Авторка: активістка УСС Поліна Циткіна

Крізь наше життя та досвід ми, насправді, бачимо наркоманів набагато частіше, аніж нам здається. Персони, що є залежними від психоактивних речовин, не є стереотипним чоловіком біля під’їзду, який стоїть в позі піднятої голови до небес, і зовсім не розуміє, що відбувається. Психоактивні речовини не однакові, викликають різні ефекти, і лікування залежності у кожному випадку має проходити по-різному. То що робить Україна? Чи це ефективно? А чи точно саджають злих власників наркокартелів, які тримають усіх в рабстві, і штовхають прямо на дитячому майданчику ЛСД у фантиках від цукерок Рошен?

Вперше про наркотики, в подальшому ПАР (психоактивні речовини), ми чуємо доволі рано. Особисто в моєму кейсі поганого району зі специфічним контингентом — я чула про «шприци — значить погано, не чіпай» доволі рано, ще в дошкільному віці. Вже приблизно у віці 10 років в мене з’явилось розуміння, що наркотики бувають різними, проте була присутня єдина категорична думка: при першій же спробі — вмреш, відпадуть руки та ноги, і захворієш на ВІЛ-СНІД. Не те щоб це було нереальними сценаріями, проте ми поговоримо про це трохи пізніше і зрозуміємо, в чому глибинна проблема стигматизації вживання речовин, що викликають так багато емоцій, і паралельно так багато проблем.

А поки що розглянемо, що ж нам пропонує МОЗ?

Цілі стратегії щодо протидії наркотикам від Міністерства охорони здоров‘я виглядають ось так (ПАР — психоактивні речовини):

• профілактика вживання ПАР без медичних показань, та підвищення поінформованості населення (запобігання зловживанню, підвищення обізнаності про шкідливий вплив наркотиків);
• підвищення рівня громадської безпеки (спрямованість на протидію організованій наркозлочинності, відмиванню коштів та на активізацію виявлення каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів);
• припинення незаконного виробництва та переробки наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
• забезпечення доступу до необхідних профілактичних засобів та ефективних методів лікування осіб, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання ПАР;
• впровадження ефективних заходів зі зниження ризику та шкоди для здоров’я осіб, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання ПАР;
• забезпечення прав на лікування та профілактику осіб з розладами психіки та поведінки внаслідок вживання ПАР, які перебувають в установах відбування покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби;
• вдосконалення нормативно-правових актів України шляхом розробки, узгодження і внесення змін, необхідних для ефективного виконання завдань, визначених цією Стратегією.

Чому наявна державна стратегія не підходить?

На словах — звучить непогано. Вже набагато краще, аніж впевненість, що якщо немає наркотиків — немає і проблем з ними. То в чому ж «нюанс»? Раніше основним підходом у питанні боротьби з наркотиками було тоталітарне ставлення до них, та лише з однією ціллю — винищити наркотики як такі, та заборонити їх вживати у будь-якій формі, задля будь-яких потреб, окрім хіба термінальних стадій важких захворювань, де наркотичні речовини використовують для втамування болю.

Підсумовуючи: раніше суспільство ставилось до наркотиків набагато категоричніше. Грам марихуани майже співставлявся з кілограмом кокаїну по обсягу шкоди, та глобально, наркозалежність була набагато більш стигматизованою. Суспільство змінило свою думку, хоч і не радикально, проте ми маємо прогрес лібералізації думок. Чи зробили державні інституції такі самі зміни, і чи дотримались своїх же планів?

Звернемося до статистики від МОЗ за 2022 рік (взято з їх же сайту):

Ми маємо майже тридцять тисяч правопорушень, пов‘язаних з наркотиками. На щастя, завдяки новому погляду на наркополітику в Україні, далеко не кожна людина буде відбувати покарання шляхом обмеження волі, наприклад, за зберігання марихуани в кількості до п‘яти грамів, наразі ви отримаєте лише штраф. Проте, все ж, якийсь відсоток поїде за грати: які категорії туди потрапляють найчастіше?

