Майбутнє банкінгу

Автор: Паскаль Юглі

Як відкритий банкінг трансформує фінансову індустрію

Як-то кажуть, «що злетіло, те мусить і впасти». У цьому випадку «що» — це ціни на акції швейцарських банків повного циклу, таких як UBS та Credit Suisse, які впали на 50-80% після фінансової кризи 2008 року.

Скрута цих банків ілюструє прийдешню кризу світової банківської індустрії. На прикладі Швейцарії можна побачити, що фінансова індустрія здає позиції, оскільки її внесок у ВВП зменшився з 12,8 до 9,1 відсотка з початку фінансової кризи. В інших країнах світу справи виглядають не набагато краще. Deutsche Bank – ймовірно, найважливіший банк у всій Європі, відзвітував 7 липня, що звільнить 18 000 співробітників, чим відправив ціну своїх акцій у вільне падіння. Оскільки Deutsche Bank має 49 трильйонів доларів похідних фінансових інструментів, повний крах матиме значні наслідки для банків по всьому світу.

Це системні проблеми, дурню

З системної точки зору, банки страждають від пологої кривої дохідності, а також від нульових або навіть від’ємних процентних ставок. Хоча це означає, що банкам доводиться платити менше за своїми процентними витратами, маржа в їхньому основному бізнесі також скорочується. У Швейцарії банки виплатили центральному банку 6,3 млрд швейцарських франків з моменту інституціоналізації від’ємних процентних ставок на початку 2015 року.

Банки все ще користуються незмінним попитом на високоприбуткові іпотечні кредити. В середньому іпотечна заборгованість в активах банків зросла на 46%, тоді як інша заборгованість клієнтів, наприклад, за кредитами малому та середньому бізнесу (МСБ), зменшилася на 14%. Банки охочіше надають іпотечні кредити, оскільки вони вважаються більш надійною заставою порівняно з кредитами МСБ. Це призводить до того, що кредитні кошти спрямовуються не на фінансування продуктивного бізнесу, а на завищення цін на нерухомість. На папері все виглядає добре, але ця тенденція може призвести до значних негативних наслідків для майбутнього економічного зростання.

Дохідність на ринку облігацій також значно впала. У Швейцарії вся крива дохідності державних облігацій на сьогодні знаходиться нижче нуля. Падіння дохідності означає зростання цін на активи, і саме так середовище з нульовою відсотковою ставкою сприяло зростанню фондових ринків. Банки як посередники на фінансових ринках отримали вигоду від такої інфляції цін на активи, оскільки їхні обсяги значно зросли.

Тим не менш, їхня прибутковість знижується разом з комісійними доходами. Такі фірми, як Robinhood чи Etoro, започаткували торгівлю з нульовою комісією. Банкам дедалі важче збирати комісійні за видачу нових кредитів та цінних паперів. Той факт, що банки стикаються зі зниженням прибутковості, незважаючи на зростання обсягів, є результатом застарілості систем.

Багато банківських процесів досі контролюються вручну, є роздутими та неефективними. Масштабування внутрішніх процесів наштовхується на природну межу. Як з’ясував Citibank, від 70 до 80 % усіх ІТ-витрат витрачається на обслуговування ІТ, а не на залучення нових інвестицій. І наостанок, спробуйте отримати номер рахунку для вашої кредитної картки від Credit Suisse після того, як вони не змогли налаштувати ваш інтерфейс онлайн-банкінгу. Це займе у вас кілька тижнів, мільярд телефонних дзвінків, та від вас ще й вимагатимуть підписати паперові документи для онлайн-сервісу!

Хоча банкіри можуть не погодитися, традиційний банківський сектор перебуває в стагнації, а інновації сповільнилися. Недарма ми називаємо наших банкірів «менеджерами активів», тобто тими, хто управляє або обслуговує, а не тими, кому притаманні радикальне бачення та інновації.

Нечестивий фінансовий тріумвірат

Банки виникли з потреби суспільства розподіляти капітал шляхом посередництва між позичальниками та заощадниками. Але всупереч тому, що ви можете подумати, банківська справа ніколи не була суто посередництвом між ними.

