Автор: Лінн Кіслінг

Соцмережі можуть як поглибити нашу здатність співчувати іншим, так і полегшити їх дегуманізацію

Публічний дискурс в Сполучених Штатах зараз сумнозвісно заангажований та розділений. Соцмережі прямо вплинули на це явище і у хорошому, і у поганому сенсі. Влітку 2020-го року саме завдяки соцмережам відбулися два важливі явища: по-перше, набули розголосу випадки расизму та поліцейської жорстокості, а по-друге, яскраво розкрилися численні наклепи та намагання «скасувати» певні верстви населення. Деякі люди навіть втратили роботу після того, як стали мішенню атак в інтернеті. Учасники акцій протесту захищають зрозумілі й справедливі положення, їм хочеться співчувати. Натомість прихильники «культури скасування», схоже, ігнорують будь-яке співчуття.

Завдяки роботам Адама Сміта ми можемо ліпше поринути у розуміння важливості співчуття у міжлюдській взаємодії. Сміт є одним із найважливіших вчених, він розробив концепцію співчуття та її впливу на соціальні інституції. Його роботи пропонують нам ідеї того, як можна пристосовуватися до змін, аби вони сприяли створенню процвітаючого та гармонійного суспільства, а не викликали розколи та суперечки.

Моральна психологія Адама Сміта

У «Теорії моральних почуттів» Сміт викладає таку психологію моралі, яка пояснює те, як егоїстичні індивіди можуть гармонійно жити разом у громадянському суспільстві. Його концепція стоїть на співчутті, яке, на його думку, є основою нашої здатності жити разом.

«Скільки б егоїзму ми не бачили у людині, очевидно, що у її природі є певні принципи, завдяки яким вона цікавиться долею інших і відчуває потребу в тому, щоб вони були щасливими, навіть якщо не отримує від цього нічогісінько, крім можливості задоволеного споглядання» — «Теорія моральних почуттів», І. І. 1

Співчуття за Смітом не включає обов’язкової взаємності. Ми переймаємо щастя від чужого щастя і горе — від чужого горя, навіть якщо нічого від цього не очікуємо. Ось те головне твердження, на якому Сміт вибудовує взаємодію між особистостями і від якого переходить до соціальних інститутів, наголошуючи на нашому прагненні до взаємної єдності почуттів.

«Якою б не була причина нашої симпатії, її привід, та ніщо не радує нас більше, аніж коли ми бачимо однодушність з нами у серцях інших людей; так само, немає нічого більш прикрого, ніж коли стається протилежне (…) Чоловік печалиться, коли намагається розважити товариство і, озираючись, бачить, що ніхто не сміється з його жартів. І навпаки, пожвавлення у гурті дуже йому приємне і ця відповідність настроїв між ним та іншими стає для нього найбільшою похвалою» — «Теорія моральних почуттів», І. І. 14

Почуття товариськості, зв’язку один з одним та суміжності наших почуттів має велику психологічну силу. Свідомо чи несвідомо, але наше прагнення взаємного співчуття формує нашу поведінку у суспільстві та ті формальні й неформальні інституції, які її і обумовлюють.

Співчуття, взаємне співчуття — це більше, аніж просто емоційний зв’язок. Сміт приєднує до співчуття певний момент оцінки. Мається на увазі, що єдність почуттів полягає у тому, щоб оцінити, наскільки поведінка іншої людина чи наша власна узгоджується із ситуацією, в якій ми опинилися і на яку реагуємо. Якщо реакція є правильною, то ми досягаємо однодумності і можемо співчувати один одному. Якщо ж реакція неправильна — то не можемо. Співчуття передбачає оцінку правильності поведінки в конкретній ситуації, тобто існують і почуття, які, узгоджуючись між собою, стають передумовою взаємної симпатії. Доречність — це складне поняття, оскільки воно передбачає як відповідність очікувань та суджень між людьми, що взаємодіють між собою, так і відповідність попередньо-обумовленої поведінки, яку ми визначаємо як таку, що веде до суспільно корисних результатів, які виражаються у чотирьох класичних чеснотах: самоконтролі, розсудливості, доброчинності та справедливості.

