Автор: Річард Гундерман
професор радіології, педіатрії, медичної освіти, філософії, вільних мистецтв, філантропії та медичних гуманітарних наук і медичних досліджень в університеті Індіани. Доктор філософії, PhD (Комітет соціальної думки) з відзнакою Чиказького університету

Посилання на оригінал

«Бекон, Лок та Ньютон — я стверджую, що це без всяких суперечень найвеличніші чоловіки, які коли-небудь жили на білому світі»

— Томас Джефферсон, 1789 рік.

Багато людей забувають, що Джон Лок був лікарем. А навіть багато з тих, котрі пам’ятають про це, думають, що його лікарська практика мало вплинула на нього як на філософа. Проте насправді є глибокі підстави думати, що на погляди Лока вплинула саме його лікарська свідомість. Турбота про пацієнтів зміцнила його повагу до людської індивідуальності в принципі, дала розуміння того, що навіть найавторитетнішу думку потрібно перевіряти (особливо думку державних службовців, які беруться вирішувати, що є кращим для людей, а що – ні) та закріпила у його голові глибоко емпіричний підхід до суті та обмежень людського пізнання. Цей підхід ґрунтується на увазі до реальних результатів, а не до теоретичних прогнозів. Твори Лока ґрунтуються на його медичній діяльності та містять глибоке розуміння медицини.

Завдяки своєму внеску, Лок є мабуть найвпливовішим лікарем в історії людства. Хоч його робота і не відображена в підручниках для медиків. Як великий мислитель епохи Просвітництва, Лок також є одним із засновників економічного та політичного лібералізму, світилом філософії емпіризму. Він вніс мабуть найбільший вклад у розвиток епістеміології та, ймовірно, був тим мислителем, який найбільше вплинув на погляди батьків-засновників Америки. Сучасні основи політичного дискурсу, серед яких і свобода, і природні прави, і представництво народу в органах влади, і право на непокору – все це детально було обдумано у його творах.

Життя Лока

Лок народився у Сомерсеті в Англії. Його батько був адвокатом-пуританином, тож Лок зростав у дуже нон-конформістській родині. Він навчався у Вестмінстерській школі Лондона, а потім – у Оксфордському університеті. Йому не сподобалася навчальна програма, тож більшу частину знань він отримував самостійно. У 20 років здобув ступені бакалавра та магістра, працюючи з хіміком Робертом Бойлем, який описав у свій час взаємозв’язок між тиском та об’ємом газів та з Робертом Гуком, який був одним з перших дослідників мікроорганізмів та ввів термін «клітина» для позначення найменшої одиниці живого.

Перебуваючи в Оксфорді, Лок познайомився і з майбутнім графом Шефтсбері. Лок захопився медициною та переїхав до цього старого чоловіка в Лондон, ставши членом його родини. Медичну освіту Лок отримав аж у 40 років та продовжив свої дослідження разом з Томасом Сіденхемом, «англійським Гіппократом», чий емпіричний підхід до медицини опирався на спостереження за пацієнтами та на веденні детальних записів. Пізніше Лок переконав Шефтсбері лягти на операцію щодо дренування абсцесу печінки – чим, ймовірно, врятував своєму наставнику життя.

У 1672 році Шефстбері призначили лордом-канцлером. Він отримав величезний вплив не лише на британську політику, а й на політичне мислення Лока. На жаль, політична кар’єра Шефтсбері незабаром зазнала краху, після чого Лок виїхав до Франції. Потім він знову повернувся до Англії, але всьому завадила розкрита у 1683-му році змова Рай Хаусу щодо вбивства короля Карла ІІ та його брата Джеймса. Хоч і немає доказів участі Лока, проте підозра на нього впала через членство у партії вігів, яка критично ставилася до ідеї абсолютної монархії, надаючи перевагу парламентаризму. Лок вирішив не ризикувати і знову втік з Англії, цього разу до Нідерландів, де жив більше 6 років.