Банки працюють на основі крихкої за своєю суттю бізнес-моделі. Вони об’єднують багато дрібних і короткострокових ощадних депозитів у великі кредити з тривалими строками погашення, що робить ризик невідповідності строків погашення постійною реальністю.

Банки, включаючи інвестиційні, кредитні та акціонерні, від самого початку свого існування займалися кредитною експансією, що не обов’язково є поганим явищем. Надання кредитів насправді є життєво важливою практикою для добре функціонуючої економіки і свідчить про високий рівень довіри в суспільстві. Однак, коли кредитна експансія стає інституціоналізованою, вона має серйозні потенційні недоліки: фактично, кредитна експансія поступово підриває довіру, потенційно спрямовуючи економіку в низхідну спіраль зниження граничної продуктивності та роздування кредитів і боргів.

Оскільки кредит і капітал нерозривно пов’язані, сучасний капіталізм завжди страждав від цих вроджених вад. Це не аргумент проти капіталізму вільного ринку як такого, а нагадування про те, що кредитна експансія за своєю суттю є ризикованою справою. Враховуючи цей факт, було створено кредитора останньої інстанції, який би рятував банки, коли вони неминуче надмірно розширювали свою діяльність. Так у 1913 році була створена Федеральна резервна система. Але це посилило моральний ризик і, можливо, навіть було контрпродуктивним у довгостроковій перспективі. Банки, знаючи, що їх може врятувати Федеральний резерв, не соромилися брати на себе ще більший ризик.

Звичайно, це не лише американська історія. У 18-19 століттях банки з’являлися у всьому розвиненому світі як частина тріумвірату сучасної «капіталістичної» історії: держава, центральний банк і комерційні банки.

Ось як функціонує система. Корпорації, приватні особи та держава звертаються за кредитом у формі різних кредитних інструментів; ці запити задовольняють комерційні банки, розширюючи таким чином грошову масу. Центральний банк не лише випускає готівку та електронні гроші центрального банку, він також відповідальний за безперебійне функціонування кредитних відносин. Як кредитори останньої інстанції в цьому тріумвіраті, наділені одноосібною владою над базовою грошовою масою, центральні банки світу зобов’язані підтримувати грошово-кредитну систему, коли б не відбувалося становлення економіки.

За останні два століття цей тріумвірат заклав фундамент для постійного зростання грошової маси та вражаючої фінансіалізації глобальних активів. Саме цьому тріумвірату ми завдячуємо нинішньою кредитною системою, включаючи сучасні ринки акцій та деривативів. Разом з технологічним прогресом грошова система призвела до неймовірного, безпрецедентного матеріального процвітання.

Банки відіграли в цьому важливу роль. Однак, можливо, вони досягли піку централізації. Вони перетворилися з чудового чинника, що сприяє економічному зростанню, на дедалі більшу перешкоду, про що свідчить боротьба малих і середніх підприємств за отримання кредитів – явна ознака зниження рівня соціального масштабування, що так важливо для економічного та суспільного благополуччя. Як результат, багато бізнес-секторів залишаються небанківськими або недостатньо банківськими.

Проминувши точку перегину

Великі банки функціонують подібно до бюрократичних структур, оскільки і ті, й інші жорстко регулюються. Оскільки вони діють на міжнародному рівні в глобальній економіці, регуляторний тягар, а також витрати на дотримання вимог постійно зростають. З 2010 по 2016 рік щорічні витрати на дотримання швейцарського фінансового законодавства зросли більш ніж удвічі для фінансової індустрії Швейцарії.

Як наслідок, все більше банкірів відкрито критикують зростаючу кількість правил, оскільки значна частина їхнього часу витрачається на забезпечення дотримання регуляторних вимог. Але багато банків зайняли неоднозначну позицію з цього питання, оскільки вищі витрати на дотримання вимог надають конкурентну перевагу вже існуючим фірмам, які набагато краще підготовлені для того, щоб нести регуляторний тягар, ніж невеликі вискочки-новачки, які не можуть дозволити собі утримувати великий штат співробітників, зосереджених виключно на питаннях дотримання вимог та регуляцій.

