ENGОбмеженість знань і смиренність нобелівського економіста
Автор: Семюель Грег
Півстоліття тому, богом забутий економіст, на власний подив, отримав новину, що його нагородили призом Свергіса Риксбенка у секції економічних наук імені Альфреда Нобеля. Тоді Фрідріх А. Гаєк та Гуннар Мирдал неочікувано отримали шосту нобелівську премію з економіки. Виразно соціал-демократичні погляди економіста Мирдала значно відрізнялися від класичного ліберального світогляду Гаєка.
Однак, у двох не схожих одне на одного лавреатів було дещо спільне. В анонсі лавреатів Нобелівської премії з економіки, Шведська королівська академія наук зауважила, що причиною здобуття премії обома економістами був «їх детальний аналіз взаємозалежности економічних, соціальних та інтерінституційних явищ». Мирдал, наприклад, писав про расові відносини в Америці з міждисциплінарного погляду. Його дослідження цієї галузі цитували у вироці Верховного суду США в справі «Браун проти Ради з питань освіти».
Як пишуть у своїй книзі «Гаєк: біографія, 1899—1950» Брюс Кальдвел та Хансйорг Клаузінгер, Гаєк почав вивчати міждисциплінарну економіку в 1930-х, коли зацікавився тим, чому світ шукав порятунку через посилення контролю над економікою та суспільством загалом. Гаєк поглибив ці знання, коли став членом Комітету соціальної думки університету Чикаго в 1950-му році.
Однією зі значних тем Гаєкових досліджень у галузях психології, політології та права було засудження того, що соціальні науки, зокрема й економіка, повністю перейняли методи дослідження, що їх використовують у природничих науках. Те, що Гаєк називає «науковістю», значно обмежує дослідження економіки, фокусуючись лише на тому, що можна виміряти чи спостерігати. Він зазначив, що, хоча цей метод чудово працює у природничих науках, надмірне його використання в економіці призведе до хибних висновків, оскільки мова йде про людську взаємодію, яку й досліджує економіка. У своїх роботах Гаєк постійно повертався до цієї теми, зокрема тому, що вона вкорінилася занадто глибоко в природу економічних досліджень та її здатності покращити життя людей.
«Стара» чи «Нова» економіка
Гаєк був не єдиним економістом, що започаткував післявоєнні зміни у вивченні економіки. До нього учні Джона Кейнса намагалися сконцентрувати вивчення дисципліни на кількісних макроагрегатах, що на думку багатьох післявоєнних економістів могли надати урядам та технократам інформацію для керування економікою. Колега Гаєка з ліберальної партії Рьопке також писав багато досліджень на цю тему. У есе «Кейнс та економічна революція» 1952-го року Рьопке зазначив, що «нова економіка» керувалася логікою, відмінною від «Станової економіки» (до Кейнсівської).
Найбільш відомим вкладом Гаєка у сферу «Нової економіки» є праця «Суспільне використання інформації» в Американському економічному Огляді 1945-го року. Безпосередньою метою статті стало твердження лівих економістів, зокрема польського соціаліста Оскара Ланге про те, що планова економіка була сумісна з роботою цінового механізму. Таким чином, Гаєкова стаття стала частиною дебатів про соціалістичні розрахунки, що точилися з 1920-х років. Особливістю статті Гаєка 1945-го року було те, що він розглянув деякі глибинні епістемологічні питання, що були в основі тогочасних суперечок. Насамперед — первинне питання про те, що людина може знати насправді. На думку Гаєка, це питання робило планову економіку неефективною та потенційно небезпечною.
У 1945-му році в одній зі статей Гаєк писав: «Сьогодні важко припустити, що наукові знання це не те ж, що й всі знання, зібрані докупи». Проте, він зазначив, що існують інші типи інформації, значна частина яких — специфічна для окремих осіб. Під знанням він мав на увазі «знання конкретних обставин, часу й місця». Володіння такою негласною й, таким чином, здебільшого невимірюваною інформацією «надає практично кожному індивіду перевагу над іншими, оскільки він володіє інформацією, яку можна використати з користю. Проте її можна використати лише тоді, коли рішення, що приймаються на основі цієї інформації, залишаються на його власний розсуд чи приймаються за його активної участи».
