У своїй статті Коннор К. Кіанпур, здобувач магістерського ступеню з філософії в Університеті штату Джорджія, розмірковує на тему того, чи мають лібертаріанці підтримувати ідею прав тварин. Відповідь, яку дає Конор на це питання, є доволі суперечливою, але сама стаття має неабияку цінність для дискусії.

Лібертаріанці часто ігнорують права тварин, але їхні принципи вказують на обов’язок поважати як права людини, так і права тварин.

Коли люди думають про лібертаріанство, вони рідко замислюються над політичною філософією, яка підтримує правовий захист тварин. Навпаки, лібертаріанці відомі своєю байдужістю до інтересів тварин чи навіть ворожістю до їхніх прав.

Роберт Нозік, прихильник сучасного американського лібертаріанства, є винятком із цього правила. У своїй праці «Анархія, держава та утопія» Нозік стверджує, що «навіть отримання користі від поїдання м’яса не виправдовує людей». Філософ визнає, що інтереси деяких тварин іноді навіть переважають інтереси людей. Звичайно, Нозік не виступав за використання державного примусу, щоби заборонити людям їсти тварин. Але, можливо, повинен був?

Я вважаю, що забезпечення політичного захисту тварин, щонайменше, відповідає лібертаріанству і, швидше за все, є наслідком лібертаріанських зобов’язань. До цього висновку можна дійти двома шляхами. Вони є взаємодоповнювальними й будуть тут описані та доведені.

Перша стратегія аргументації передбачає визначення обов’язків, які ми, люди, маємо перед тими тваринами, які значною мірою залежать від нас. Інша передбачає поширення певних прав не лише на людей, а на всіх розумних тварин. Однак перед тим, як викласти ці аргументи, необхідно зауважити, що є всі підстави стверджувати, що тварини взагалі заслуговують на захист держави. Надалі тут вживатиметься термін «політичний захист», тобто захист, який держава надає, використовуючи свою силу примусу.

Нераціональні люди, раціональні нелюди та інші тварини

Дехто наполягає на тому, що тварини не мають права на політичний захист, оскільки вважають, що його можуть мати лише люди. Але що такого особливого є в людях, що дозволяє лише їм бути гідними захисту? Можливо, те, що люди є розумними істотами. Ми можемо абстрактно мислити й обмірковувати свої дії. Однак таке пояснення того, що робить людей однозначно гідними політичного захисту, виключає долучення нераціональних людей до питань політики. Якщо раціональність визначає те, чи слід державі захищати людину, тоді має заборонятися прийняття законів, які захищають інтереси дітей та людей із когнітивними порушеннями. Окрім того, у минулому тези про раціональність використовувалися для обмеження прав жінок та меншин. Тож потрібно бути принаймні обережними з цими твердженнями.

Але хіба ми, люди розумні, не піклуємося про дітей та людей із когнітивними порушеннями значно більше, ніж піклуємося про тварин? Чесно кажучи, можливо. Але деякі люди, ймовірно таких чимало, більше піклуються про свою собаку, ніж про чужу дитину. І якщо ця сильна турбота лежить в основі права на політичний захист, це означає, що тварини, про який піклуються люди, повинні мати право на такий же захист, як, скажімо, діти.

Можливо, нераціональні люди заслуговують на політичний захист, бо вони належать до виду, що має когнітивні здібності, необхідні для виправдання цього політичного захисту? Такі міркування є хибними. Те, що я є чоловіком — представником статі, надмірно представленої в галузі STEM (наукатехнологіїінженеріяматематика), не означає, що мені, філософу, повинна виплачуватися зарплата чоловіка в STEM. Подібним чином, помилково пояснювати політичний захист дітей та людей із когнітивними порушеннями виключно тим, що вони є членами «того самого клубу», що й раціональні люди.

Врешті, хтось може стверджувати, що нераціональні люди заслуговують на політичний захист не тому, що вони мають певні здібності, а просто тому, що вони — люди. Це дуже дивна думка з двох причин. По-перше, така умова для політичного захисту може виключити деяких осіб, які цього гідні. Уявіть, що ми стикаємося з розумним життям з іншої планети. Представники цього позаземного виду у всьому схожі на людей, за винятком того, що вони не мають людської ДНК. Чи повинна держава дозволити людям безкарно бити і вбивати цих інопланетян, тому що вони не мають людської ДНК? Я думаю, ні.