Існують й інші перешкоди та стримуючі фактори, які також не дають банкам бути інноваційними. Як тільки банк виходить на фондову біржу, він має мало можливостей для проведення значних реформ. Його високооплачувані менеджери не зацікавлені в тому, щоб «канібалізувати» власний бізнес у короткостроковій перспективі, навіть якщо це дозволить перепозиціонувати його в довгостроковій перспективі.

Оскільки фінансові аналітики, як правило, зосереджені на квартальних показниках, запуск інноваційного продукту з низькою ціною, наприклад, призведе до обвалу прибутків з жахливими короткостроковими результатами. Ціна акцій різко впаде, чого не хочуть ні акціонери, ні менеджери, оскільки їхні бонуси за результатами роботи будуть урізані. Натомість менеджери шукають інші способи скоротити витрати, в тому числі звільняючи працівників.

У 2017 році в швейцарських банках працювало 93 555 осіб, і це вперше в новітній історії кількість людей, що працюють у фінансовому секторі Швейцарії, опустилася нижче позначки в 100 000 осіб. Втрата роботи – це завжди незручно, але навіть ті, хто залишився, страждають від цього, оскільки їхні команди стають хронічно недоукомплектованими, а робоче навантаження зростає. З погіршенням балансу між роботою та особистим життям зростає кількість вигорань.

Масла у вогонь підливає той факт, що банки живуть за рахунок своєї штучно високої номінальної продуктивності. Хоча гранична корисність від наживи на кредитній експансії зменшується, банки все ще залишаються найбільшим чистим бенефіціаром (окрім, можливо, держави). Але ця номінальна продуктивність дозволяє банкам ігнорувати клієнта більшою мірою, ніж якби його продуктивність була ближчою до реальної. Збільшення розриву між компанією та її клієнтами не тільки погано для останніх, але й несприятливо для працівників компанії.

Чим більша відстань між банком та його клієнтами, тим менше працівникові зрозуміло, чим корисна його робота в компанії. Антрополог Девід Гребер у своїй книзі визначив таку роботу як «bullshit job» – заняття, яке є настільки безглуздим, непотрібним або шкідливим, що навіть сам працівник не може виправдати його існування.

Ті, хто працює на такій жахливій роботі, можуть відчути, що їхнє сумління, назване неврологом і психіатром Віктором Франклом «органом сенсу», постукало в двері, скаржачись на щоденну, повсякденну нестачу сенсу. На щастя, існують інноваційні стартапи та нові крипто-мережі, які можуть запропонувати працівникам змістовну роботу, а клієнтам – чудовий банківський досвід.

Відбувається велике розукрупнення банків. Amazon лідирує в цьому напрямку, а інші технологічні компанії йдуть слідом за ним. На ринок виходять такі банки-новачки, як Revolut, TransferWise, N26 і Monzo. У Швейцарії інноваційні фірми з фінансових технологій, такі як Viac, Descartes Finance, Yapeal і Neon, також підхопили ініціативу.

Ще одним серйозним конкурентом традиційним банкам є самі центральні банки, які експериментують з цифровою валютою центрального банку або, скорочено, ЦВЦБ. Подібно до руху суверенних грошей, ЦВЦБ можна розглядати як інструмент для виключення комерційних банків з системи, пропонуючи громадянам безпосередні рахунки в центральному банку. Саймон Діксон акуратно розвиває цю ідею тут, а ця стаття пояснює, чому центральні банки повинні розглянути можливість відкриття рахунків для всіх. Очевидно, що ЦВЦБ буде величезною проблемою для комерційного банкінгу, як тому, що він викачує потік клієнтів і доходів, так і тому, що він зменшує ймовірність того, що центральний банк буде допомагати комерційним банкам під час будь-якої майбутньої фінансової кризи.

У відповідь на це банківська індустрія намагається переосмислити себе, приймаючи те, що називають відкритим банкінгом. Передбачається, що відкриття та стандартизація прикладних програмних інтерфейсів (API) перетворить банківську індустрію на економіку відкритих даних і таким чином сприятиме створенню кооперативної, а не конкурентної екосистеми. На практиці це означає, що новий банківський додаток, яким керує стартап, може автоматично підключатися до відповідних клієнтських даних банку, передаючи ці дані у свій власний додаток, таким чином підтягуючи послуги, які він пропонує користувачам.