«Як зацікавлена у якійсь справі людина тішиться нашим співчуттям їй і страждає від його відсутності, так і ми, схоже, насолоджуємося, співчуваючи їй і відчуваємо прикрість, коли не можемо зробити цього. Ми поспішаємо не лише вітати щасливих, а й втішати скорботних. І те вдоволення, яке ми знаходимо, коли сподобляємося бути чутливими до усіх порухів душі співрозмовника — воно, здається, покриває весь біль і смуток, які викликає у нас його становище (…) Якщо ж ми чуємо, як людина голосно нарікає на своє нещастя, проте не відчуваємо, що такі ж події так сильно зачепили б нас, то ми шоковані її горем, а так як не можемо співчувати цьому горю, увійти в її становище, то назвемо таку поведінку пустослів’ям і слабкістю», — «Теорія моральних почуттів», І. І. 19

Гармонія означає бути разом, але аж ніяк не робити одне й те саме. Це можна порівняти з оркестром, у якому різні музиканти грають різні партії, але створюють гармонійне, впорядковане звучання музичного твору (цю метафору використовував і Сміт). Гармонія — це не одноманітність, а здатність різних складових об’єднуватися і мобілізовувати зусилля у співпраці. В результаті ми отримуємо щось прекрасне і довершене. Всі ми різні, але можемо об’єднатися, щоб створити щось гарне і продумане.

Співчуття, взаємне співчуття — це основа нашої здатності жити разом як вільні та відповідальні особистості, жити у мирі й злагоді, жити у співпраці всередині громадянського суспільства.

Але співчуття наше обмежене, ми не можемо повноцінно співчувати один одному, оскільки не маємо однакового життєвого досвіду. Проте ми маємо уяву. Ми розвиваємо співчутливість, уявляючи себе на місці іншої людини, переймаючи її риси та досвід у цій конкретній ситуації. Співчуття і здатність уявляти — це те, завдяки чому ми виходимо на акції протесту, навіть якщо особисто не стикалися з несправедливістю. Коли ми співчуваємо тим, хто постраждав від неправди, то ставимо себе на їх місце.

Соціальна дистанція є ще одним обмеженням для повноцінного співчуття. Сміт каже: природно, що найбільше ми співчуваємо людям, з якими добре знайомі, адже ми маємо дуже схожий життєвий досвід. Далі, рухаючись від родини до друзів, а далі до якихось сусідів, наша спроможність співчувати зменшується. Одним із елементів побудови взаєморозуміння у плюралістичному, відкритому суспільстві є подолання соціальної дистанції. Інакше як ми зможемо викликати співчуття до когось іншого, особливо до того, хто зазнав несправедливого ставлення?

Соцмережі усувають цю соціальну дистанцію — це і добре, і погано.

Користь та небезпеки соцмереж

Особисте спілкування віч-на-віч, традиційно, є засобом формування симпатії та дружніх почуттів. Під час такого спілкування ми реагуємо і підлаштовуємо свою поведінку, використовуючи вираз обличчя співрозмовника як підказку та показник зворотного зв’язку. Соцмережі ж усувають ці сигнали та обмежують природний спосіб оцінки спілкування.

Відсутність тілесних сигналів зворотного зв’язку у соцмережах полегшує дегуманізацію людей та сприйняття їх, як когось інакшого.

Інтернет пов’язує нас з більшою кількістю людей та місць, ніж це було будь-коли раніше, знайомить із людьми, з якими б ми могли ніколи і не зустрітися. За допомогою цифрових технологій ми створюємо та ділимося спільними митями, вони допомагають нам розвивати та поглиблювати нашу товариськість, яка є необхідною складовою взаємної симпатії. Соцмережі допомагають підтримувати зв’язок із великою кількістю людей і можуть дозволити нам будувати багатші стосунки на додачу до більш поверхневих.