Людське розуміння

Через рік після повернення у 1689-му році, Лок опублікував 4 великі філософські та політичні праці: «Есе про людське розуміння» у 2 частинах, «Лист про віротерпимість», а також перший та другий Трактати про урядування. Ці твори показують, що він ще задовго до Адама Сміта та Фрідріха Гаєка задумувався про «проблеми знання». Лок, на якого сильно вплинув Сіденхем, стверджує, що людський розум при народженні – це чиста дошка, на яку досвід дає відбитки усіх отриманих нами знань. Лок заперечує широко розповсюджену віру у так звані вроджені ідеї, наприклад про існування Бога, математичні істини та мораль. Він стверджує, що наше почуття ідентичності ґрунтується на безперервності досвіду. І перш за все – на тому, що здатність людини знати щось є обмеженою і це вимагає від нас остерігатися того, щоб відсутність розуміння чогось не призводила до помилкових дій.

Лок є перш за все противником ідеї інтелектуальної гордості, коли людина відкидає думку, що може знати не все, що інші люди мають багато чого, чому нам варто вчитися і що кожному потрібно ще багато вчитися. Як лікар, він ніколи не міг сказати, що бачив все, чи що пізнав найглибші таємниці медицини. Як і його вчитель, Сіденхем, Лок вважав, що людський організм, норма та патологія, настільки складні та багаті, що жоден лікар ніколи не зможе їх повністю усвідомити. Ми можемо здобувати нові знання, але перед нами завжди буде ще довгий шлях. Лок пише:

«Немає нічого більш примхливого, що перешкоджало б нашому розуму, ніж рослини й тварини… Майстерність премудрого та всемогутнього Бога у вражаючій побудові світу та кожної його частинки набагато перевищує можливості розуміння навіть найдопитливішої та найрозумнішої людини – ось вам і концепція великої неосвіченості розумних створінь», – Есе про людське розуміння, книга ІІІ, розділ VI.

Лок був скептиком у найкращому сенсі цього слова. Він вважав, що спостережувані явища завжди повинні переважати над теоретичними судженнями. Думки лікаря та його знання можуть стверджувати, що стан пацієнта завдяки певному лікуванню покращиться, але дивитися потрібно не на теорію, а на пацієнта. І якщо одна методика не спрацювала, то лікарі мусять бути готові розглянути інші. Найважливіші і, певним чином, найреальніші – це ті знання, які не з підручників чи наукових статей, а від конкретного пацієнта. І вся робота лікаря завжди має бути спрямована на найкраще врахування інтересів пацієнта.

Про терпіння

У «Листі про віротерпимість» Лок стверджує, що відкритість до розбіжностей у релігійних переконаннях є християнською чеснотою і що держава не повинна піклуватися про духовне життя своїх підданих, таким чином він висловлює принцип відділення церкви від держави. Обмеження людського інтелекту означають, що жодна особа чи держава не можуть стверджувати, що вони точно знають, у що вірити правильно, а у що – ні. Отже і права інших людей на своє віросповідання варто поважати. Проте терпимість Лока не поширювалася на атеїзм, який він висміював як заперечення самої основи морального та політичного життя.

Застереження Лока щодо терпіння до інших релігійних переконань мають своє відображення і у переконаннях про науку та медицину. Вважати свою методику єдиною вірною – означає підпадати впливу страшної гордині, чи-то з питань релігії, чи з медицини, чи з будь-яких інших, цим самим людина відрізає себе від можливості подальшого навчання. Інші обов’язково бачать речі під іншим кутом і їх точки зору дозволяють побачити те, що ми пропустили. Розум віруючої людини, як і розум лікаря чи вченого, повинен завжди бути готовим до усвідомлення чогось нового. Істини, швидше за все, знаходяться не в непорушних догмах, а в невпинному пошуку нових відповідей на нові запитання.

Визначною чеснотою Лока була не впевненість, а допитливість: постійне прагнення розуміти нове, безупинна перевірка власних припущень та пошук нових можливостей для навчання. Медична практика – це не застосування певних знань до випадків окремих пацієнтів. Навпаки, найкраще це описати як пригоду, яка розгортається у завжди нових обставинах. Старший лікар має більше досвіду, ніж новачок, але порівняно з тим, як Бог знає медицину – обидва вони знаходять дуже-дуже низько. У всіх випадках слід уникати догматизму, про що пише Лок так:

«Той, хто у галузі фізики може викласти певні аксіоми, вивести з них якусь проблему, вирішити її за допомогою наукових методів – той значно розширив наукову думку, можливо заклав основу для нескінченних суперечок. Але якщо він сподівається привести людей за допомогою цих методів до пізнання недуг людського тіла, то він дуже помиляється».

