0:00 / 0:00
Кейс для інновацій та оптимізму

АДАМ ТІЄРЕР: Джейсоне, у своїх нещодавніх есеях ви говорили, що «нам потрібна філософія прогресу», і стверджували, що «дослідження прогресу є моральним імперативом/обов’язком. Я поділяю це переконання, і в своїй роботі над цими питаннями я намагався обґрунтувати «раціональний оптимізм» щодо прогресу і моральне обґрунтування технологічних інновацій. Проте, я боюся, що ми втрачаємо позиції перед численними технопесимістами. Сем Альтман нещодавно зазначив у широко розповсюдженому твіті: «Технооптимізм — це єдине правильне рішення наших нинішніх проблем. На жаль, якимось чином висловлення оптимізму щодо майбутнього стало радикальним актом». Як стався цей поворот?

Джейсон КРОУФОРД: Історично, перехід від оптимізму до песимізму щодо технологій почався разом з Першою світовою війною. До того часу багато людей були оптимістично налаштовані не лише щодо матеріального, але й щодо морального та соціального прогресу — вони вважали, що ці два процеси йдуть пліч-о-пліч. Дехто вважав, що зростання промисловості, розширення торгівлі між країнами та такі винаходи, як телеграф, принесуть нову еру миру в усьому світі. Світові війни довели, що це уявлення катастрофічно помилкове: технологія не лише не призвела до припинення війни, але й зробила її ще більш руйнівною.

Приблизно в той самий час на перший план вийшли інші проблеми — довкілля, нерівність, «межі зростання». Колективне переосмислення цілого покоління після Другої світової війни призвело до виникнення радикальних соціальних рухів, заснованих на глибокій недовірі до технологій та індустрії. Зрушення завершилися на початку 1970-х років. Сьогодні ми бачимо заголовки на кшталт «Чи корисний “прогрес” для людства?», а економічне зростання по-різному називають «залежністю», «фетишем», «фінансовою пірамідою» і навіть «казкою».

ТІЄРЕР: Існує радикальна течія під назвою «дегресія», прихильники якої ставлять під сумнів те, чи є економічне зростання стійким або навіть бажаним. Прихильники деґроутворення стверджують, що більша частина сучасного прогресу насправді не була прогресом, а технологічні інновації є чистим негативом для цивілізації. У той же час, відновився академічний інтерес до луддизму, і багато вчених тепер відкрито стверджують, що «немає нічого поганого в тому, щоб бути луддитом». Чи варто нам турбуватися про ці крайні голоси?

КРОУФОРД: Так. Прогрес не є автоматичним чи неминучим — він вимагає вибору і зусиль, і, зрештою, вимагає, щоб люди вірили (явно чи неявно), що прогрес можливий і бажаний.

Рідко (але не неможливо), коли такі крайні погляди стають мейнстрімом, але зазвичай мейнстрім потрапляє під їхній вплив і приймає їхню слабшу версію — і це вже траплялося. Зрештою, я думаю, що суспільство отримує те, що воно цінує. Чим більше ми будемо бачити в індустріальному прогресі лише негатив, тим менше молодих людей будуть мотивовані продовжувати його, і тим більше буде активістів, які намагатимуться його зупинити.

ТІЄРЕР: Що таке справжній прогрес? Як відомо, багато критиків стверджують, що економісти та історики надають занадто великого значення валовому внутрішньому продукту та іншим економічним показникам. Які найкращі показники, щоб оцінити, наскільки далеко зайшла цивілізація, або наскільки далеко ми можемо піти?

КРОУФОРД: Найбільш значущий прогрес — це прогрес у людському добробуті, і жоден показник не відображає цього. Я вважаю, що нам потрібно дивитися на різні показники — на цілу інформаційну панель. ВВП — це добре, але недосконалий показник; смертність і тривалість життя; використання енергії (чим більше, тим краще) тощо. А потім нам потрібно поєднати кількісні та якісні дані, щоб зрозуміти повну картину прогресу.

ТІЄРЕР: Чому технологічні інновації мають таку погану репутацію у світі масової культури? Як я вже зазначав у своїх роботах, здається, що кожного разу, коли технологія займає центральне місце в сюжеті книги, телешоу чи фільму, вона майже завжди зображується як руйнівна сила, яка підірве наше життя і людство. Це, ймовірно, пом’якшує підґрунтя для регуляторних кроків, спрямованих на блокування інновацій. Ви зазначили, що так було не завжди, і підкреслили деякі старі вірші, які вихваляли переваги прогресу. Але здається майже немислимим, що сьогодні хтось напише оду інноваціям та економічному прогресу, і я досі не можу назвати жодного великого кінофільму чи телешоу, де технологія розглядалася б як корисна сила. Чому так відбувається, і чи можна якось протистояти цій тенденції?