У США це вже дуже поширене явище. Чудовим прикладом є Nummo – персональна платформа управління фінансами, яка допомагає клієнту підключити кожен банківський рахунок за допомогою API. В Європі регулятор наполягає на відкритому банкінгу за допомогою таких нормативних актів, як PSD2. Швейцарія, як завжди, йде іншим шляхом; регулювання не є для них улюбленим способом ведення справ, саме тому Швейцарський національний банк дотримується моделі прямого доступу. Фінтех-стартапи можуть отримати так звану фінтех-ліцензію, яка дає їм доступ до швейцарської системи міжбанківського клірингу.

Таким чином, нові актори інтегруються в швейцарську платіжну систему без необхідності проходити через комерційний банк; вони працюватимуть на умовах повного резервування в центральному банку. Оскільки стартапи з фінтех-ліцензією не мають права здійснювати будь-яку трансформацію термінів погашення, тобто не можуть безпосередньо управляти грошима клієнтів, їхні поточні рахунки дійсно працюватимуть на основі повного резервування. За часів практично ліквідних банків це дуже цікавий розвиток подій.

Чи стане відкритий банкінг критичним переломним моментом у триваючому занепаді комерційних банків? І так, і ні. Банки будуть змушені реагувати, перетворюючись на платформні агрегатори даних. Нинішній стан, що характеризується ізольованістю банків, перетвориться на відкриту екосистему. Малоймовірно, що існуючі банки відіграватимуть важливу роль у формуванні нових екосистем. Технологічні гіганти, такі як Amazon, мають набагато кращі можливості для цього.

Але не всі надії втрачені, як стверджує Мартін Стадлер, генеральний директор швейцарської WealthTech-компанії Altoo: «Той банк, який запропонує найбільший набір API, матиме величезну перевагу. Це означає, що банки повинні мати сміливість дозволити клієнтам піти. Якщо банку вдасться дозволити клієнтам користуватися сторонніми сервісами через власну платформу, він все одно зможе зберегти свій найцінніший актив – відносини з клієнтами».

Подібні прямі відносини з клієнтами докорінно змінюють бізнес-модель більшості банків. Вони зароблятимуть гроші, продаючи добрі поради та послуги, які приносять миттєву вигоду. Банкіри перетворяться на фінансових амігос, опікунів чи навіть капеланів. Ось приклад того, як бачить майбутнє Енді Ваар, співзасновник Yapeal: «Мікросервіси всіх типів стануть гігантською бізнес-можливістю. Незалежно від того, чи вирушаєте ви в літню подорож з нашою новенькою дзеркальною камерою, чи їдете в гори кататися на лижах, ви зможете застрахувати свою камеру та лижі лише на відповідний період часу. Ви купуєте не річну страховку, а індивідуальний страховий поліс на потрібний період часу.

Що стосується банківської справи, то бізнес на основі даних має величезний потенціал, особливо якщо він пов’язаний з глибоким машинним навчанням. Однак робота з даними – тонка справа. Як ми знаємо з постійних скандалів, пов’язаних з такими AdTech-компаніями, як Facebook і Google, споживачі втомилися від відчуття, що їхньою конфіденційністю та даними зловживають. Банки повинні запевнити потенційних клієнтів, що вони володіють суверенітетом над даними і можуть вирішувати, хто і які дані може отримати. Першість у цьому новому стилі банківської діяльності отримають ті організації, які завоюють довіру клієнтів і в результаті отримають критичну масу споживчих даних, здобувши довготривалу перевагу першопрохідців у цій галузі.

Біткоїн – сила, з якою треба рахуватися

Ще однією додатковою силою, з якою слід рахуватися, є біткоїн і ширша крипто-екосистема, яка – у своїй правильній формі та інтерпретації – є відкритою за задумом і визначенням.

Швейцарським банкам варто побоюватися біткоїна. Поки що банки залишаються на першому місці, коли мова йде про управління міжнародним капіталом. Люди з усього світу шукають притулку в сейфах швейцарських банків, щоб захистити своє багатство від конфіскації та інших небезпек. Але Швейцарія була популярним місцем для зберігання світового багатства не лише завдяки послугам банківського сектору та обіцянкам конфіденційності. Це також було пов’язано з тим, що Швейцарія мала значну політичну стабільність, яка випливала з її децентралізованої структури управління.