По-друге, якщо ми говоримо, що уряд повинен захищати інтереси лише тих, у кого є людська ДНК, тоді що нам заважає ввести інші генетичні обмеження? Наприклад, захист матимуть лише ті, у кого є Y-хромосоми, або ті, хто виробляє певну кількість меланіну. У будь-якому випадку використання генетичних характеристик як основи для поширення політичного захисту на людей є довільним та упередженим.

Оскільки всі спроби виключити тварин із політичного розгляду були безуспішними, я стверджую, що тварини можуть і повинні бути захищені державою. Звичайно, деякі анархісти-лібертаріанці заперечують той факт, що держава має повноваження робити бодай-щось, не кажучи вже про захист тварин. А деякі лібертаріанці наполягають на тому, що діти, люди з когнітивними порушеннями та тварини не входять у сферу політичних інтересів. Але ці групи не можна переконати в моїх висновках, тому я й не намагатимуся це зробити.

Проте, якщо припустити, що тварини мають право на політичний захист, як ми можемо зрозуміти, з лібертаріанської точки зору, що саме держава може й повинна робити для їхнього захисту?

Правозахисна концепція

Якщо є фраза, яка підсумовує те, що лежить в основі лібертаріанства, то це «живи й не заважай жити іншим». Тобто ми можемо робити все, що завгодно, поки ми не заважаємо іншим робити, що завгодно, і навпаки. Кожен із нас повинен мати можливість жити своїм життям. Це тому, що в нас із вами є право на життя, свободу і власність.

Лібертаріанці сприймають права як негативні. Іншими словами, права накладають обмеження на те, як інші можуть діяти, і не зобов’язують інших нас забезпечувати. Право на життя страхує нас від вбивств, але не зобов’язує інших забезпечувати наше життя. Право на власність не дає іншим красти ваше майно, але також не дає вам права на майно інших. І так далі.

Хоча лібертаріанці можуть мати великі розбіжності щодо того, що саме є підставою для цих прав, не зайвим буде сказати, що визнання та забезпечення прав є важливими, оскільки вони відіграють роль у здатності людини реалізовувати власні наміри.

Коли іншим заборонено стояти на вашому шляху або забирати те, що належить вам по праву, то ви вільні робити все, що для вас важливо. Ми можемо покращити свої стосунки з близькими, зробити кар’єру за власним вибором і провести свій вільний час настільки продуктивно чи бездіяльно, наскільки хочеться. Визнання та забезпечення ваших прав дозволяють життю бути вашим власним і нічиїм іншим.

Однак люди — не єдині зацікавлені в реалізації своїх намірів, вільних від втручання інших. Багато тварин — теж. Зокрема, тварини, які мають бажання, емоційне життя й можуть відчувати біль і задоволення. Дика кобила може любити своє новонароджене лоша, і їй уже потрібно трохи більше, ніж просто вільно бігати навколо. Однак, щоби це сталося, люди не повинні втручатися й робити те, що часто роблять із тваринами, керуючи їхнім життям. Люди часто розглядають тварин не як істот, які хочуть вести власне життя, а як власність, яку вони можуть приручити, зарізати чи розпоряджатися нею на свій розсуд.

Том Ріган, основоположник сучасного руху за права тварин, стверджує, що багато тварин мають право не зазнавати шкоди й не бути ресурсами для інших. Для Рігана причини, через які ми маємо думати, що нераціональні люди мають певні вимоги до нас, — це також причини, за якими ми маємо вважати, що так роблять багато тварин. Обидві групи мають життя, важливе з їхньої точки зору, та наміри, які вони хочуть втілити.

Попри ідеологічні розбіжності між Ріганом і Нозіком, вони обидва розглядають права людей як негативні. На думку Рігана, права тварин забороняють людям забій, полювання, катування та тестування на тваринах. Нозік стверджує, що права людей у принципі забороняють їм вбивати, завдавати фізичного болю і красти в інших. Ми можемо постійно дискутувати про те, скільки прав є в людей і тварин (Чи мають люди право продавати себе в рабство? Чи мають деякі тварини права на свої території?). А проте, цілком ймовірно, що тварини, як і нераціональні люди, мають певні права, які можуть бути забезпечені та дотримані лише людьми.