Проте вони уможливлюють і таку поведінку, яка несумісна з відповідальним і гармонійним життям в суспільстві, із співпрацею всередині нього. Приниження, тролінг, «стадне обурення» в Твіттері, намагання «скасувати» когось чи позбавити платформи для висловлення — все це походить із нетерпимості до співчуття. Така поведінка живиться взаємною симпатією людей, які притримуються певного спільного світогляду, але також вона виступає проти будь-якого співчуття до тих, хто бачить світ інакше. Таке згубне використання соцмереж суперечить засадам ліберального суспільства, оскільки заперечує нашу спільну людяність і виступає проти співчуття.

Відсторонений Спостерігач

Сміт пропонує корисні ідеї для роздумів над проблемою соціально згубної вибіркової симпатії та негативного впливу соціальних мереж. Найкориснішою ідеєю є Відсторонений Спостерігач — психологічний прийом, який показує, як ми можемо оцінювати поведінку неупереджено, використовуючи пристойність як стандарт.

«Коли я берусь досліджувати власну поведінку, коли намагаюся оцінити її як гідну чи негідну, то очевидно, що в такі миті розділяю себе між двома особистостями: між суддею та обвинуваченим. І у цих двох ролях я поводжу себе по-різному. В першому випадку я — глядач, намагаюся зрозуміти свою ж поведінку, ставлячи себе на місце того, хто тоді діяв і намагаючись зрозуміти, як би це виглядало, якби я спостерігав за поведінкою когось іншого. А в другій ролі я — якраз та особа, яку називаю собою і про поведінку якої намагаюся судити, знаходячись в ролі судді. Але щоб суддя і обвинувачений були однією особою — це неможливо, так само неможливо, як не може причина співпадати з наслідками», — «Теорія моральних почуттів», ІІІ. І. 6

Як важливий крок у формуванні всеохоплюючої взаємної симпатії, Сміт заохочує нас оцінювати власну поведінку. Поєднання емоцій та оцінювання спонукає нас стримувати себе, уявляючи, як би Відсторонений Спостерігач оцінив би нашу поведінку, будучи безмежно незацікавленим і неупередженим. Оцінка належної поведінки є механізмом зворотного зв’язку для створення більш відкритого соціального устрою, адже Відсторонений Спостерігач змушує вас оцінити пристойність і запитати себе: «Чи справді ця поведінка сприяє створенню такого світу, у якому я хочу жити?» Дегуманізуючи людей з іншими поглядами та відсікаючи зворотній зв’язок, соціальні мережі у такому непорядному використанні не сприяють ані відповідальності, ані гармонії.

Здатність до співчуття, уяви та самоаналізу дозволяє нам жити разом як вільні та відповідальні люди, маючи між собою мир та злагоду. Ми досягаємо однодумності за допомогою Відстороненого Спостерігача. Процес співчуття через спостереження — це те, завдяки чому ми впроваджуємо чесноти в наші соціальні інституції.

Досягнення неупередженості є складним завданням, оскільки Сміт визнає, що ми раціоналізуємо свої рішення. Нам легко бути упередженими під час оцінки власної поведінки, але ми повинні прагнути зробити наших внутрішніх глядачів максимально неупередженими. Саме пам’ятаючи про це, ми можемо розмірковувати над негативом у соцмережах. Ми повинні використовувати ідею Відстороненого Спостерігача для роздумів над своєю та поведінкою інших людей. Чи дійсно мені варто відповісти цій людині таки чином? Чи доречно буде, якщо я казатиму чи робитиму те, що й вона? Якщо ні, то я не можу долучатися до її справ і не можу їй співчувати. Якщо ж я приєднаюся до ганьблення, то який світ я насправді створюю довкола себе?