КРОУФОРД: Існує кілька позитивних зображень технологій — наприклад, «Залізна людина». Я думаю, що наше суспільство суперечливо ставиться до технологій. Люди люблять свої айфони, і вони роблять Ілона Маска знаменитістю за те, що він будує ракети на Марс. Але вони також переживають, що викопне паливо руйнує клімат, що роботи заберуть усі робочі місця і що соціальні мережі призведуть до падіння демократії. Усе це є частиною загального переходу 20-го століття від настрою віри в прогрес до настрою страху і недовіри, який я описав вище.

Протидіяти цьому можна… шляхом протидії. Творіть оптимістичну наукову фантастику! Наводьте позитивні приклади того, яким має бути наше ставлення до технологій. Або робіть те, що роблю я: Працюйте над історією та філософією прогресу і надихайте наступне покоління розповідати кращі історії.

ТІЄРЕР: Як ширша суспільна напруженість та неліберальне мислення впливають на перспективи прогресу? Я помітив, що Клей Раутледж з Університету штату Північна Дакота нещодавно розпочав новий проект «Психологія прогресу», метою якого є вивчення того, як зростаючий суспільний песимізм впливає на технологічний прогрес та економічне зростання. Він побоюється, що «люди втрачають віру в свою націю і один в одного», і що це матиме наслідки для нашої здатності до інновацій і процвітання як народу. Ви стурбовані тим, що такі широкі суспільні тенденції означають для довгострокових інновацій? Я знаю, що ви нещодавно створили нову серію «Дослідження прогресу для молодих науковців», щоб навчити старшокласників краще розуміти історію інновацій. Що ще може допомогти?

КРОУФОРД: Так, це проблема, якщо наступне покоління не сприймає прогрес як можливий і бажаний. Більше половини молодих людей в нещодавньому опитуванні вважають, що людство «приречене» через зміну клімату. Навіщо взагалі намагатися вчитися і працювати заради кращого майбутнього, якщо його немає?

Я вважаю, що найпотужніша річ, яку ми можемо зробити в довгостроковій перспективі, — це викладати історію прогресу молодим людям. Історія настільки захоплююча, а факти про те, як покращився рівень життя, настільки переконливі — від сільськогосподарського достатку до вакцин і антибіотиків, від водопроводу до інтернету, — що якщо їх правильно розповісти, то вони переважать будь-яку контр-аргументацію. Створений мною навчальний план повинен викладатися в кожній середній школі світу.

ТІЄРЕР Ми обидва є великими шанувальниками нещодавньої книги Й. Сторрса Холла «Де мій літаючий автомобіль?». По суті, його книга є непрямою критикою принципу обережності, або уявлення про те, що експерименти методом проб і помилок повинні бути заборонені за замовчуванням. Він наводить переконливі докази того, що таке антитехнологічне мислення і надмірне регулювання «зруйнували криву навчання» в кількох важливих технологічних секторах, особливо в енергетиці і транспорті. Коли ми думаємо про реформи державної політики, які можуть допомогти Америці знову почати впроваджувати інновації та будувати, з чого ми повинні почати?

КРOУФОРД: Політика не є моєю спеціалізацією, тому дозвольте мені в основному вказати на цікаві ідеї інших:

ТІЄРЕР: Нарешті, що означає весь цей новий технопесимізм для глобальної конкурентної позиції Америки? Американська економіка та споживачі дійсно виграли від інтернету та комп’ютерної революції, оскільки американські фірми зайняли лідируючі позиції в цифровій сфері. Але з огляду на те, що сьогодні так багато експертів і політиків критикують великі технології, якими є їхні ширші наслідки? Крім того, як ви вважаєте, чи усвідомлюють інноватори та бізнесмени цю загрозу, і чи готові і чи здатні вони дати відсіч, не виглядаючи при цьому корисливими?