Такий порядок речей також створює складнощі для державного економічного планування. Воно попросту не може встигати за постійними інформаційними змінами та обмінами, на що люди реагують на мікрорівні, та що Гаєк називає «економікою знань». Жоден планувальник не може знати про нескінченну кількість мінливих факторів (зокрема — про мінливість уподобань мільярдів людей, які реагують на постійні зміни цін), що будь-коли впливають на ціни мільйонів товарів і послуг. Посткейнський акцент на зіставленні та діях на основі макроагрегатів обмежених і підданих вимірюванню форм інформації, негативно впливає на уряди та технократів, оскільки змушує їх не зважати на ці непізнавані фактори. Це неминуче призвело до значних політичних помилок, зокрема тому, що як казав Гаєк, це передбачає готовність «відвернутися від проблеми й ігнорувати все, що важливе й значуще в реальному світі».
Типи виправдань
Протягом трьох десятиліть після друку есе Гаєка в 1945-му році, західну економіку характеризували стабільним економічним зростанням, низькими рівнями інфляції й безробіття. Всупереч Гаєку, здавалося, що уряди, яким допомагають люди навчені новій економіці, можуть успішно спрямовувати економічне життя на реалізацію дуже точних, заздалегідь визначених цілей. «Стара економіка», уособленням якої був Гаєк та кілька ринкових лібералів, виявилася мертвою.
Упевненість у цих розрахунках послабилась у другій половині 1960-х, коли західна економіка знову й знову почала переживати сценарій, що його прихильники «нової економіки» вважали неможливим: високий рівень безробіття зі стрімкою інфляцією. Ці обставини, разом із присудженням Гаєку Нобелівської премії в 1974-му році, знову привернули увагу до критики плановости економіки та розгляду альтернативних ідей економічного розвитку, із якими асоціювався вже немолодий Гаєк.
Ніхто б не здивувався, якби Гаєк використав нобелівську лекцію, аби наголосити на нагальних економічних проблемах чи вдатися до ретроспективи в дусі «а я ж казав». Проте він вирішив зосередитись на епістемологічних питаннях, які порушував у статті 1945-го року, та інших своїх роботах, зокрема в есе з трьох частин «Науковість і вивчення суспільства», що публікували в «Економіці» в 1942, 1943 та 1944-му роках. Саме це робить виступ «Удавання знань» Гаєка на врученні Нобелівської премії одним із його найбільших здобутків і робить цей виступ вартим до прочитання навіть за 50 років після свого виголосу в Стокгольмі.
Зарозумілість коштує дорого
Гайєк розпочав свою Нобелівську лекцію з дещо полемічного зауваження про те, що економістів закликають врятувати вільний світ від «прискорення інфляції». На думку Гайєка вона відбувається через політику, яку «уряди проводять за рекомендаціями й навіть закликами більшости економістів». Він вважає це ознакою того, наскільки професія економістів «занедбала речі».
Основною причиною економічної кризи, як стверджував Гаєк, був «”науковий” підхід», що лежав у основі повоєнної економіки. Він зазначив, що протягом трьох десятиліть економісти наполягали на тому, що існує «проста додатна кореляція між цілковитим безробіттям і ажіотажним попитом на продукти й послуги». Це, додав Гаєк, призвело до «віри в можливість забезпечення повної робочої зайнятости шляхом підтримання загальних грошових витрат на належному рівні».
Натомість для Гаєка було важливим те, що під цим переконанням ховалася залежність від сукупности «кількісних даних». Але, за його словами, здатність цих даних охопити такі складні явища, як інфляція й безробіття — «неминуче обмежена». Гаєк визнавав, що є значна кількість фактів, що їх ми не спроможні виміряти й про які маємо лише дуже неточну й загальну інформацію. А оскільки вплив цих фактів у конкретному випадку неможливо підтвердити кількісними доказами, то їх попросту ігнорують ті, хто присягнувся визнавати лише те, що вони вважають науковими доказами. Відтак вони з радістю продовжують вигадувати, ніби фактори, які можна виміряти — єдині, що мають значення.
Іншими словами, якщо ви не можете щось виміряти, це не означає, що це не існує чи не важливе. За словами Гаєка, звідси випливає, що обчислення великих агрегатів з тієї кількості речей, які піддаються вимірюванню, а потім спроба розробити теорії для пояснення зв’язків між такими агрегатами, призведе до розуміння, скажімо, зростання інфляції, яке буде неточним стосовно того, що відбувається на мікрорівні економіки. Гаєк підтвердив свою думку аналізом формування цін та заробітної плати в ринковій економіці. Він пояснював, що «на визначення цих цін і заробітної плати впливатиме конкретна інформація, якою володіє кожен з учасників ринкового процесу, — сума фактів, які у своїй сукупності не можуть бути відомі ні науковому спостерігачеві, ні будь-якому іншому окремо взятому мозку». Отже, якою б витонченою не була економетрична модель, економісти не можуть знати, «яка саме структура цін і заробітної плати призведе до того, що попит скрізь буде дорівнювати пропозиції».
