ENУ цій статті Нінос Малек – професор економіки в Коледжі Де Анза (Купертіно, Каліфорнія) та Каліфорнійському університеті в Сан-Хосе розглядає скандальне питання приватної дискримінації на прикладі прецеденту пекарні «Солодкі Тортики» та пояснює різницю між останньою і державною дискримінацією.
Той, хто наводить Сполучені Штати як приклад вільного підприємства, вільного ринку чи капіталістичної економіки, помиляється.
Справжня свобода означає, що особи, включно з власниками бізнесу, самостійно вирішують, з ким вони бажають співпрацювати і на яких умовах. У Сполучених Штатах це так не працює.
Пекарню «Солодкі Тортики» у штаті Орегон, зобов’язали виплатити 135 000 доларів США відшкодування збитків за відмову спекти весільний торт лесбійській парі для їхньої церемонії.
Подружжя подало скаргу до Бюро праці та промисловості Орегону в 2013 році, після того, як пекарня відмовила їм, відтоді і розпочалася судова тяганина.
У грудні 2017 року Апеляційний суд штату Орегон підтримав рішення та зобов’язав пекарню виплатити подружжю відшкодування. За словами Бреда Авакіяна, Комісара з питань праці штату Орегон, «сьогоднішнє рішення суду дає сильний сигнал, що Орегон залишається відкритим для всіх … За правом Орегону, серед основних принципів людської гідності, які належать кожній людині, незалежно від її сексуальної орієнтації чи статевої приналежності, є свобода брати повноцінну участь у житті суспільства».
Це далеке від забезпечення свободи в Америці рішення – є прямим ударом по свободі. Власники християнської пекарні вважають, що шлюб повинен існувати лише між чоловіком і жінкою – це є їхнім релігійним переконанням. Багато людей можуть вважати, що ставлення цих пекарів до релігії є сміховинним чи лихим. Однак власники пекарні просто вели свій бізнес згідно з власними переконаннями.
Аргумент проти них полягає в тому, що якщо вони відкриті для бізнесу, то повинні обслуговувати усіх. Але чому лесбійська пара, чи хто-небудь інший, має право на результат праці власників цієї пекарні?
Обґрунтованою функцією уряду є захист договірних відносин та майнових прав, а також забезпечення їх виконання. Проблема даної справи полягає у тому, що у цієї лесбійської пари немає як такого права на приватну власність (тобто торт) пекарів. Ніхто нікому не винен, якщо, звісно, вони не домовляються про це у рамках добровільних договірних відносин.
Уряд повинен дозволити власникам бізнесу приймати рішення на власний розсуд
Цікаво, що в особистих стосунках уряд визнає наше законне право та свободу дискримінувати осіб за статтю, расою, сексуальною орієнтацією, релігією, етнічною приналежністю та фізичною привабливістю. Проте це змінюється, коли ми починаємо розглядати комерційні відносини.
Якби я влаштовувався на роботу, але відмовився від неї, бо дізнався, що мій керівник має певну характеристику – чи то це сексуальна орієнтація, чи то певна релігія, яка мене турбує, – я би міг законно потурати своєму упередженню та відмовитись від роботи. З іншого боку, якщо роботодавець визначить, що в мені є щось, з чим він не погоджується, і дискримінує мене, я маю право позиватися до суду.
Так само, якщо ви не бажаєте придбати продукцію певної пекарні, оскільки ви проти релігії її власників, ви маєте на це право. Але, якщо магазин відмовляється мати з вами справу через вашу релігію (чи сексуальну орієнтацію), може втрутитись уряд.
Отже, люди мають визнане законом право на дискримінацію в особистому житті, як споживачі, і як працівники.
Філософія вільного ринку полягає у тому, що власники бізнесу повинні мати таке саме право. Так само як приватні особи вирішувати, кого впускати до своїх будинків, залежно від критеріїв, які вони встановлюють, власники приватного бізнесу повинні мати такі ж права.
Але сам уряд не повинен нікого дискримінувати
Це не було б правильно, якби бізнес отримував субсидії платників податків: усі люди зобов’язані платити податки уряду, і субсидії для бізнесу зрештою фінансуються з кишень платників податків.
Більш того, якби уряд заважав певній групі вести підприємницьку діяльність, якби уряд наказав власникам підприємств дискримінувати певні групи, то це суперечило б філософії вільного ринку.
Протягом усієї американської історії ми мали аморальні закони, які примушували до сегрегації. Навіть найбільш недалека, нетолерантна та упереджена людина, котра, однак, стверджує, що вірить у свободу, повинна була б протидіяти цим законам, навіть якби вони приносили їй користь або дискримінували людей, яких вона ненавидить. Різниця полягає в тому, що саме уряд застосував дискримінацію. Справжній прихильник свободи вірить, що рішення щодо ведення бізнесу не повинні прийматись урядом.
Тож, якби уряд завадив лесбійській парі відкрити пекарню, тоді прихильник свободи, навіть християнин, котрий вважає гомосексуальність гріховною, мав би виступити проти дій уряду – адже подібними діями уряд втручається у вільний ринок.
Система вільного ринку могла б дозволити приватному бізнесу використовувати дискримінацію, але це призведе до втрат з боку бізнесу. Ніщо не безкоштовне, в тому числі дискримінація. Наприклад, я особисто не підтримував би бізнес, який проводить расистську політику чи іншу політику, яка мене ображає. Будь-який магазин, який вів би таку політику, втратив би мене як клієнта. Але це має бути мій вибір, а не вибір, нав’язаний урядом.
Іншими словами, ті, хто вірить у свободу, вважають, що ми повинні дозволити ринку – людям, що добровільно купують чи утримуються від купівлі – підтримувати чи карати бізнес, який дискримінує.
Коли людина підтримує вільний ринок та свободу, а отже, підтримує право власників пекарень вирішувати, на яких весіллях продавати торти, це не означає, що ця людина є упередженою чи «нетолерантною». Це свідчить, що прихильник свободи вірить у роль уряду як арбітра, а не учасника гри, і що свобода належить усім, включаючи власників бізнесу.