КРОУФОРД: Я схильний вважати, що Америка продовжуватиме лідирувати у світі в осяжному майбутньому — але я менш впевнений у цьому, ніж був у 2015 чи навіть у 2019 році. Історично склалося так, що потрібно близько століття, щоб лідерство перейшло від однієї країни до іншої в межах одного культурного блоку (наприклад, промислове лідерство перейшло від Великобританії у 1800-х роках до США у 1900-х роках) і кілька століть, щоб воно перейшло від одного культурного блоку до іншого (наприклад, Близький Схід був набагато більш розвиненим, ніж Європа у 1100-х роках, але значно відстав від неї до 1700-х років). Отже, хоча піднесення Китаю не є неможливим, це може зайняти більше часу, ніж люди очікують. З іншого боку, історія зараз рухається швидше.

Я думаю, що деякі вчені, інженери та підприємці відчувають проблему, але для них недостатньо відштовхуватися в ізоляції. Нам потрібен рух прогресу, який включає в себе письменництво, ораторське мистецтво, освіту, журналістику, мистецтво/розваги та політику.

Переклад: Анна Тимошенко

Лібертаріанський погляд на технології

Автор: Метью Фіні

Оригінал за посиланням

0:00 / 0:00
Лібертаріанський погляд на технології

Політики, що об’єднують в собі свободу, інновації та підприємництво, приймаючи при цьому ризики, можуть забезпечити людство технологіями, які зроблять нас усіх більш вільними, здоровими та захищеними.

Якщо ви не рання пташка, то сьогодні ви прокинулися невдовзі після того, як задзвонив будильник вашого телефону. Ви перевернулися, зняли телефон із зарядки, розблокували його за допомогою обличчя або відбитка пальця і почали свою ранкову цифрову рутину. Ви перевірили електронну пошту та повідомлення, сповіщення з Facebook та Instagram, а також статус вашого нещодавнього замовлення на Amazon. Ви глянули прогноз погоди та проглянули заголовки новин.

Потім ви встали з ліжка, прийняли душ, почистили зуби, приготували сніданок і вдяглися. Можливо, ви слухали подкаст або новини. У метро ви провели карткою аби пройти через турнікет або використали дебетову картку, щоб купити квиток. Можливо ви скористалися Uber’ом. Ви зайшли до свого офісу, увімкнули комп’ютер і почали гуляти Мережею.

Навіть якщо ваш ранок не схожий на цей, у когось з ваших друзів, членів сім’ї чи колег він точно був би подібним. Це рутина речей, які були знайомі нашим предкам: читання, поїздки на роботу, спілкування та соціалізація. Століття тому вони починали свій робочий день, читаючи газети; ловили трамвай, поїзд чи автобус на роботу; пліткували з родиною та колегами. Чимало наших далеких предків, можливо, не вміли читати, але вони, безсумнівно, багато соціалізувалися на робочому місці та в сім’ї. Вони так само снідали і переживали за погоду.

Хоча наша сучасна ранкова рутина і схожа на ту, що була у наших предків, проте вони не впізнали б її, здебільшого через пристрої, які зручно лежать у наших руках і надають нам доступ до мільярдів людей, а також до незліченних додатків і сервісів. Зв’язок і доступ до інформації є повсюдною рисою сучасного життя і прямим результатом технологічних інновацій.

Такі інновації докорінно змінили набагато більше речей, ніж наші ранки. Медицина, війна, фабричне виробництво, авіаперельоти, будівництво та сільське господарство зазнали кардинальних змін за останні 100 років завдяки технологічному прогресу. За одну мить в історичному еквіваленті ми пройшли шлях від світу, де доступ до електрики, кухонних плит, автомобілів, телефонів і холодильників був привілеєм заможної меншості, до світу, де майже кожен житель Сполучених Штатів має доступ до цих благ.

Сьогодні понад 90 відсотків американських домогосподарств мають плиту, автомобіль, холодильник, кондиціонер, мікрохвильову піч і мобільний телефон.[1] Ця технологічна революція не була привілеєм лише світових багатіїв. Мешканці країн, де бідність була нормою ще сто років тому, не лише пережили значне зростання достатку за останнє століття, але й підвищили доступність Інтернету, мобільних телефонів, автомобілів, холодильників та інших звичних побутових товарів.

Важко уявити сферу людської діяльності, яка б не зазнала незворотних змін на краще завдяки минулому століттю технологічних змін. Нічого подібного раніше не було.