На додачу, до початку нового тисячоліття швейцарський франк мав законодавчу вимогу, згідно з якою мінімум 40 відсотків вартості франка має бути підкріплено золотим запасом, а це означало, що Швейцарія була останньою вагомою країною, яка використовувала принаймні частковий золотий стандарт. Відтоді Швейцарський національний банк був змушений вжити заходів для послаблення своєї валюти, але ціною руйнування багаторічної репутації стабільності швейцарського франка.

Це розширило можливості для функціонування біткоїна як прямого конкурента швейцарського франка, а також швейцарської банківської системи в цілому. Швейцарія може сприйматися як децентралізована, політично стабільна і неінфляційна мережа, але біткоїн стає нейтральним, нецентралізованим засобом збереження вартості з фіксованим графіком забезпечення, який ніхто не може змінити. Біткоїн може витіснити швейцарський франк!

У ширшому сенсі, біткоїн може сприяти деінституціоналізації банківської справи. Банкінг перетворюється на набір додатків, програмного забезпечення та алгоритмів. Якщо біткоїну вдасться позбавити банки їхньої платіжної функції, їхня функція як надавачів депозитів також похитнеться. Якщо ви не використовуєте свій банк для платежів, ви також з меншою ймовірністю будете зберігати там свої гроші.

В епоху нульових відсоткових ставок депозитні рахунки більшості людей є одночасно і їхніми ощадними рахунками. Якщо ощадні рахунки будуть виведені з банків, вони втратять свою традиційну мету існування – кредитування. Це призведе до того, що банки повернуться до своєї ранньої історичної функції – зберігання золота та інших активів, хоча цього разу до неї додасться функція сторонніх зберігачів приватних ключів для криптогаманців.

У певному сенсі банки чекає доля факсу. Як зазначає Андреас Антонопулос, факси, хоч і застаріли, але все ще існують, зберігаючи свою нішу в старих лікарнях, відсталих бюрократичних структурах та неефективних податкових адміністраціях.

Переклад: Іван Ландарь

Перевага безконтрольних інновацій

Автор: Паскаль Гюґлі

Посилання на оригінал

У традиційній фінансовій системі центральні банки мають монопольну владу над пропозицією грошей, що дозволяє їм проводити незалежну монетарну політику, яка має служити загальним інтересам громадян та уряду. Принаймні таким є озвучений намір. Реальність, однак, часто буває зовсім іншою.

Ще у XVIII столітті британський економіст Річард Кантільйон сформулював теорію, відому як «ефект Кантільйона», яка описує, як монетарний контроль приносить нерівномірну користь для різних груп. Коли створюються нові гроші, банки та державні компанії завжди першими отримують прибуток. Якщо внаслідок цього зростають ціни на активи та нерухомість, то ті, хто має найбільший доступ до ринків акцій та облігацій, отримують більше вигоди від цих змін, ніж ті, хто такого доступу не має.

Економічні та соціальні викривлення, спричинені монетарною політикою, важко піддаються кількісній оцінці, але вони дуже реальні. У своєму головному трактаті з економіки «Людська діяльність», написаному в 1949 році, Людвіг фон Мізес порівняв риси справжньої ринкової економіки з рисами монетарної демократії, у якій кожен витрачений долар подібний до голосу, що відіграє певну роль у визначенні виробничих структур в економіці. Створення нових грошей спотворює такий процес голосування, але зазвичай це залишається непоміченим для широкої громадськості. А коли випускаються нові гроші, вже наявні «бюлетені» – гроші, що належать реальним споживачам і заощадникам, стають менш вагомими. Контроль над виробничою структурою економіки переходить, хоч і непрямим чином, від споживачів до суб’єктів, що стоять за створенням грошей, таких як центральний і комерційні банки.

Попри ці недоліки, потенційних альтернатив не було, і людям доводилося миритися з усіма недоліками монетарної демократії. До цього часу.