Висновок

Інтернет може полегшити співпереживання та збільшити кількість і розмаїття людей, яким ми можемо симпатизувати, але також він може і сприяти дегуманізації один одного. Наші відсторонені спостерігачі допомагають нам створювати і насолоджуватися співчуттям та взаємною симпатією, які дозволяють приносити корисні речі в суспільство, такі як зворотній зв’язок, якого бракує в соцмережах. Цей зв’язок стримує нашу схильність обурюватися. Глибше розуміння процесу спостережливого співчуття допомагає нам зрозуміти те, як соцмережі каталізують одночасно і протести проти несправедливості, так і небезпечне неліберальне фарисейство.

Переклад: Владислав Бойко

«ФаріOFF»: як відбувся студентський протест у Львові з вимогами звільнити Ірину Фаріон з посади викладача університету НУ «ЛП»

14 листопада у Львові відбувся протест, організований Львівським осередком ГО «Українські Студенти за Свободу» під стінами одного з корпусів Національного університету «Львівська політехніка».

Студенти вийшли на протест під один з корпусів вишу з демонстраційними гаслами «ФаріOFF», «Фаріон — геть», «Мова єднає — Фаріон ламає», «F*ckrion», «Фаріон геть з політеху» тощо. За попередніми підрахунками, наживо підтримали протест приблизно 500-600 людей.

Основні вимоги протесту — це звільнення Ірини Фаріон з посади викладача кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» та публічне вибачення перед військовими.

«Ірина Фаріон мала можливість вибачитись багато разів. Вона записувала вже після сказаних подій відео на свій канал, вона робила багато дописів у свій телеграм канал. У неї був час вибачитись. Вона цього не зробила. Вони запропонували вислухати наші вимоги ще раз і вийти на компромісний варіант. Я не знаю, чому не можна просто звільнити Фаріон, але якщо університет не захоче цього зробити, то ми вийдемо ще раз», — додає координатор акції, Руслан Пасічник в інтерв’ю медіа «Суспільне».

Від педагога та людини, яка володіє важелем суспільної думки, не повинні лунати наративи, що розколюють суспільство і підбурюють ворожість між українцями. Зокрема, такі наративи не повинні впливати безпосередньо на студентів, чия успішність в університеті та чиї знання предмету залежать від пані Фаріон.

Майже одразу, як студенти почали виголошувати промови та гасла-кричалки, виконали український гімн, на порозі університету з’явилися співробітники політеху — проректори з науково-педагогічної роботи Жук Лілія Володимирівна (стратегічний розвиток НУ «ЛП») та Давидчак Олег Романович (повна вища освіта). Вони запросили нас разом з іншими представниками громадський організацій до авдиторії корпусу, аби обговорити наші вимоги та вислухати усі рекомендації.

«..ми почули вашу думку. Наш університет працює у юридичній площині. Ми виробляємо юридичну площину. Не можна отак-от прийти і… Дайте нам працювати у юридичних нормах…» — висловився інший присутній співробітник ВНЗ, Корж Роман Орестович.

Додатково адміністрація зауважила, що не має юридичних підстав для звільнення Ірини Фаріон з викладацької посади та може діяти виключно у рамках трудового кодексу та статуту університету та вищої освіти, в цілому. Попри це, ми вдячні адміністрації, що з нами пішли на діалог та не пропустили повз голос студентства.

Представників самоврядування, бюро, чи студентських профспілок НУ «ЛП» на цій зустрічі не було. На протесті, за даними організаторів, також.

Що стало приводом до протесту?

Нещодавно в інтерв’ю з Яніною Соколовою мовознавиця Ірина Фаріон, використовуючи наративи подібні до кремлівських, критично висловилась щодо військових, які послуговуються на фронті російською мовою, заявивши, що «не може назвати їх українцями» і закликала кожного з них «показати свій патріотизм».