Лок із симпатією ставився б до думки, що пацієнти можуть мати скільки завгодно будь-яких хвороб, що означає, що медичні висновки ніколи не можуть бути остаточними та потребуватимуть постійного перегляду. Бритва Оккама – ідея про те, що слід віддавати перевагу найпростішим поясненням – може мати великий сенс, але людський розум є недосконалим. Тож те, що здається для нього кращим (тобто найпростішим), може бути зовсім хибним насправді. На відміну від математики, де істину можна вивести з визначень, аксіом і теорем, медицина та природничі науки звертаються до сфер, у яких завжди необхідно віддавати перевагу емпіричним підходам.

На відміну від замкнутості, терпимість є ефективною стратегією поширення знань. Уникаючи догматизму та цензури, кожен шукач має більше можливостей зіткнутися з різними точками зору. Такий обмін думок створює середовище, у якому знання найкраще розвиваються. Поки віра, ідеї, наука та медицина залишаються повні ніби-то беззаперечних істин та статики, доти вони не зможуть розвиватися. Але саме обмін різними думками дозволяє усім бачити питання по-новому і стимулює нові відкриття. Лок, ймовірно, з ентузіазмом ставився б до міждисциплінарних конференцій, журналів з науковими статтями і зустрічей професіоналів, які б сприяли такому діалогу.

Перший трактат: проти пригноблення

Найбільший внесок у політичну філософію Лок зробив, написавши 2 Трактати про урядування. Перший трактат критикує працю «Patriarcha» Роберта Філмера (1680), у якому той захищав спадкову та абсолютну владу монарха на підставі того, що Бог дав Адаму та його нащадкам необмежену владу над іншими людьми та всіма земними створіннями. Лок стверджує, що Адам не мав абсолютної влади над своїми дітьми, що влада не повинна передаватися по спадковості і що ніхто не має права поневолювати інших. Крім того, запитує Лок, кого сьогодні можна прямими нащадками Адама?

На перший погляд може здатися, що монархія майже не відіграє ролі у сучасних медицині та природознавстві. Зрештою немає і королів чи королев, медичні заклади часто змінюють керівників. Ніхто не претендує на посаду декана, президента чи директора за правом свого народження. Проте критика абсолютної монархії від Лока не є такою неактуальною для сучасності, як може здатися на перший погляд. І його міркування про це варто дослідити.

Лок – палкий противник пригноблення, репресій за погляди. Він вірить, що любов до істини повинна витіснити всі наші прагнення і що всі чесноти виникають якраз з неї.  Лікарі та науковці повинні бути палкими захисниками істини, навіть якщо такий захист ставить їх по різні боки барикад з керівниками, яким вони підпорядковані. Медичний університет може захотіти зберегти імідж, лікарня – ухилитися від юридичної відповідальності, але з точки зору Лока, лікар має у такому разі навіть поставити під загрозу свої кар’єрні перспективи. Право на совість не може бути обмежене. Лок пише:

«Уява завжди неспокійна і підкидує нам все нові й нові думки, а воля, відкинувши підпорядкування розуму, готова до будь-якого імпульсивного задуму; і в цьому стані той, хто найбільше віддаляється від протоптаного шляху, вважається найкращим кандидатом у лідери, більшість впевнена у ньому. І коли випадок дурнуватої поведінки стає звичаєм, тоді його захищають, ніби це щось священне і вважається нахабством чи божевіллям суперечити та сумніватися у такому рішенні».

Необхідно раз і назавжди відкинути придушення та спотворення ідей, а також будь-які порушення інтересів пацієнтів. Совість лікаря та галузі охорони здоров’я – не в політичних рішеннях та методичках з університету, а в серцях кожного лікаря та вченого. І саме у цьому покликанні виявляється їх професіоналізм. Бути професіоналом означає сповідувати щось, бути готовим говорити те, що потрібно сказати і робити те, що потрібно зробити заради вищого блага. Щоб зберегти таку можливість, потрібна постійна пильність, аби жоден інституційний чи культурний тиск не перешкоджав цьому.