Публічні блокчейн-мережі, біткоїн та інші криптовалюти намагаються запобігти цим постійним грошовим викривленням і запропонувати реалістичну альтернативу за допомогою того, що ми називаємо «переконливими гарантіями». Простіше кажучи, «переконливі гарантії» означають, що «правила є правилами», і вони застосовуються у суворий та об’єктивний спосіб. Якщо хтось не згоден з тим, як встановлені ці «переконливі гарантії», він може вийти з мережі блокчейн. Форкінг (forking) робить це можливим, дозволяючи в будь-який момент скопіювати програмний код публічного блокчейну і продовжити роботу в іншому місці під новим ім’ям. Таким чином, розбіжності вирішуються у спосіб, який неможливий у світі фізичних об’єктів.

Форкінг робить IT можливими

Поняття «форкінг» походить від руху за відкрите програмне забезпечення. На відміну від присвоєного або захищеного авторським правом програмного забезпечення, розробники з відкритим кодом не повинні створювати абсолютно нові продукти кожного разу, коли вони починають новий проєкт. Замість цього вони можуть скопіювати й модифікувати наявний програмний код і опублікувати новий варіант програми. Кожна нова версія – це наступник раніше розробленого коду, але вона також незалежна та унікальна. Сама ідея форкінгу – це звичне явище у роботі із програмним забезпеченням з відкритим кодом.

Оскільки блокчейн – це, зрештою, програмне забезпечення, він також може проходити через форкінг. Форки блокчейну зазвичай діляться на дві категорії: «софтфорк» (soft fork) і «хардфорк» (hard fork). Софтфорк – це будь-яка зворотно сумісна зміна вихідного коду. Якщо, наприклад, блокчейн, блоки якого раніше мали розмір в 1 мегабайт, переходить на розмір блоків в 500 кілобайтів, це може бути софтфорк. Нове правило не конфліктує зі старим, оскільки 500 кілобайтів – це менше ніж один мегабайт. Старі блоки можуть приймати нові. На противагу, хардфорк означає зміну протоколу, яка не є зворотно сумісною, наприклад, якщо розмір блоку збільшується з 1 до 2 мегабайтів. Коли хардфорк розширює правила таким чином, що старі блоки не можуть їх виконувати, відбувається розкол.

Щоб проілюструвати це, уявіть собі, що блокчейн – це великий колективно керований ресторан. У ньому немає центрального органу, який би одноосібно ухвалював рішення. Спочатку в ресторані подають лише вегетаріанські страви. Якщо в якийсь момент шеф-кухарі вирішать готувати лише м’ясні страви, то це схоже на хардфорк. Попередні клієнти повинні або змиритися з м’ясними стравами, або шукати новий ресторан. Натомість софтфорк був би, якби кухарі вирішили перейти на повністю веганську кухню. У цьому випадку вегетаріанці могли б продовжувати відвідувати ресторан.

Криптовалюта біткоїн вже пережила як софтфорк, так і хардфорк. На початковому етапі творець біткоїна Сатоші Накамото навіть сам впроваджував софтфорк за допомогою односторонніх оновлень програмного забезпечення. Оновлення SegWit 2017-го року стало одним з найвідоміших софтфорків біткоїна, створивши багато нових можливостей для його технічного розвитку. Приблизно в той же час найвідоміший хардфорк, Bitcoin Cash, відокремився від оригінального протоколу Bitcoin Core.

На перший погляд, форки блокчейнів можуть здатися підозрілими, адже вони нібито створюють грошову цінність з повітря. Однак ті, хто приділяє цьому явищу трохи більше уваги, розуміють, що форки – це соціально-еволюційний механізм публічних блокчейн-мереж, який дає змогу випробовувати нові ідеї та вирішувати конфлікти.

Очевидно, що надлишок форкінгу – це невигідно для публічної мережі блокчейну. З кожним розділенням відбувається розподіл потужностей майнінгу, що робиться майнерами. Це також називають геш-силою (hashing power). Чим більше вони «розбавляють» і розподіляють цю потужність між окремими форками, тим більш незахищеною стає кожна окрема версія. Тому є сенс у тому, щоб якомога більше майнерів збиралося на одній з версій і виконували свою роботу там.

