш насиченим та повноцінним. Особливо важливі серед них – винахідники та підприємці.

Таким чином, це також погляд на історію, який підкреслює зміни як на краще, так і на гірше. Іншими словами, він підкреслює, як сучасний світ став чимось новим, чимось безпрецедентним і набагато кращим за все, що було раніше. Одне з ключових ліберальних понять в історії – це те, що сучасний світ є найкращим. Якби, наприклад, ви народилися в якійсь епосі минулого, тоді ви мали б шанс померти, не доживши до першого дня народження. І майже точно ви б пережили смерть близького родича до ваших двадцятих уродин.

Коло доступних можливостей також було б надзвичайно обмеженим порівняно з тими, які зараз доступні навіть людям найнижчого соціального статусу. Іншими словами, нам надзвичайно пощастило. І це, зрештою, неабияк пов’язано з тим, що наше суспільство значно вільніше, ніж суспільства минулого.

Економіка

Здебільшого саме економіка була першою дисципліною, де застосовувалися ключові уявлення класичного лібералізму. У чомусь вона залишається центральною через важливість фізичного добробуту, затишку та багатства для процвітання людини. Але економіка – ширша дисципліна, ніж ми часто думаємо. І це особливо помітно, коли ви застосовуєте класичноліберальні принципи прогресу, індивідуалізму та важливості процвітання людини та людського щастя.

Одне з завдань економіки як дисципліни – дослідити, як організувати життя в суспільстві так, щоб кожна людина отримала максимальну можливість реалізувати власні цілі та максимізувати свій добробут. Іншими словами, основною метою економіки з точки зору класичного лібералізму є розуміння того, як суспільство може бути організоване таким чином, щоб його пересічний член мав вищі шанси на досягнення життєвих цілей, ніж у будь-якому іншому суспільстві.

Це не те саме, що рівність або будь-який інший вид суспільного блага, що широко цінують у суспільстві. Річ у тім, щоб люди максимізували свої життєві плани, досягали розквіту та на основі вільного вибору максимізували власне щастя. В наш час це, безсумнівно, етично прийнятна ціль. Одним із ключових класичноліберальних поглядів на економіку є те, що вона насправді стосується діяльності, цілей та поведінки, які є етично доброчесними.

Думка багатьох противників класичного лібералізму полягає в тому, що все в економіці крутиться навколо жадібності, грошей та матеріалізму. Наша відповідь: гроші та матеріалізм важливі в економіці, але в цьому немає нічого поганого.

Наприклад, є розуміння того, що успішною і здатною функціонувати є економіка, де присутній максимальний ступінь вільного обміну між автономними особами. Це — можливість обміну між двома людьми, яким обмін приносить користь, якої раніше не було. Звичайно, це щось доброчесне, щось хороше. Це не те, що повинно викликати у вас моральну зневагу.

Наприкінці XVIII-XIX століття розвиток економічної науки став реакцією проти ворожості до торгівлі, обміну товарами та розкоші. Такий спосіб мислення притаманний і нам. Є люди, які вважають, що повинні існувати податки на певні товари чи послуги, обґрунтовуючи це тим, що вони шкідливі.

Існує хтось з-поміж еліти, хто краще за вас знає, що для вас найкраще. І така ідея є нагадуванням про ідеї, якими були атаковані ранні класичноліберальні економісти. Але, застосовуючи класичний ліберальний спосіб мислення, ви розумієте, що метою політики має бути максимізація можливостей для кожної пересічної людини. Ви, звичайно, не будете підтримувати політику, яка передбачає отримання великої кількості ресурсів від звичайних людей та надання їх спеціально привілейованим групам, наприклад, некомпетентним менеджерам великих автомобільних виробничих компаній або людям у секторі фінансових послуг, котрі накрутили махінацій та побігли до своїх друзів в уряді, щоб ті їх врятували.