Другий трактат: похвала Свободі

Другий трактат є однією з найбільших праць в історії політичної філософії. Слідом за Томасом Гоббсом, Лок посилається на ідею природного порядку, але його природний порядок – це не стан війни усіх з усіма, а стан відносного миру та комфорту, в якому люди мають власність і рівні один з одним. Коли люди погоджуються бути підкореними, то роблять це, аби захистити свої вже існуючі права на життя, свободу та наявну власність. Поки уряди захищають ці права, доти вони є легітимними. Однак якщо влада погрожує цим правам, то стає тираном в очах народу і провокує повстання. Уряди, вважав Лок, існують для блага людей, а не для тих, хто їх очолює.

Актуальність другого трактату Лока для сучасної медицини важко перебільшити. Останні кілька десятиліть пройшли під егідою кардинальних змін у медицині: зменшується кількість лікарів, які володіють часткою власності у власній практиці, все більше і більше працюють у великих лікарнях і об’єднані в систему охорони здоров’я, інколи навіть у власності корпорацій. Таким чином все більше лікарів перебувають під тиском необхідності служити своїм роботодавцям, включаючи федеральний уряд та уряди штатів, які платять за їхню роботу, а не за відстоювання інтересів пацієнтів.

Розглянемо, наприклад, лікарів, які вважають, що в інтересах їхнього пацієнта звернутися на певну консультацією. З точки зору роботодавця, таке рішення може виглядати як втрата джерела доходу на користь конкурента і заклад може протистояти цьому адміністративно. Або лікарі можуть наполягати на такій діагностиці чи методу лікування, який не принесе закладу прибутку. Як мають вести себе лікарі в такій ситуації, аби унеможливити адміністративний вплив на себе?

Згідно Лока, такі заклади засновуються не для власного прибутку, а для блага пацієнтів. Ті хто думає, що хвороби та травми існують для того, щоб забезпечувати прибутки лікарням – переоконані у зворотньому. В більшості випадків саме лікар та інший медичний персонал, які доглядають за пацієнтом та знають його найкраще – саме вони найкраще можуть сказати, що найбільше підходить для пацієнта. Щоб зберегти свою професійну відповідальність, лікарі повинні опиратися поспішним рішенням, аби економічна доцільність не переважала над добром для пацієнта.

Подібним чином сучасна медична наука може взяти важливі уроки зі спадку Лока. Сучасні наукові журнали ніби й заохочують свободу думку та дискусії, якщо вони підкріплені аргументами та доказами. Насправді, однак, багато журналів нав’язують якусь одну повістку, яку вважають правильною, безжально відкидаючи ті погляди, які їм не подобаються. Наприклад під час пандемії COVID-19 було відхилено без розгляду багато праць науковців, які вивчали ефективність карантину, ізоляції та носіння масок.

Лок пише: «Мета закону полягає не в тому, щоб скасувати чи обмежити свободу, а в тому, щоб зберегти її та розширити». Якщо говорити про медицину, це означає, що в будь-якому об’єднанні лікарів головне – не контролювати кожен крок спеціалістів, а дати їм більше можливостей робити те, що вони вважають потрібним для своїх пацієнтів. Подібним чином журнали повинні вітати більш різноманітні точки зору та аргументовану критику загальноприйнятих методів – це той підхід, який найкраще стимулює наукові відкриття, на відміну від часто пануючої одноманітності.

Медицина переконала Лока у важливості служіння вищим цілям – захисту Свободи, природних прав і гідності кожної людини. Завдяки пацієнтам він зрозумів, що кожна людина – це набагато більша та складніша реальність, ніж людський розум може її собі уявити. Це спонукало його засумніватися у тому, що влада може сміливо вважати, ніби знає, що краще для людей, а що ні. Лок зрозумів, що уряди мають служити людям, а не навпаки; що коли інституції стають занадто великими, то вони стоять на перепоні розвитку особистостей. Думки Лока стосуються не лише урядів, а й медицини та медичної науки, які іноді створюють власні загрози для пошуку істини та процвітання людства.

Переклад: Владислав Бойко