Для того, щоб форк був успішним, він повинен переконати членів старої спільноти слідувати за ним. Тільки якщо критична маса користувачів, розробників і майнерів перейде на цей форк, він зможе вижити в довгостроковій перспективі. Саме тут в гру вступають вищезгадані «переконливі гарантії», які повинні запевнити користувачів слідувати хардфорку, а не залишатися зі старою мережею. А оскільки спін-офф існує як новий проєкт, незалежний від старого, інфляції активів в межах старої мережі не відбувається. Звинувачувати біткоїн у інфляції та відсутності цінності через те, що було створено багато форків біткоїна та інших альткоїнів – це все одно, що стверджувати, ніби золото не має цінності, тому що існують інші дорогоцінні метали, які видобуваються в більших обсягах.

Минулі форки популярних криптовалют призвели до раптового зростання їхньої вартості. Це може бути пов’язано з мережевими ефектами, які виникають, коли збільшення кількості людей чи учасників підвищує цінність товару або послуги. Чим більше використовується сервіс, тим більше людей почне до нього доєднуватися, що прирівнюється до позитивної висхідної спіралі. Як правило, мережеві ефекти врешті-решт призводять до ситуації, у якій «переможець отримує все» або коли одна фірма займає панівне становище на ринку, принаймні «отримує найбільше».

У криптосвіті цей мережевий ефект, схоже, поки не спрацював, тому наразі навіть існують проєкти з невеликою кількістю користувачів. Однак слід очікувати, що у довгостроковій перспективі одна версія переважить, а всі інші зникнуть. У випадку з біткоїном, такі форки, як Bitcoin Cash, Bitcoin Gold або Bitcoin Diamond, швидше за все, припинять своє існування.

Вихід чи голос (exit or voice)

За словами німецько-американського економіста Альберта Гіршмана, члени мережі мають два основні варіанти реакції на погіршення якості в цій мережі: вони можуть або покинути її (вихід), або працювати зсередини над покращенням (голос). Це працює не так, як у звичайних установах, де, наприклад, громадяни однієї країни або емігрують, або протестують проти утисків, де незадоволені працівники або звільняються, або страйкують, де клієнти або роблять покупки в інших місцях, або звертаються до керівника, щоб той наполягав на поліпшенні якості, і так далі. Який варіант буде обрано (вихід чи голос) – це питання витрат, як фінансових, так і емоційних.

Оскільки цифрові мережі стають все більш поширеними, концепцію Гіршмана необхідно розширити, включивши в неї форки. Вони об’єднують можливість виходу з можливістю виголосу і, таким чином, значно зменшують витрати на обидві опції.

Проєкти з відкритим кодом стають дедалі популярнішими. Однак вони часто зазнають невдачі через брак фінансування. У той час як компанії можуть продавати власні рішення і таким чином генерувати дохід для нових розробок, спільнота відкритого коду повинна допомагати сама собі. У минулому це досягалося, зі змішаними результатами, через підтримку фондів або краудфандингових пожертв.

З появою комерційних блокчейнів, таких як Bitcoin або Ethereum, структура заохочень у світі відкритого програмного забезпечення змінилася на краще. Завдяки незалежному обміну цінностями через протоколи блокчейну, розробники можуть легше отримувати винагороду від спільноти за свою роботу.

Такі розробки, як Lightning Network, які дозволяють здійснювати через Інтернет мікроплатежі величиною в кілька центів, повинні бути прибутковими для розробників. 5 центів від однієї людини – це мізерна сума, але коли сотні тисяч ентузіастів платять по 5 центів, то загальна сума може бути значною. Це створює стимули для розробників залишатися відкритими до інновацій та зворотного зв’язку (голосу), а не програмувати незалежно від потреб користувачів. Як дамоклів меч, над головами програмістів нависає можливість бути під впливом форкінгу від інших розробників, що підштовхує до інновацій з думкою про користувачів.

Завдяки цьому розрив між присвійними та безліцензійними інноваціями, ймовірно, зміститься на користь останніх. Присвійні системи, які змагаються між собою, у довгостроковій перспективі також не зможуть конкурувати з нескінченно великим обсягом ресурсів загальнодоступних систем.