Звісно, така риторика викликала негативну реакцію у багатьох громадян, адже дозволити собі критику військових у той час, як вони борються за нашу Свободу, тримаючи стрій в окопах — на нашу думку, це вершина ницості і ганьби. Наприклад, у коментарях до заяви Фаріон, Богдан Кротевич, начальник штабу бригади НГУ «АЗОВ» сказав, що, незважаючи на те, що бійці спілкуються російською мовою, більшість із них розуміє важливість переходу на українську, однак для такого переходу «потрібен спокій», а такого стану у нас, на жаль, немає.

«Я не можу назвати їх українцями, якщо вони не говорять українською мовою. Нехай назвуть себе русскіми. Що їм заважає? Чому вони [військові] такі очманілі?» — своїми ж словами Фаріон просто образила та знецінила військових.

Однак, отримавши купу заслужених гнівних коментарів, «велика патріотка» не зупинилась, і продовжувала наполягати на своїй правоті, одночасно обзиваючи своїх опонентів «дебі*оїдами».

«Захисниця української мови» не вперше потрапляє в подібний скандал: якось вона дозволила собі звинуватити маріупольців у знищенні їх міста через розташований там завод «Ілліча» (прим. в 1924 році названий в честь леніна, в 2016 в рамках декомунізації «перейменований» на честь вченого Зота Ілліча Некрасова), однак досі їй вдавалось уникати відповідальності за свої слова. Так само нещодавно, відповідаючи на критику від військових, пані Фаріон назвала героїню оборони «Азовсталі» Пташку «повією».

Останньою краплею у низці абсолютно огидних ситуацій, що стосуються пані Фаріон, стало розповсюдження нею електронного листа від студента Максима Глібова, що нині живе у тимчасово окупованому Криму. У листі Максим подякував Ірині за підтримку мови і за її діяльність, однак, через необережні (або цілком спрямовані) дії мовознавиці, студента затримали російські силовики.

«Ми жодним чином не намагаємося стати захисниками російської, однак ми не хочемо мати країну, у якій не поважають своїх захисників і ветеранів, якщо дозволяємо пропускати слова Фаріон повз вуха і залишаємо їх без уваги.

Чи зможемо ми називати тил «міцним», якщо подібні до Фаріон люди продовжать закидати безпідставні звинувачення в бік військовослужбовців у начебто браку патріотизму та залишатись непокараними? Як взагалі повинні почуватись наші захисники, коли хтось в тилу заявляє, що їх «боротьба всередині країни набагато важливіша за боротьбу на нульовій позиції»? Чи зможемо ми проігнорувати цінність історії і колективну травму минулого, коли росія намагалася усіма способами цькувати україномовне населення і насаджувала російську насильницькими методами?

Пані Фаріон — це не про захист і популяризацію української мови. Пані Фаріон — це про розбрат і псування іміджу української, це про лицемірство і цинізм, це про паплюження пам’яті і зневаги щоденного героїзму українського солдата.» — згадує у анонсі акції її координатор, Руслан Пасічник.

Які результати акції та переговорів?

За підсумками переговорів з адміністрацією університету представники студентства, серед яких були й УССівці, спільно з представниками НУ «ЛП» запланували ще один Круглий Стіл у наступний четвер, 23 листопада.

Проректори НУ «Львівська політехніка» заявили, що створять експертну комісію, яка матиме тиждень на те, аби проаналізувати порушення Іриною Фаріон морально-етичних норм університету, юридичних актів, принципів академічної доброчесності тощо.

До комісії увійдуть юристи, співробітники вишу та двоє представників студентства: Роман Мацуєв (ГО «Українські Студенти за Свободу» та, за сумісництвом, студент політеху) та член лівої профспілкової організації «Пряма дія».