І це далеко не межа. Дрони, безпілотні автомобілі, приватні космічні польоти, штучний інтелект, редагування генома, 3D-друк, надзвукові польоти, інтернет речей, криптовалюти та нанотехнології – все це готове зробити світ більш безпечним, здоровим і процвітаючим місцем.

На жаль, уряди зводять бар’єри для багатьох із цих інновацій, гальмуючи прогрес і обмежуючи доступ до нових продуктів. Ці бар’єри мотивовані різними прагненнями та побоюваннями. Учасники ринку, які намагаються уникнути конкуренції шляхом лобіювання та кумівства, безумовно, заслуговують на певну долю звинувачень, але більшою мірою відповідальність лежить на відношенні до врядування, а не на компаніях.

Занадто часто регуляторні органи дотримуються «принципу обережності», який полягає в тому, що випуск нових продуктів слід уповільнювати або взагалі забороняти, якщо їхній вплив на здоров’я чи безпеку є невизначеним. Таке ставлення призводить до того, що технології, які можуть змінити світ, залишаються замкненими в головах підприємців і технологів або в гаражах, авіаційних ангарах і лабораторіях. На додачу, державні політики, які нібито не пов’язані з технологіями, можуть мати негативний вплив на технологічну політику. Закони та нормативні акти, що регулюють імміграцію та прозорість уряду, є лише деякими прикладами. Зрештою, технологи, інженери та підприємці матимуть найкращі шанси на створення нових технологій за умови, що вони зможуть наймати найосвіченіші таланти і працювати з найточнішими даними.

Лібертаріанський підхід до новітніх технологій ґрунтується на презумпції свободи. Такий підхід визнає, що новітні технології пов’язані з невизначеністю, ризиками та втратами, але також вважає, що вигоди від інновацій, творчих крахів та відкриттів значно переважають над втратами. Такий підхід став би кардинальним зрушенням у порівнянні з нинішнім регуляторним середовищем, в якому технологи надто часто змушені просити дозволу, а не прощення.

Регуляторне поле

Формулювання «технологічної політики» може бути непростою справою. Технологічна політика впливає майже на кожну сферу нашого життя і не має такого вузького визначення, як зовнішня, житлова чи освітня політика. В цьому сенсі «технологічна політика» – це такий же не однозначний термін, як і «економічна політика». Подібно до економіки, технології не керуються і не регулюються одним відомством чи департаментом. Скоріше, нові технології регулюються безліччю відомств та агенцій, що працюють за принципом «алфавітного супу».

FAA (Федеральне управління цивільної авіації), FDA (Управління з контролю за продуктами і ліками), NHTSA (Національна адміністрація безпеки дорожнього руху) та багато інших беруть участь у регуляторних баталіях, пов’язаних з новими технологіями, що розвиваються. Інші урядові агенції та відомства можуть мати значний вплив на те, як ми використовуємо технології, навіть якщо вони не регулюють їх безпосередньо. Міністерства оборони та юстиції є, мабуть, найбільш очевидними прикладами.

Хоча ці регуляторні органи мають різні повноваження, культуру, персонал та історію, можна сказати, що кожен з них дотримується певної версії принципу обережності, який полягає в тому, що, якщо наслідки впливу продукту невідомі або суперечливі, то цей продукт не повинен потрапити на ринок. У лібертаріанському світі жодного з цих регуляторних органів не існувало б. Те, що регулятори дотримуються принципу обережності, не є чимось новим чи дивним, але це не робить цю ситуацію менш прикрою.

Обережний підхід до нових технологій може призвести до абсурдних результатів. Так, у 1865 році британський парламент ухвалив «Закон про локомотиви», який, серед іншого, зобов’язував людину з червоним прапором йти попереду кожного самохідного транспортного засобу, адже транспортні засоби, що працювали на парових двигунах, були небезпечними.

Зовсім недавно ми бачили, як FAA «приземлило» комерційні дрони, що спонукало Amazon тестувати свої технології для доставки за кордоном.[2] FAA також призупинило діяльність компанії FlyteNow, що займається флайт-шерингом.[3] У листопаді 2013 року FDA надіслало лист компанії 23andMe, що займається дослідженням персонального геному, з вимогою припинити продаж свого скринінг-тесту на визначення генотипу, який може інформувати клієнтів про їхню спадкову схильність до певних станів та хвороб.[4] Згідно з листом FDA, дана компанія порушила Федеральний закон про харчові продукти, ліки та косметику. FDA стверджувало, що геномний набір 23andMe кваліфікується як медичний «пристрій», а отже, підлягає маркетинговому схваленню та дозволу, якого розробники не мали.