Microsoft – найбільший у світі розробник програмного забезпечення – визнав цей факт у травні 2019 року, інтегрувавши Linux в операційну систему Windows. За останні кілька років Linux перетворився з невеликого проєкту з відкритим кодом на найпоширенішу операційну систему для веб-серверів і тепер підтримує Android, найпопулярнішу у світі мобільну операційну систему. Якщо Linux став таким успішним, бувши проєктом із відкритим кодом, наскільки більшого ми можемо очікувати від публічних мереж блокчейн, де стимули для інновацій ще сильніші?

Звільнення від «безглуздої роботи» («bullshit jobs»)

Стимули для роботи у відкритому середовищі постійно розширюються і стають все більш переконливими. Закриті компанії та традиційно організовані бюрократичні структури матимуть труднощі у конкуренції з альтернативами, що використовують відкритий код, оскільки здається, що стимули у класичних структурах погіршуються просто на очах. Усе більше людей скаржаться на те, що їхні традиційні робочі місця не відповідають тому, чим вони насправді хочуть займатися.

Однією з причин цього може бути той факт, що кількість компаній-зомбі продовжує зростати в сьогоднішній економіці з нульовою відсотковою ставкою. Це компанії, чиї доходи не покривають навіть відсотків за кредитами, а це означає, що вони не можуть обслуговувати свої борги інакше, як завдяки новим позикам. За оцінками Банку міжнародних розрахунків, свого роду центрального банку для центральних банків, частка зомбі-фірм у 14 розвинених країнах зросла в середньому з орієнтовно 2% наприкінці 1980-х років до близько 12% у 2016 році.

За нульової відсоткової ставки такі компанії продовжують існувати, оскільки вони можуть брати нові кредити практично безкоштовно, щоб забезпечити своє виживання. Так як ці компанії живуть за рахунок механічно отриманих кредитів і не дуже залежать від якісного обслуговування клієнтів, результатом стає збільшення розриву між компанією та її споживачами. Однак, чим менше компанія реагує на запити своїх клієнтів, тим менш зрозуміло для кожного працівника, у чому полягає користь його роботи в компанії, а це призводить до падіння внутрішнього морального духу. Антрополог Девід Гребер назвав таку роботу «безглуздою», тобто будь-яке заняття, що настільки безглузде, непотрібне або шкідливе, що навіть сам працівник не може виправдати його існування, і яке не робить жодного значущого внеску в суспільство. У свою чергу, невролог і психіатр Віктор Франкл назвав совість працівника «органом сенсу», що рано чи пізно постукає у двері та поскаржиться на відсутність сенсу в роботі, яка забирає більшу частину часу, що людина проводить на цій землі. Хто може звинувачувати цих працівників у їхньому бажанні знайти змістовну альтернативу?

Як кажуть економісти, люди почнуть присвячувати себе криптовалютам та їхнім, здавалося б, безмежним можливостям, коли шукатимуть нову роботу. Це стосується не всіх, але це вже торкається все більшої кількості працівників зі спеціалізованими навичками. Вже зараз існує безліч історій про те, як люди залишають Facebook, Google й інші подібні компанії заради криптопроєктів. Скільки ще працівників у менш шанованих компаніях (і на менш високооплачуваних посадах), ймовірно, залишать свої старі робочі місця позаду?

Не дивно, що без змістовної роботи справжні інновації в традиційних організаціях, здається, перебувають у стані стагнації. Цю тезу про брак інновацій підтримують дві відомі особистості: Гаррі Каспаров, колишній чемпіон світу з шахів, та Пітер Тіль, один з найвідоміших підприємців з Кремнієвої долини. Вони стверджують, що все більша кількість компаній генерує свої продажі за допомогою захисного регулювання, державних субсидій та купівлі облігацій центральними банками, а не завдяки створенню справді інноваційних ідей та продуктів. Навіть якщо це дещо зашироке узагальнення, думка про те, що глобальна економіка дедалі більше занепадає та уражається поведінкою, спрямованою на пошук вигоди – це неправда. Навпаки, форки з відкритим кодом і публічні мережі блокчейнів обіцяють більш позитивне бачення майбутнього з покращеними стимулами і більш змістовним працевлаштуванням.

Переклад: Інна Лук’яненко