«Ми погодили те, що двоє представників з громадських організацій, які були присутні, увійдуть до складу цієї комісії. У вівторок комісія повинна завершити розслідування та збір фактів за ситуацією, що склалася; у середу з’явиться протокол із рішенням, а у четвер, власне, круглий стіл. Розмова під час повторного Круглого Столу буде протоколюватися. Також на цю зустріч ми запросили пані Ірину Фаріон. Це буде правильно, якщо вона приєднається.» — коментує Анна-Марія Сенчишин, Голова Львівського осередку.

Комісія не має права звільнити Фаріон, однак, має право представити свої рекомендації адміністрації університету задля ухвалення рішення.

Що буде, якщо вимоги студентства не будуть виконані?

Публічні акції та медіазаяви лунатимуть та відбуватимуться знову. Разом із українськими студентами ми не дозволимо, аби Ірина Фаріон лишалася на посаді викладача у політехніці і надалі.

За усім перебігом подій слідкуйте у нашому Instagram & Telegram, а також на сторінці Львівського осередку УСС.

В «Українських Студентах за Свободу» ми виступаємо виключно за проукраїнську позицію та працюємо заради спільної мети — нашої Перемоги у війні, яку розпочала проти нас російська федерація.

Ми допомагаємо цивільним, що постраждали від війни та, безумовно, військовим. До того ж, понад десяток членів та членкинь нашої Організації, а також близьких друзів спільноти воюють у лавах ЗСУ та боряться за нашу Свободу.

Ми захищаємо та популяризуємо українську мову; працюємо з молоддю у напрямку просвіти, організовуючи освітні заходи та створюючи матеріали (курси, статті, переклади) з економіки, історії, політології та філософії, аби юне покоління виховувало у собі навички лідера і йшло у майбуття із сформованою громадянською позицією. Разом із цим ми мобілізуємо наші зусилля у ситуаціях, коли щось з боку держави цьому загрожує.

Власне, боротьба на фронті і в тилу триває. Як ми писали уже вище, мета у нас спільна — Перемога. І ми, свідома українська молодь, не дозволимо ні зовнішнім, ні внутрішнім ворогам нас зламати.

Детальніше поспілкуватися про акцію та взяти коментар ви можете у її головних організаторів, студентів НУ «ЛП» та активістів Львівського осередку УСС: Романа Мацуєва (Telegram: @yourromchik) та Руслана Пасічника (Telegram: @svoboda2004). Звертатися також можна і до Анни-Марії Сенчишин, очільниці Львівського осередку (Telegram: samo_po_sobi) / lviv@studfreedom.org.

Згадки про протест у медіа:

🔗Суспільне Новини: Вимагають звільнення Ірини Фаріон з університету: львівські студенти вийшли на мітинг

🔗hromadske: Під стінами Львівської політехніки організували мітинг проти Фаріон

🔗zaxid.net: Кілька сотень студентів Львівської політехніки вимагають звільнити Ірину Фаріон

🔗УНІАН: Протести студентів у Львові: в НУ ЛП відповіли, чи звільнять скандальну Фаріон

🔗Експрес: Протести студентів у Львові: в університеті відповіли, чи звільнять Ірину Фаріон

🔗VGORODE: Львівські студенти влаштували акцію протесту з вимогами звільнити викладачку Ірину Фаріон

«Russian language – the language of violence» та «Геть росію із ООН»: як минув мирний протест під представництвом ООН у Києві?

8 червня ГО «Українські Студенти за Свободу» організували масштабний протест під центральним представництвом ООН в Україні (у Києві) о 09:00 у зв’язку з підривом Каховської ГЕС, відсутністю будь-якої реакції ООН на це та з привітанням ООН світу з днем російської мови.

На акції зібралось понад 100 активних молодих людей, студентів столичних ЗВО. Молодь прийшла із яскравими плакатами, гаслами та з прапорами. На знак протесту й російську літературу, яку розклали під в’їзними воротами будівлі разом із закликами вигнати державу-агресора із ООН.