Як зазначив старший науковий співробітник Центру «Mercatus» Адам Тієрер, на жаль для інноваторів, які працюють над аеротехнологіями та медичними пристроями, їхні продукти «з’являються в неволі», а не «народжуються вільними».[5]

Коли на ринку з’явилися Uber та Airbnb, не існувало жодного «Агентства спільної економіки» чи «Комісії з питань гіг-економіки». Невдовзі після публікації «Білої книги» про біткойн,[6] комп’ютери продовжували видобувати біткойни без дозволу «Ради з нагляду за криптовалютами». І Uber, і біткойн були «народжені вільними».

Те ж саме не можна сказати про дрони. FAA існує з кінця 1950-х років. Це невід’ємний елемент регуляторного ландшафту федерального уряду. Літальні апарати – літаки, гелікоптери чи авіамоделі – підпорядковуються правилам і нормам FAA. Нові авіатехнології «народжуються в полоні» регуляторного середовища, яке рясніє парканами, охоронцями та сторожовими вежами. FAA прагне заземлити нові та виникаючі технології, а Національні академії наук характеризують культуру FAA як таку, що «має майже нульову толерантність до ризику».[7] Така перспектива є особливо прикрою з огляду на історію авіаційних інновацій Сполучених Штатів, значна частина яких була досягнута за рахунок ризику і невизначеності.

Історія людських польотів рясніє зламаними кістками та смертельними аваріями. Середня тривалість життя перших пілотів американської пошти становила 900 льотних годин.[8] У 1919 році на кожні 115 325 миль нальоту гинув один пілот пошти.[9] Сьогодні літати вже не так небезпечно. За даними Бюро трудової статистики, у 2017 році рівень смертельного травматизму серед працівників повітряного транспорту становив 3,8 на 100 000 працівників в еквіваленті повної зайнятості.[10] Цей показник більш ніж у п’ять разів нижчий, ніж у сільському господарстві, рибальстві та лісництві.[11]

Лібертаріанський підхід до технологій навряд чи заохочує смерть тих, хто управляє новими машинами. Але він приймає реальність того, що нові технології іноді можуть бути небезпечними.

Коли автомобілі вперше зійшли з конвеєра, вони були набагато небезпечнішими, ніж сьогодні. Ремені та подушки безпеки не були обов’язковими до відносно недавнього часу, і вони, безсумнівно, врятували б частину життів, якби були встановлені в автомобілях раніше. Але ніхто не стане всерйоз стверджувати, що державні структури мали б призупинити розробку автомобілів, доки виробники не досягнуть того рівня безпеки, який ми маємо сьогодні. Адже тільки методом проб і помилок виробники дізнаються, які функції безпеки повинні бути обов’язковими.

Літаки та автомобілі жорстко регулюються. Колись вони з’явилися на світ вільними, але сьогодні, безсумнівно, народжуються в неволі. У лібертаріанському світі бездозвільних інновацій підприємці та винахідники могли б вільно впроваджувати інновації та творити, не звертаючись за дозволом до держави. Такий підхід не позбавлений ризиків, але ми можемо бути впевнені, що вигоди від нього значно переважать ці небезпеки.

Зважуючи ризики і вигоди, ми повинні з обережністю ставитися до людської схильності зосереджуватися на негативних заголовках і сприймати як належне позитивні події. У лібертаріанському світі слід очікувати, що погані новини й надалі домінуватимуть у на перших шпальтах. Це навряд чи буде несподіванкою; песимізм є важливою частиною людського мислення. І, звичайно, погані новини (аварії, смерті тощо) відбуваються протягом коротких періодів, тоді як хороші новини (наприклад, зниження рівня бідності та злочинності), як правило, відбуваються протягом десятиліть.

Газети по всьому світу могли б щодня протягом останніх 25 років виходити із заголовком «Кількість людей, які живуть у злиднях, зменшилася на 137 000 осіб з учорашнього дня».[12] 

Незважаючи на безліч даних, які свідчать про те, що світ став більш безпечним, здоровим і багатим, похмурий песимізм переважає в заголовках газет, а також у незліченних кухонних розмовах по всій країні. В очікуванні цього варто розглянути ризики та можливості, пов’язані з новими технологіями.