Це зовсім не означає, що Гаєк вважав недоцільним уживання в економіці математики. Він зазначив, що таким чином можна простежити загальні закономірності. Проте неможливо охопити все, що визначає формування цін, оскільки жодна модель не може охопити всю інформацію, яка впливає на формування цін.
Як зазначив Гаєк, це дуже добре розуміли філософи природного права шістнадцятого століття, такі як Єзуїт Луїс Моліна та Хуан де Луґо, що навчались в Саламанкському університеті. За його словами, вони наполягали на тому, що «те, що вони називали «pretium mathematicum», математична ціна, залежить від стількох конкретних обставин, що ніколи не будуть відомі людині, а лише Богові».
Ні смирення, ні свободи
У цьому і полягає нормативне й політичне значення нобелівської лекції Гаєка. В її основі був заклик до економістів уникати пихатости, яку заохочує науковість. Це не лише про збереження цілісности економіки як соціальної науки. Це також питання практичного розуміння того, що може передбачити економіка: практичне розуміння, що повинно перешкоджати нереалістичним очікуванням урядів і громадян щодо того, що може зробити економіка, економічна політика та економісти.
Регуляція цих очікувань була критично необхідною, як зазначав Гаєк. По-перше, він наполягав на тому, що: «Конфлікт між тим, що наразі громадськість очікує від науки, щоб задовольнити народні сподівання, й тим, що насправді в її силах, — це серйозно». Надмірні сподівання призводять до того, що виборці уявляють, ніби уряди можуть досягти економічних результатів, просто потягнувши за різні інтервенціоністські важелі, а політичні лідери й технократи поводяться так, ніби вони можуть це зробити. Це рецепт розчарування і, потенційно, глибоких потрясінь у політиці.
Друга причина занепокоєння Гаєка була загалом цивілізаційною. Коли економіка й економічна політика заражені вірусом науковости, ми починаємо уявляти, що можемо змінити соціальний порядок за власним бажанням через управління згори до нижчих структур. Як описав Гаєк, таке «фатальне прагнення», підживлюване відмовою визнати «непереборні межі свого знання», може зробити людину «не лише тираном над своїми ближніми, а й руйнівником цивілізації, яку не створив жоден мозок, але яка виросла завдяки вільним зусиллям мільйонів людей».
З цього погляду, нобелівська лекція Гаєка вийшла далеко за межі економіки.
Це радше була загальна апеляція до того, чого постійно чекаєш: інтелектуального й політичного смирення. Для Гаєка успішна зміна суспільства через економіку чи будь-яку іншу соціальну науку ґрунтується на визнанні того, що існують сфери людського життя, про які «ми не можемо набути повного знання, що зробило б можливим опанування подій», як він зазначив перед шведами в 1974-му році.
Коли Гаєк висловив свою думку, знову набули популярности тези про неспроможність державного планування керувати економічними справами.
За шість років після Гаєкової лекції, Рональд Рейган і Маргарет Тетчер були при владі й обіцяли різкий розрив з післявоєнною інтервенціоністською політикою.
Той світ здається дуже далеким від сьогодення. Значна частина правих приєдналася до лівих, наполягаючи на тому, що уряд може й повинен використовуватися для досягнення цілком конкретних економічних результатів. Наприклад, за допомогою таких засобів як активні центральні банки, протекціонізм, промислова політика та сильніше регулювання. Навіть контроль цін обговорюють в усьому політичному спектрі.
Проблема багатьох цих думок полягає в тому, що вони заперечують спостереження Гаєка про те, що ми не боги й не Бог. А тому ні економісти, ні урядовці не володіють божественними якостями, що необхідні для подолання серйозних обмежень, спричинених проблемою нестачі знань.
Переконання Гаєка з цього приводу були настільки глибокими, що він висловив сумніви під час свого виступу на Нобелівському бенкеті щодо загалом доцільності заснування Нобелівської премії з економіки. Серед іншого, Гаєк побоювався, що це надасть «окремій людині владу, якою в економіці ніхто не повинен володіти».
Смиренність не зустрінеш серед тих, хто намагається створити рай на землі чи спасти світ технократією. Проте це те, що тримає нас на зв’язку з реальністю про економіку, суспільство й нас самих. Це те, що робить нобелівське твердження Гаєка про нашу здатність до пізнання дуже потужною вправою з правдомовства на довгі роки.
Переклад: Олександра Оргіш