Поліція є ключовим інститутом у підтримці правопорядку в будь-якому суспільстві. Вона відповідає за запобігання та розслідування злочинів, забезпечення громадської безпеки та підтримання верховенства права. Однак історія розвитку поліції відзначається суперечливістю та еволюцією.

Історично склалося так, що поліція не завжди була обов’язком держави. У стародавніх суспільствах відповідальність за підтримання порядку лежала на громаді, і люди часто брали на себе відповідальність за покарання правопорушників. З ускладненням суспільства роль держави у забезпеченні дотримання законів і підтримці порядку почала зростати.

Більше про те, якою буває поліція, коли вона недержавна і як різні країни регулюють діяльність приватної поліції — читайте у цьому матеріалі.

 

Поліцейські системи бувають централізованими і децентралізованими. В Україні діє централізована система, хоч і є можливість виконувати поліцейські функції не тільки поліцейськими.

Поліція виконує три основні функції: патрулювання / охорона, розслідування та запобігання злочинам. Ці функції еволюціонували з часом і формувалися під впливом різних соціальних, економічних і політичних чинників.

1. Патрулювання / охорона — одна з найстаріших функцій поліції. Перші форми охорони правопорядку включали в себе окремих осіб або групи людей, які патрулювали свої громади, щоб стримувати злочинність і підтримувати порядок. У міру того, як суспільство ставало більш складним, роль патрулювання та забезпечення безпеки перебрала на себе держава.

У Сполучених Штатах перший департамент поліції був створений у Бостоні в 1838 році. Ці перші поліцейські підрозділи зосереджувалися переважно на патрулюванні та підтримці порядку в міських районах.

Створення першої сучасної поліції часто приписують серу Роберту Пілу, який заснував столичну поліцію в Лондоні в 1829 році. Принципи роботи поліції, які часто називають принципами Піла, наголошували на тому, що поліція повинна бути неозброєною, неупередженою і діяти за згодою громадськості. Модель виявилася успішною і була перейнята іншими містами в Британії та по всьому світу.

Однак концепція державної поліції не була прийнята повсюдно. У Сполучених Штатах, наприклад, приватні сили безпеки відігравали значну роль у підтримці порядку протягом більшої частини 19-го і початку 20-го століть. Приватні охоронні фірми часто наймалися заможними особами або компаніями для захисту їхньої власності та інтересів, а іноді вони брали на себе ширші правоохоронні функції.

Використання приватних сил безпеки стало суперечливим, оскільки деякі критики стверджували, що ці фірми не підзвітні суспільству і мотивовані прибутком, а не громадською безпекою. У відповідь на це багато держав почали створювати державні поліцейські сили, які підлягали більш суворим заходам нагляду та підзвітності.

2. Розслідування — ще одна важлива функція поліції. Приватні форми розслідування та запобігання злочинам існували впродовж усієї історії, ще до створення сучасної поліції. 

Приватні детективи часто наймалися приватними особами або підприємствами для розслідування злочинів або підозрілої діяльності. Наприклад, у 1800-х роках Аллан Пінкертон заснував у США Національне детективне агентство Пінкертона, яке спеціалізувалося на приватних розслідуваннях і послугах захисту. Пінкертони прославилися своєю участю в таких гучних справах, як переслідування Джессі Джеймса та охорона Авраама Лінкольна під час його президентської кампанії.

Однак з розвитком сучасної поліції в 19 столітті розслідування стали обов’язком держави. У департаментах поліції почали створювати спеціалізовані слідчі підрозділи для розслідування складних справ, таких як вбивства або організована злочинність.

3. Запобігання злочинності — третя функція поліції. Концепція запобігання злочинності еволюціонувала з часом, і існують різні підходи до неї. У минулому запобігання злочинності було зосереджено на стримуванні та покаранні. Однак в останні роки спостерігається перехід до більш проактивного підходу до запобігання злочинності. 

Прикладом приватного запобігання злочинності є використання громадських вартових груп. Ці групи складаються з добровольців, які стежать за своїми районами і повідомляють поліції про будь-яку підозрілу діяльність. Групи громадського спостереження існують століттями, серед історичних прикладів — система “Hue and Cry” у середньовічній Англії та “Нічні вартові” в колоніальній Америці.

Хоча приватні форми розслідування та запобігання злочинам існують і сьогодні, більшість цих функцій перебрала на себе державна поліція. Однак, все ще існують випадки, коли приватні детективи або охоронні компанії наймаються для розслідування або запобігання злочинам. Наприклад, знаменитості або високопоставлені особи можуть наймати приватні охоронні компанії для захисту від потенційних загроз. Крім того, деякі компанії можуть наймати приватних детективів для розслідування випадків крадіжок або шахрайства з боку співробітників.

Історія цих трьох функцій поліції тісно пов’язана з еволюцією поліції як інституту. У міру того, як суспільство ставало складнішим, а злочинність — більш витонченою, функції поліції повинні були адаптуватися до нових викликів. 

Приватні поліцейські сили, як правило, наймаються приватними особами, підприємствами або державними установами для забезпечення безпеки та охорони правопорядку в певних районах. Однак їхня діяльність підпадає під різні правові обмеження, які відрізняються в різних країнах.

Як діяльність приватної поліції регулюється в інших країнах?

У Сполучених Штатах діяльність приватних поліцейських сил регулюється законами штату та місцевими законами, а їхні повноваження обмежені Конституцією. Приватні охоронні компанії повинні отримати ліцензію на свою діяльність і зобов’язані дотримуватися суворих правил щодо навчання та перевірки анкетних даних своїх співробітників. Їм не дозволяється проводити обшуки або арешти, якщо вони не є свідками злочину або не мають ордеру на арешт. У деяких штатах приватній поліції також заборонено носити вогнепальну зброю.