Ризики та можливості

Уряд постійно розробляє нові технології, покликані ще більше втручатися в наше приватне життя та вдосконалювати свою зброю. Технологічні інновації можуть покращити наше життя, але ми повинні остерігатися використання урядом технологій, що призводять до знищення приватності та розробки роботів, здатних ідентифікувати та вбивати цілі.

Уряд має великий вплив, але, на щастя, він не може заборонити математику. Отже, наскрізний зашифрований зв’язок залишається доступним для громадськості, хоча влада може робити оманливі кроки, щоб зупинити бізнес, який позиціонує себе дружнім до приватності. Поширення натільних камер, безпілотників та штучного інтелекту в правоохоронних органах – це тенденція, яку не можна залишати без контролю. Технологічні інновації можуть призвести до світу, в якому дирижаблі розміром з футбольний м’яч спостерігатимуть за цілими містами, а камери, оснащені програмним забезпеченням для розпізнавання облич, стануть звичним явищем.

У такому світі буде менше свободи. На щастя, уряд може накласти обмеження на використання правоохоронними органами таких технологій, які не мусять стримувати приватні інновації. Щонайменше, чиновники на федеральному, державному та місцевому рівнях повинні бути зобов’язаними розкривати плани щодо використання технологій спостереження перед тим, як розгортати такі інструменти.

Широке використання технологій спостереження – не єдина причина песимізму, пов’язаного з технологіями. Легко піддатися відчаю, якщо врахувати відсутність технологічного прогресу за роки, що минули відтоді, як людина вперше ступила на Місяць. Як сказав інвестор і підприємець із Кремнієвої долини Пітер Тіль, ми прагнули літаючих автомобілів, а отримали 140 символів.[13]

Кожному, хто бачив класику Стенлі Кубрика «2001: Космічна одіссея» у квітні 1968 року, можна пробачити впевненість у тому, що до 2001 року ми матимемо регулярні космічні подорожі та пілотовані місії на Юпітер з використанням штучного інтелекту. Зрештою, 25 травня 1961 року президент Кеннеді заявив: «Я вважаю, що ця нація повинна взяти на себе зобов’язання досягти до кінця цього десятиліття мети – висадити людину на Місяць і безпечно повернути її на Землю».[14] У квітні 1968 року «Аполлон-1» завершив свою місію, а 21 липня 1969 року – лише трохи більше ніж через рік після виходу фільму «2001: Космічна одіссея» – Ніл Армстронг і Базз Олдрін ступили на Місяць.

Але, насправді, ми пройшли довгий шлях з часів першої прогулянки по Місяцю. Наші кишенькові комп’ютери набагато потужніші, ніж весь командний модуль Аполлона-1. Такі пристрої не є привілеєм багатих і знаменитих: 81 відсоток дорослого американського населення володіє смартфоном.[15] Поява і поширення смартфонів докорінно змінили наше суспільне життя на краще і уможливили появу таких інноваційних компаній, як Uber. Інтернет, який дозволяє мільярдам пристроїв по всьому світу з’єднуватися один з одним, спричинив такі зміни в нашій економіці, політиці та культурі, яких не було з часів винайдення рухомого друкарського верстата в 15 столітті.

Ми ще далекі від заснування колоній на Марсі, але не варто зациклюватися на «140 символах». Твіттер та інші гіганти соціальних мереж сьогодні можуть бути об’єктом двосторонньої критики, але беззаперечним є той факт, що в мережі ці компанії надали нам нові, дешеві та цінні способи зв’язку один з одним.

Сходження на Олімп на Марсі й прогулянка по замінованому астероїду можуть бути досягненнями для ще ненароджених, але найближче майбутнє відкриває перед нами захоплюючі можливості.

У найближчі десятиліття безпілотні автомобілі можуть стати звичайним явищем. Фітнес-пристрої, такі як Fitbit, стають дедалі популярнішими. Як безпілотні автомобілі, так і натільні девайси є частиною зростаючого «інтернету речей», який також включає в себе такі прилади, як Amazon Echo, «розумні» холодильники і термостати, а також лічильники енергоспоживання.

«Інтернет речей» обіцяє зробити наше життя більш комфортним і безпечним. Хіба не було б чудово, якби всі пристрої у вашому домі спілкувалися між собою? Вранці ваші натільні девайси та телефон передавали б цінну інформацію холодильнику та автомобілю, зокрема про те, як добре ви спали і який у вас розклад.