Це не означає, що люди не можуть захищатися від загроз, які іноді представляють тварини. Дійсно, варто визнати, що повага до прав інших людей узгоджується з агресією проти них під час самозахисту. Та сама ідея має стосуватися й дотримання прав тварин.

Але чи вичерпує відмова втручатися в життя тварин наші зобов’язання перед ними, з лібертаріанського погляду?

Концепція залежності

Уявіть, що ви одного разу вранці гуляєте по парку й раптом бачите, як маленька дитина тоне в неглибокій водоймі. Ви мало втратите, врятувавши її. Але якщо ви цього не зробите, чи повинна держава покарати за це? Більшість лібертаріанців відповіли б негативно. Хоча добре робити те, що корисно для інших і не вимагає від вас великих затрат, але держава не може карати вас за те, що ви цього не робите.

Я думаю, що відповідь на це запитання має змінитися, як тільки зміниться сценарій одним вирішальним чином. Уявіть, що замість того, щоб наткнутися на дитину, ви вчите її плавати. Ви вирішили кинути дитину в ставок, думаючи, що вона утримається на плаву, але дитя починає тонути. Ви мало втратите, стрибнувши і врятувавши її. Але якщо ви цього не зробите, чи повинна держава покарати за це? З огляду на те, що ваші дії призвели до такої ситуації, схоже, ви повинні допомогти дитині. Іншими словами, життя дитини залежить від вас по вашій волі, тобто ви можете нести відповідальність за те, що не допомогли їй вибратися з води, коли вона тонула.

Цей загальний принцип також може бути використаний для пояснення, чому нераціональні люди, зазвичай, мають право більше, ніж просто невтручання у їхнє життя. Мало лібертаріанців будуть стверджувати, що ми нічого не винні людям із серйозними інтелектуальними вадами, крім невтручання. Без допомоги та турботи відповідальних дорослих такі люди можуть померти. Тому той, хто бере на себе відповідальність за людину з обмеженими можливостями, має й повинен нести відповідальність у суді за те, що не доглядав і не допомагав такій особі належним чином. З цього погляду, усі діти народжуються нужденними. Однак багато дітей виростають із залежності від батьків і забезпечують себе самостійно. Однак деякі не можуть цього зробити, тому вони протягом усього життя потребують догляду та допомоги.

Люди розводять тварин, які сильно залежать від них. Подумайте про одомашнених котів і собак, сільськогосподарських тварин та тварин, що живуть у неволі. Те, як ці тварини залежать від нас, робить можливим і ймовірним, що ми маємо перед ними зобов’язання, які можуть бути виконані за допомогою примусу з боку держави. Наприклад, нас можуть притягнути до відповідальності, якщо ми заморили домашню кішку голодом або зачинили собаку в машині в спеку. Обсяг наших зобов’язань перед залежними від нас тваринами є відкритим питанням. У будь-якому випадку, дуже ймовірно, що такі зобов’язання існують.

Висновки

Хтось може бути зацікавленим правозахисною концепцією й погодитися з тим, що заводське фермерство, спортивне полювання, відлов риби, а також випробування на тваринах для косметичних чи медичних цілей, мають бути забороненими й це відповідає лібертаріанським поглядам. З іншого боку, хтось може погодитися з концепцією залежності і вважати, що закони про боротьбу з жорстокістю та норми щодо захисту тварин повинні бути посилені. Або, сподіваюся, ви вважатимете обидві концепції переконливими і визнаєте, що більшість тварин мають право, щоб ми не втручались у їхнє життя, тоді як деякі тварини мають право на наш догляд та допомогу.

Цілком ймовірно, що багато лібертаріанців прочитають цю статтю й подумають, що автор не може бути одним із них і те, що автор просто шахрай-зоозахисник, який вдає із себе поціновувача свободи. Але я справді ціную свободу настільки, що хочу, щоб люди поважали свободу навіть тих, кому історично в ній відмовляли. Лібертаріанство було, є й повинно бути емансипаційним проєктом, і його розширення до залучення тварин є наступною битвою, яку потрібно виграти.

Переклад: Олена Марчевська