Останній ключовий момент для розуміння класичноліберальної економіки – це те, що в багатьох випадках ми визнаємо альтернативи індивідуального та колективного вибору. Чи хочете ви мати право вибору розпоряджатися власними ресурсами, чи хочете, щоб вибір був зроблений від вашого імені шляхом колективного політичного процесу і, зрештою, не вами, а політичним класом? Відповідь на це питання, я вважаю, є ключовою з погляду економіки протягом останніх 200 років.

Психологія

Класичний лібералізм надає нам особливий спосіб осмислення людського розуму та особистості. Ключова ідея – це ідея автономної людини, котра має свободу вибору.

Класичний лібералізм просуває думку про те, що люди не контролюються іншими безособовими силами чи структурами. Що вони є собою, результатом власного вибору, незалежно доброго чи поганого.

Ваша сутність, ваша особистість – це певний проєкт, над яким ви працюєте все життя. Ви, повністю серйозно, створюєте себе самі. Очевидно, що зовнішні речі також впливають, але саме ваша реакція та вибір насправді формують ту людину, якою ви є, ті якості розуму та характеру, які ви розвиваєте.

Таке мислення є відмінним від цілого ряду інших підходів у психології, які наголошують на ступені відсутності вільного вибору, це та межа, до якої ваша особистість і мислення є продуктом зовнішніх сил, над якими ви не маєте контролю. Так, наприклад, у Фройда існує ціла низка структур людського розуму, якими ви справді не можете керувати. Ви маєте їх пригнічувати, тому що це єдиний спосіб існувати в людському суспільстві, а це зі свого боку, прирікає вас на жалюгідне життя. Це ідея про те, що ваша психологія є продуктом соціальних обставин, що ваш тип особистості та розумові навички визначатимуться вашим соціальним походженням та фізичним середовищем.

Інший спосіб мислення психології, протилежний класичному лібералізму, полягає в тому, що психологію можна звести до генетики. Все зводиться до того, як жили наші предки палеоліту, і до тієї генетичної спадщини, що ми успадкували. Цим пояснюють цілу купу нав’язливих поведінок. Наприклад, саме тому багато людей не можуть перестати їсти багато цукру. Це тому, що їх тягне до цукру через генетичну передвизначеність.

Класичноліберальна психологія навпаки орієнтується на самовизначення, самостійність, а отже, особисту відповідальність. І ми можемо притягувати людей до відповідальності за свої дії: як добрі, так і погані.

Історія психології має багату класичну ліберальну історію. У XX столітті Маслоу та Ролло Мей зробили свій внесок у класичноліберальну традицію своїм гуманістичним підходом до людської психіки. В класичноліберальній психології також існує давня критика примусових аспектів сучасної психіатрії. Наприклад, робота Томаса Саша атакує спосіб, яким концепція психічної хвороби була використана для виправдання суворих обмежень особистої свободи.

Соціологія

Сьогодні ми схильні вважати соціологію соціалістичною чи соціал-демократичною дисципліною. Часто кажуть, що в соціології все залежить від поглядів і настроїв у суспільстві в цілому. Безумовно, річ у тім, що є мало професорів та студентів-соціологів, які дотримуються класичноліберальних поглядів порівняно з іншими науковими дисциплінами. Але насправді багато основних діячів розвитку соціології були великими мислителями класичного лібералізму.

Наприклад, Герберт Спенсер, дуже важливий діяч у розвитку соціології як дисципліни, також є одним із великих класичноліберальних мислителів. Вільям Грем Самнер, людина, яка винайшла концепцію фольклору, поки він був професором соціології в Єлі, був гострим прихильником laissez-faire та великим противником імперіалізму.

Класичноліберальний підхід до соціології сприймає людське суспільство, наголошуючи на людській діяльності, значущості власного вибору людей, а не через якусь автономну і ратифіковану структуру.

Але, мабуть, головною засадою класичного лібералізму, застосовного до соціології, є принцип спонтанного порядку: виникнення соціальних процесів, їх розвиток та зміни залежать не від чийогось задуму чи використання зовнішньої сили, а від процесу, розуміння якого ніхто не має.