У другій половині дня, коли ви їдете додому на своєму безпілотному автомобілі, ваш натільний девайс вже зв’язуватиметься з вашим домом. Можливо, він зрозуміє, що у вас був важкий день в офісі, і вам захочеться випити келих вина, а не дієтичну колу. Можливо, ваша домашня аудіосистема вмикатиме заспокійливу музику, коли ви заходитимете додому. Футбольне тренування вашої доньки закінчилося раніше запланованого часу (у тренера виникли непередбачувані сімейні обставини), і ви не знаєте, що це сталося. Відповідно, ваша машина їде трохи швидше, ніж зазвичай, щоб, висадивши вас біля дому, швидко дістатися до поля і забрати доньку.

Світ, сповнений безпілотних автомобілів і взаємопов’язаних приладів, може бути зручним, але він далекий від досконалості. Люди все ще помирають надто рано від хвороб, потерпають від болісних смертей, нещасних випадків та інвалідності. На щастя, нові та прогресивні технології роблять свій внесок у боротьбу з раком, діабетом та іншими смертельними і хронічними захворюваннями.

Дослідники з Китайського національного центру нанонауки і технологій та Університету штату Арізона створили роботів розміром з пилового кліща, які при введенні в кров мишей можуть зменшувати розміри пухлин.[16] Компанія з Сан-Дієго розробляє технологію біо-друку, яка одного дня може призвести до того, що ми зможемо створювати замінні органи з жменьки донорських клітин.[17] Ця технологія особливо цікава з огляду на те, що в США щодня помирає близько 20 людей в очікуванні трансплантації. [18]

Якщо трапляються несподівані нещасні випадки, було б чудово мати тисячі наноботів у вашій крові, які передають важливі деталі медичним працівникам.[19] Ці наноботи могли б також надсилати інформацію медичним дронам, які доставляли б вам необхідні медикаменти, одночасно передаючи в реальному часі відео для лікарів швидкої допомоги на шляху до вас.

Прогнозувати майбутнє, звісно, небезпечно. Деякі прогнози зрештою здійсняться, інші будуть сприйняті як абсурдні. Навіть письменники-фантасти, які постійно розмірковують над можливими технологіями, мають значні «сліпі плями». У фільмі «Той, що біжить по лезу», класичній антиутопічній науково-фантастичній картині 1982 року, знятому за мотивами роману Філіпа Діка, машини, настільки ж розумні, як і люди, ходять серед нас, але ми все ще читаємо газети. У фільмі «2001: Космічна одіссея» доктор Хейвуд Флойд може полетіти на космічну станцію в космічному кораблі Pan Am в рамках своєї подорожі на місячну базу, але йому доводиться зайти в телефонну будку, щоб поспілкуватися по відеозв’язку зі своєю донькою. Творець «П’ятого елементу» Люк Бессон міг передбачити появу літальних апаратів у своєму фільмі 1997 року, але він не міг уявити світ, де таксі лишилось старомодним. Ті з нас, хто витрачає свій час на роздуми про те, як можуть виглядати технології майбутнього, повинні бути терплячими і усвідомлювати, що ми можемо помилятися.

Проте державні регулятори та законодавці також повинні бути терплячими. Не всі наслідки від кожної нової технології можна передбачити заздалегідь. Негативні непередбачувані наслідки, звичайно, можливі, але ми не повинні приносити інновації в жертву безпеці.

Регуляторна реформа є необхідною, але недостатньою умовою для лібертаріанської технологічної політики. Якби законодавці кардинально змінили нинішнє регуляторне середовище, що регламентує технології, це було б значним покращенням. Однак необхідні додаткові зміни.

У лібертаріанському світі компанії можуть наймати для роботи над своїми проектами кого завгодно. Технологічні фахівці, як і всі інші спеціалісти, з’являються по всьому світу. На щастя для технологічних фірм у Лібертопії, їм не потрібно турбуватися про обмеження на імміграцію. Вони можуть наймати кого завгодно. Лібертопія також є набагато більш відкритим і прозорим світом, ніж наш нинішній. Більший доступ до урядових даних дозволить інноваторам створювати кращі продукти. Як тільки Національне управління океанічних і атмосферних досліджень США зробить супутникові дані про погоду доступними для громадськості, приватний сектор зможе побудувати індустрію прогнозування погоди вартістю в мільярди доларів. [20]

Якщо ми хочемо жити у світі ефективних та інноваційних технологій, інженерам потрібен доступ до високоякісних даних і талановита робоча сила. Уряд може сприяти цьому, відкривши доступ до більшої кількості даних і скасувавши більшість обмежень на міграцію. [21]

Висновок

У Лібертопії винахідники можуть реалізовувати свої інтереси, а приватні компанії можуть вільно досліджувати численні сфери застосування нових технологій. Технологічні фірми можуть наймати кого завгодно, не турбуючись про те, що урядова установа може обмежити їхні проекти. Підприємці, винахідники та науковці радше проситимуть пробачення, аніж дозволу.