У Сполученому Королівстві приватні поліцейські сили називають “приватною індустрією безпеки”. Її діяльність регулюється Управлінням з питань індустрії безпеки (SIA), яке видає ліцензії приватним охоронцям і компаніям. Приватним охоронцям не дозволяється носити вогнепальну зброю, і вони можуть заарештувати громадянина, тільки якщо вони стали свідками злочину або мають обґрунтовані підстави підозрювати, що було скоєно злочин. Застосування сили дозволено лише з метою самозахисту або захисту інших осіб.

В Австралії діяльність приватних охоронних компаній регулюється законами штатів і територій. Персонал приватних охоронних компаній зобов’язаний отримати ліцензію і пройти ретельну підготовку перед тим, як працювати в цій галузі. Їм не дозволяється носити вогнепальну зброю, якщо вони не пройшли спеціальну підготовку і не мають на це дозволу. 

В Індії діяльність приватних охоронних компаній теж регулюється. Персонал приватних охоронних агентств зобов’язаний отримати ліцензію і пройти навчання перед тим, як працювати в цій галузі. Вони не мають права носити вогнепальну зброю, якщо не отримали спеціального дозволу від уряду. 

У багатьох інших країнах, таких як Канада, Франція та Німеччина, приватні поліцейські сили підпорядковуються схожим правилам і обмеженням. Вони зобов’язані мати ліцензію, проходити навчання і дотримуватися суворих інструкцій у своїй діяльності. У більшості випадків їм не дозволяється носити вогнепальну зброю, а їхні повноваження щодо проведення арештів та обшуків обмежені.

Таким чином, приватні поліцейські сили стають все більш поширеними в багатьох країнах світу, але їхня діяльність підпадає під різні правові обмеження. Ці обмеження спрямовані на захист прав громадян і гарантують, що приватні поліцейські сили не переступають межі своїх повноважень. Хоча приватні охоронні компанії можуть надавати цінні послуги, важливо, щоб вони діяли в рамках закону і поважали повноваження державних правоохоронних органів.

Поліція в Україні

Національна поліція — це один з органів у системі Міністерства внутрішніх справ, центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської безпеки.

Вона має наступні підрозділи:

–  кримінальна поліція;

–  патрульна поліція;

–  кіберполіція;

–  органи досудового розслідування;

–  поліція охорони;

–  спеціальна поліція;

–  поліція особливого призначення.

Приватна поліція і добровольчі підрозділи

Діяльність приватних охоронних компаній регулюється Законом України “Про приватну охоронну діяльність” і підлягає ліцензуванню та нагляду з боку Міністерства внутрішніх справ. Приватні охоронні компанії в Україні надають широкий спектр послуг, включаючи охорону, спостереження та перевезення цінностей.

В Україні також були ініціативи щодо створення добровольчих поліцейських підрозділів. У 2014 році, під час української революції, були сформовані добровольчі міліцейські підрозділи, які допомагали підтримувати порядок за відсутності традиційних правоохоронних органів. Ці добровольчі підрозділи складалися зі звичайних громадян, які пройшли навчання та отримали відповідне спорядження. Згодом ці сили були відправлені у зону АТО, так як міліція та армія була повністю розвалена. Після реформи поліції ці підрозділи були розформовані, а їх учасники розподілились серед ЗСУ, НГУ та Національної Поліції.

Отже, діяльність приватних охоронних компаній в Україні регулюється, тоді як добровольчі підрозділи поліції виникли у відповідь на прогалини в традиційних правоохоронних органах.

Приватні детективи

В Україні приватні детективи регулюються приниципом “дозволено все, що прямо не заборонено законом”. З 2015 року зареєстрований законопроект «Про приватну детективну (розшукову) діяльність». 

У 2020 році був повернутий на доопрацювання ініціатору внесення і з того часу про нього нічого не відомо.

Він складається із 20 статей, що об’єднані у 7 розділів, які, окрім загальних, прикінцевих та перехідних положень, визначають та регламентують:

– види та правовий статус суб’єктів приватної детективної (розшукової) діяльності;

– процедуру видачі свідоцтв про право на заняття приватною детективною (розшуковою) діяльністю;

– види детективних послуг, що можуть надаватися суб’єктами приватної детективної (розшукової) діяльності, права та обов’язки цих суб’єктів;

– питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, які здійснюють приватну детективну (розшукову) діяльність;

– процедуру отримання дозволу на придбання, зберігання і застосування спеціальних засобів та умови їх застосування;

– здійснення контролю за діяльністю суб’єктів приватної детективної (розшукової) діяльності.

Відповідно до закону, приватна детективна діяльність здійснюється з метою пошуку, збору і фіксації інформації, розшуку предметів, майна, людей і тварин, встановлення фактів і з’ясування обставин на замовлення клієнта та згідно з договорами про надання приватних розшукових послуг.

Національна поліція України, згідно із законом, забезпечуватиме ведення Єдиного реєстру суб’єктів приватної детективної (розшукової) діяльності з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і їх персональний склад, які відповідно до цього закону набули права на зайняття приватною детективною (розшуковою) діяльністю в Україні, про обрані суб’єктами приватної детективної (розшукової) діяльності організаційні форми діяльності.  

Автор матеріалу: Роман Грабков, функціонер УСС.

*У рамках стипендіальної програми від УСС х Інституту Вільної Економіки, Роман та його співавторки ведуть тематичний блог під назвою «Економічний бестіарій». Запрошуємо підписатися, якщо ви хочете знати більше про економіку та блага приватизації!