Цей погляд дозволяє нам усвідомити цілу низку соціальних явищ, які в іншому випадку вкрай важко пояснити. Наприклад, у Сполучених Штатах з початку 1960-х до початку 1990-х років спостерігалося сильне зростання рівня злочинності на душу населення, а від початку 90-х спостерігається дуже стрімкий його спад, який триває досі. Зараз є багато людей, які стверджують, що це пов’язано з деяким зрушенням у державній політиці, діями уряду чи управлінь поліції. Такі люди, як Руді Джуліані, намагалися взяти на себе відповідальність за зменшення рівня злочинності. Але, дивлячись на це з точки зору класичного лібералізму, ми розуміємо, що це не так. Зростання злочинності до 1992 року та зниження опісля відбулося незалежно від того, якою була державна політика. Висновок, до якого потрібно дійти, полягає в тому, що ви маєте справу зі стихійним і доволі загадковим соціальним процесом, в якому державна політика насправді мала дуже малу роль.

Інша важлива засада класичноліберальної соціології – це постійне напруження у людському суспільстві між владою та добровільними суспільними відносинами. Це дає змогу зрозуміти весь спектр людських інститутів та масштабні закономірності соціальної взаємодії як такі, що виникають із коливального балансу між цими двома речами. Це також дає чудове розуміння, як розвивалися такі інститути, як сім’я, шлюб та дитинство.

Політична теорія

У політичній теорії є багато важливих фігур, які, як правило, є важливими фігурантами генеалогії чи історії класичного лібералізму. У XVII столітті – це Джон Локк. У XVIII-му – Адам Сміт, Монтеск’є та Джеремі Бентам. У XIX столітті – такі представники, як Джон Стюарт Міл, а в XX столітті – Фрідріх Гаєк.

Є кілька ключових класичноліберальних поглядів, спільних для усіх цих мислителів. Перший полягає в тому, що метою політики є добробут людини. Метою політичних домовленостей, метою форм правління, метою політики як процесу є максимальне благополуччя людини та мінімізація того, що шкодить добробуту людини. Це означає зведення до мінімуму конфліктів та насильства як засобу врегулювання розбіжностей або досягнення статусу чи багатства.

Друга засада – ідея індивідуалізму. Людське суспільство отримує свою мотивацію та функціонує, базуючись на свободі вибору. Стосовно уряду головним ліберальним поглядом є те, що уряди, по суті, здійснюють лише делеговані повноваження. Вони мають лише ті повноваження, які їм тимчасово передані особами, з яких складається суспільство. Правителі, президенти та царі не володіють якоюсь особливою владою, тим більше владою, що походить від Бога або іншої вищої сили. Вони мають лише повноваження, які їм дають люди, над якими вони врядують. І, звичайно, наслідком цього є можливість позбавити їх влади в будь-який момент.

Третя важлива засада полягає в тому, що роль влади в суспільстві повинна бути дуже суворо обмежена і захищена. Класичні ліберальні мислителі завжди усвідомлювали: необмежена політична влада може нести величезну небезпеку для людей та суспільства.

Класичним прикладом цього є теза політолога Р. Дж. Руммеля про те, що протягом ХХ століття у вас було вдвічі більше шансів бути вбитим вашим власним урядом, ніж чужим.

Коли ви складаєте всіх людей, які загинули у війнах, а потім складаєте всіх людей, які були вбиті власною владою, у другій категорії їх більш ніж удвічі більше. Так, якби ви були росіянином, наприклад, для вас була б удвічі більша імовірність бути вбитим Сталіним, ніж Гітлером та його агентами. І такий принцип показує, наскільки небезпечна політична влада.

Я сподіваюся, вам вдасться зібрати докупи розуміння засад лібералізму як інтелектуальної дисципліни, фундаментальних уявлень класичного лібералізму, способу мислення про людське життя, суспільство та світ, ви зможете підійти до предмета в такий спосіб, який пояснить, що таке свобода і чому вона має значення.

Переклад: Наталя Дрозд