Ми не можемо бути впевненими в тому, як виглядатимуть технології в Лібертопії. Можливо, деякі люди сидітимуть на своїх ґанках, спостерігаючи за фермами марихуани, слухаючи віддалене дзижчання дронів, що обпилюють посіви, і чекаючи на безпілотний автомобіль, який доставить нового робота-няню для їхніх дітей. Можливо, інші проведуть більшу частину свого життя у віртуальній реальності, де астронавти тренуватимуться видобувати копалини на астероїдах, а лікарі обстежуватимуть судини та органи своїх пацієнтів за допомогою медичних нанороботів. У цьому світі також траплятимуться нещасні випадки та непередбачувані наслідки, пов’язані з новими технологіями, але переваги значно переважатимуть ризики. Лібертопія не ідеальна, але вона набагато краща за світ, в якому ми живемо зараз.

Переклад: Іван Ландарь

Дикторка: Марія Ялова 

Примітки

  1. Derek Thompson, “The 100-Year March of Technology in 1 Graph,” Atlantic, April 7, 2012.
  2. Alex Hern, “Amazon Claims First Successful Prime Air Drone Delivery,” Guardian, December 14, 2016.
  3. Frederic Lardinois, “Flytenow Shuts Down after Court Rules against Flightsharing Startups,” TechCrunch, December 22, 2015.
  4. Anna Vlasits, “How 23andMe Won Back the Right to Foretell Your Diseases,” Wired, April 8, 2017. See also Ron Bailey, “Let My Genes Go! And Leave 23andMe Alone,” Reason, November 29, 2013.
  5. Adam Thierer, “Evasive Entrepreneurs and Permissionless Innovation,” interview by Chad Reese, Bridge, September 11, 2018.
  6. Satoshi Nakamoto, “Bitcoin: A Peer-to-Peer Electronic Cash System,” white paper, 2008.
  7. National Academies of Sciences, Engineering, and Medicine, Assessing the Risks of Integrating Unmanned Aircraft Systems into the National Airspace System (Washington: National Academies Press, 2018).
  8. The Suicide Club, exhibit, Smithsonian National Postal Museum, Washington.
  9. Suicide Club exhibit.
  10. “Hours-Based Fatal Injury Rates by Industry, Occupation, and Selected Demographic Characteristics,” Census of Fatal Occupational Injuries, Current and Revised Data, Bureau of Labor Statistics.
  11. “Hours-Based Fatal Injury Rates.”
  12. David Boaz, “What If Newspapers Reported the Real News about Human Progress?” Cato at Liberty (blog), March 8, 2018.
  13. Christopher Mims, “What’s the Next Big Thing in Tech? It’s Up to Us,” Wall Street Journal, November 16, 2018.
  14. John F. Kennedy, “Special Message to the Congress on Urgent National Needs,” May 25, 1961.
  15. “Mobile Fact Sheet” webpage, Pew Research Center, February 5, 2018.
  16. Edd Gent, “These Tiny Robots Could Be Disease-Fighting Machines inside the Body: Nanobots Could Provide Cancer Treatment Free from Side Effects,” NBC News, March 30, 2018.
  17. Hasan Chowdhury, “Liver Success Holds Promise of 3D Organ Printing,” Financial Times, March 5, 2018.
  18. “Organ Donation Statistics” webpage, HRSA Division of Transplantation.
  19. Trevor English, “Nanobots Will Be Flowing through Your Body by 2030,” Interesting Engineering, April 25, 2017.
  20. Christina Rogawski, Stefaan Verhulst, and Andrew Young, “NOAA Open Data Portal: Creating a New Industry through Access to Weather Data,” Open Data’s Impact, January 2016.
  21. These recommendations are based on proposals outlined by Caleb Watney: Caleb Watney, “Reducing entry barriers in the development and application of AI,” R Street Institute Policy Study no. 153, October 9, 2018.