• Наркокур’єри. Їх функція в роботі у наркобізнесі полягає в тому, щоб якомога швидше доставити товар до отримувача. Основний спосіб доставки — закладення наркотичної речовини у малолюдне місце, де покупець товару зможе його знайти, не контактуючи ані з продавцем, ані кур‘єром. Таким чином працюють усі найпопулярніші платформи з продажу наркотиків, напевно, з моменту створення інтернету. До цієї професії подаються індивіди, які хочуть отримати велику кількість грошей за короткий проміжок часу: через нелегальність бізнесу + загальний ризик та високий попит, ми отримуємо вис23оку зарплату в кур‘єра, проте, скажімо так, «текучку». Великому наркобізнесу невигідно підставляти адвокатів до своїх виконавців, і абсолютно точно їм не треба, щоб на них вийшли. Шляхом використання сотень підставних людей, пошт, та шифрувань, вийти через наркокур‘єра на голову картелю — майже неможливо. Найгіршу динаміку з кур‘єрами та загалом виконавцями ми можемо спостерігати у Мексиці, де частина країни давно вже знаходиться під контролем картелів та торгівлі забороненими, проте такими бажаними порошками, таблетками, тощо. На кур‘єра скидається вся відповідальність за розповсюдження наркотиків і коли його зловлять — відбувати покарання він буде саме як людина, яка продавала наркотики. Ми маємо деталь в законодавстві, яка нам вказує на те, що якщо така «шестірка» видасть свого «босса» — його відпустять, проте є нюанс: зазвичай, кур‘єр ніколи і в очі не бачив, на кого працює. Таким чином, вразливий індивід, який з власних певних причин прийшов до такої роботи, опиниться за ґратами на строк від чотирьох до восьми років.
• Споживачі/зберігачі. Уявіть, ви студент Карпенка-Карого: у вас творче, насичене життя, і культура так і спонукає вас до того, щоб спробувати щось. Ви і так випивали кожні пару днів, молодість все ж, потрібно відірватись, а тут вам пропонують спробувати ту ж саму марихуану, або щось поважче. Ви молодий та трохи дурний, адже немає адекватної боротьби з наркотиками, тому, очевидно, погоджуєтесь. Далі користуєтесь нагодою дедалі частіше, і рано чи пізно, у вас вдома створюється «склад» наркотиків, які ви не продаєте, не пропонуєте нікому, проте вживаєте самі заради власного задоволення. Ви — свідома людина, і це ваше свідоме рішення, яке мало чим відрізняється від того самого вживання цигарок чи алкоголю. Одного дня до вас стукає дядько поліцейський, і якщо вам не пощастило мати при собі більше п‘яти грамів тієї самої марихуани, то на вас також очікує покарання, як і на попереднього нашого героя.

Ми уперлись в проблему, де боротьба йде лише з наслідками того, що шкодить людині, проте ми ніяк не боремося з проблемою вживання. «Ну так а що поганого, ми ж посадили цих ваших наркоманів! Вулиці почистили!». Давайте подивимося на проблему глибше.

Економічний фактор

Звернемося все до тієї ж статистики: 30 тисяч злочинів на рік. Пропоную звести її до того, що потрапляють до в‘язниці приблизно 10 тисяч осіб. Як це вдарить по економіці?

Візьмемо зарплату людини, що потрапила до в‘язниці: нехай це буде 15 тисяч гривень на місяць. Насправді, середня цифра скоріш за все буде вищою, проте особисто я вважаю правильнішим брати мінімальну планку, адже за цими статтями часто «ловляться» доволі молоді люди, які поки що лише починають свою кар‘єру, а перебільшувати з цифрами буде спекуляцією. У ситуації, де ми отримаємо 15 тисяч гривень на руки, будучи офіційно працевлаштованим, ми сплачуємо 126542 гривні в податках щорічно. Помножимо це число на десять тисяч, щоб дізнатися, скільки ми втратимо за лише перший рік ув‘язнення цих десяти тисяч людей, і отримаємо число 1265420000 гривень на рік, або ж майже 31 мільйон доларів. Тобто, якщо кожного року ми засуджуємо десять тисяч людей, наші збитки впродовж трьох років, за грубою оцінкою, будуть складати приблизно 185 мільйонів доларів, не враховуючи коштів, що будуть витрачені на ув‘язнених всередині в‘язниці, а також не враховуючи, що зарплата може складати набагато більше, аніж 15 тисяч гривень. Також, ми вбиваємо потенціал особи розвинути свій індекс людського розвитку. Вийшовши з в’язниці, в якій людина окунається в маргіналітет та всю її романтику, їй вже не вдасться влаштуватися на хорошу роботу, здобути вищу освіту тощо, що лише приведе її назад до кола наркотиків, а можливо і до роботи тим самим наркокур’єром. Очевидно, це лише змусить її повторити цей шлях наново.

«Проте ж держава щось робить, щоб цього не сталося, вірно?»

Центри «рехабу» в Україні працюють, м‘яко кажучи, погано. Поговоривши з особою, що пройшла через це, я виокремила декілька цікавих фактів:

«Ми майже нічого не робили. Іноді нас кликали на якісь лекції, іноді ні. Випускали курити, якщо помиємо підлогу. Пронести речовини всередину не було проблемою»

«До мене не ставилися як до людини. Кричали, прив’язували до ліжка. Коли я вийшла — почала знову вживати»

Загалом, все як з усіма державними установами: нікого не цікавить результат, дуже висока корумпованість, а замість того, щоб вийти здоровим — виходиш ще більш хворим. Існує «альтернатива» з центрами від церков, проте там залежність від наркотиків замінюється залежністю від віри, що, на мою думку, ставить під питання свободу вибору віросповідання, та не залишає можливості повернутися до власного здорового життя. Забирає одну зі свобод громадянина.

Рішенням для цього стане приватизація центрів відновлення для людей, що вживали наркотики. Приватна установа буде справді зацікавлена в тому, щоб досягти результату. Ситуація складеться ідентично з гонкою державної та приватної медицини загалом – державна медицина програє у якості, швидкості та загальній ефективності. Залучення приватних благодійних фондів має набагато більше сенсу, аніж відкриття чергової безкорисної державної програми, що існує на податки, ще й не виконує своєї основної функції — повернути людину до її звичайного життя.