«Українці стали свідками не лише чергового брутального військового злочину росіян – підриву Каховської ГЕС – а й прояву імпотенції від органу, який мав би гарантувати та забезпечувати мир у всьому світі. Організація Обʼєднаних Націй замість того, щоби засудити екологічний тероризм росії, привітала всіх з «днем російської мови». російська мова — це мова ґвалтівників у Бучі, мова мародерів у Херсонській області, мова тих, хто просто «виконував наказ» – мова насильства.

Ігнорування міжнародною спільнотою злочинів проти цивільного населення та продовження перебування рф в Раді Безпеки ООН — перетин усіх можливих червоних ліній», – з такими переконаннями ми анонсували акцію. За півдня до чату учасників додалося понад 300 людей. Додатковим викликом було організувати протест під час воєнного стану у країні.

Акцію протесту під офісом представництва ООН в Україні оголосили з наступними вимогами:

визнати у міжнародній спільноті підрив Каховської ГЕС терористичним актом та воєнним злочином з боку росії;
розпочати розслідування підриву та покарати винних;
почати процес виключення рф з Ради Безпеки ООН і припинити толерувати росію та російську мову в ООН.

Ми чітко дали знати, для чого ми прийшли під представництво та з якими гаслами: «Геть росію з ООН!», «Терористам в ООН не місце | #russiaisaterroriststate», «Мова росії — це воєнні злочини», «Russian word of the day = genocide», «Russian word of the day = terrorism», «Russian word of the day = ecocide» — ці та інші гасла були представлені на протесті.

Фото: Гліб Береза / inst: @mofutoh

Що ж відбудеться далі, опісля акції?

ГО «Українські Cтуденти за Cвободу» створили відкритий лист-звернення до ООН двома мовами: англійською та українською. Підписантами листа можуть стати очільники молодіжних громадських організацій країни та лідери студентських самоврядувань.

Спочатку лист направлять до Деніз Браун, чинної голови місії ООН в Україні (з 2022 р.) з проханням донести його до вищих інстанцій, конкретно — до офісу ООН у Нью-Йорку, США.

Окрім цього, під час самого протесту пані Браун запросила Анну Тимошенко, Голову УСС, на діалог з представництвом ООН в Україні.

«Ми домовились, що разом із представниками ООН проведемо Круглий Стіл. Але не із просто представниками ООН в Україні, а із Member States (укр. державами-членами), які щось вирішують. Зважаючи на усе, офіс ООН в Україні не стільки може вдіяти, як центральний офіс Організації, що знаходиться у Нью-Йорку», — розповідає Анна Тимошенко в інтерв’ю для «Суспільне. Медіа».

Круглий Стіл відбудеться уже наступного тижня, у четвер, 15 червня. Одним зі спікерів буде представник Радбезу ООН. Про реєстрацію на подію додатково повідомлять на сторінках залучених організацій.

Через 4 години опісля протесту у соцмережах з’явилася новина про те, що Україна і ООН домовились про евакуацію на окупованому Лівобережжі Дніпра за умови, що росія надасть доступ і гарантії безпеки.

Чи повпливав на це голос студентства України? — безумовно.

Чи зупиниться молодь зараз? — ні. Лише, коли усі вимоги будуть виконані.

Що далі? — боротьба. Разом із цивілізованим світом, який нас чує і може підтримати.

Завершили відкритий лист-звернення такими словами: «Закликаємо ООН звернути увагу на наші вимоги, і нарешті практичними діями довести, що життя людей – простих цивільних, що змушені назавжди покинути свої домівки на тлі масштабної екологічної катастрофи – є найвищою цінністю Організації; що Цілі Сталого Розвитку – не пусті вимоги, а кроки до наближення кращого майбутнього для нас і наших нащадків; і що Організація здатна бути взірцем і гарантом міжнародного миру та безпеки.»