Сучасна наркополітика першочергово спрямована на ув‘язнення кур‘єрів наркотиків, проте не їх основних дистриб’юторів (наркобізнесу). Хоч МОЗ і наголошує на тому, що це не так, враховуючи нашу судову систему, в це дуже важко повірити. Саме наявність законів, які садять подібну «пєшку» в системі, зламає її більше, знищить її як індивіда, а не наркотики. До того ж, дасть економічну діру.

Схема спроб боротьби з виробленням наркотиків не працює через банальний графік попиту та пропозиції. Якщо ми знищимо сам товар, при цьому не знижуючи попит, то все що ми отримаємо — скачок ціни, іноді зниження продажу товару. Проте, з наркотиками це не спрацює. Фактично, держава таким чином лише стимулює створення нових, більш сильних та дешевих наркотиків, спонсорує своїми заборонами скачок оплати праці наркокур‘єрів, тощо. Наркотики залишаються доступними, а іноді заборона навіть підвищує їх якість. Факт регуляції лише збільшить дохід наркобізнесу, а не дасть хоча б якийсь профіт.  Приклад з історії: заборона вирощування опійного маку в Афганістані, регуляції вирощування коки в Колумбії. Заборона не надає плюсів, а лише дає більше влади в руки «верхівки».

Система, що ламає життя індивіда,  ламає й соціум загалом.

Пропоную подивитися на Нідерланди та ПАР (не республіку, а речовини). Всі ми чули, що там трава на кожному боці, а нещодавно зайшли розмови про легалізацію чогось поважче. То чому не кожен другий торчить? Де зламана держава та бунти людей з ломкою за безкоштовні дози для пролетаріїв всього світу?

Народившись у Нідерландах ти зростаєш у парадигмі, що наркотики — це частина твого життя. Хтось їх вживає, хтось ні. Так, є смертельні кейси. Так, є жахливі передозування, з піною з роту та викорченням всього тіла. Звичайно — люди помирають від цього. Так, може розщепитись щелепа, і будете ходити без зубів та їсти каші. Наслідки ПАР — це насправді жахливо, і бажано вести здоровий спосіб життя, у якому всі гормони у вашій голові будуть існувати в потрібній кількості та обсягу, зовсім без тих катастрофічних встрясок, які їй влаштовують той самий алкоголь, чи, тим паче ПАР.

Зростаючи у світі, де немає стигми вживання, у вас не виникає бажання фанатичного споживання усіх відомих цьому світові наркотиків. На мою думку, питання наркополітики має розглядатися на схожому рівні до питань обізнаності щодо смерті. Діти знають, що вони помруть. У них в голові є причино-наслідковий зв’язок того, що від чогось можна загинути. Як наслідок, дитина легше перенесе смерть улюбленого кролика, чи когось з дальніх родичів, і не буде настільки травмованою та зацикленою на цьому. Люблю зводити всю аргументацію до маніяків та самогубців, і зроблю це знову: саме стигматизація багатьох процесів призводить до надмірної зацікавленості у забороненому та бажанню це виконати.

Це може стати грунтом для того, щоб побудувати нездорові стосунки з будь-чим. І держава має розуміти, що без потрібних реформ кіна не буде і ми продовжуватимо отримувати більше проблем, аніж користі. А це я навіть ще не почала розповідати, що до повномасштабного вторгнення Україна була однією з найбільших експортерок канабісу в Європі. Уявіть, скільки грошей! Змушує задуматись…

Якщо з кейсом зберігання наркотиків ще є шанси вийти відносно адекватною людиною, то за наркокур‘єрство, де строк ув‘язнення набагато вищий, він лише більше наблизиться до абсолютного нуля.

Стереотип, що наркотики — проблема лише мізерного відсотку маргіналів, змушує нас думати, що «будь-яка людина» ніколи не погодиться на те, щоб почати вживати. Проте, не маючи повної свободи, яку не може забезпечити нам уряд, ми ніколи не зможемо правильно донести, який вплив мають наркотики. Потрібна не заборона наркотиків, не ув’язнення кожного споживача, а обізнаність. Чи може надати її державна установа? На мою думку, знов таки — ні. Єдиний спосіб, який насправді принесе результати — це розвиток культури тверезості від лідерів думок, науковців, інтелектуалів, приватні ініціативи щодо боротьби з наркоманією, проте ніяк не держава. Держава ніколи не заволодіє наркоринком, щоб мати над ним контроль, і тим паче, винищити. Як би не переформульовувалась стратегія, вона так і буде залишатися кривою та неповноцінною, допоки не станеться приватизації багатьох сфер, судової реформи, та перегляду кримінальної відповідальності за злочини, що не мають постраждалих.

Неможливо боротися з природним бажанням людини до свободи. Навіть у такому питанні, як вживати, чи не вживати наркотичні речовини.

Чим більше тиснеш — тим більшу віддачу дасть суспільство.

Додаткові джерела:

• Наркономіка: Як працює економіка картелів (Том Вейнрайт);
• Звітності МОЗ за 2022 рік;
• Калькулятор податків «Ціна Держави».