Освіта чи «образованіє»?

Імперія зла лишила Україні у спадок нам «сістєму образованія». Купи університетів, інститутів, пту, які існували для підтримки планової економіки. Планова економіка рухнула, але не «сістєма образованія». Ми лиш причепурили її: перевели на болонську систему, частину закладів закрили, проте саме ядро системи залишилося.

Бюджетні місця, стипендії, система фінансування, що вимагає збільшення кількості, а не якості, застарілі освітні програми – все це лишилось з нами і продовжило нищити нас.

«Система образованія», що творить зі студентів образи, що нікому не потрібні, ані роботодавцям, ані їм самим. Фраза: «Забудьте все чому вас вчили в університеті» стала буденністю, тож питання: а нащо вчили? Нащо виділяли кошти, нащо платили стипендії, надавали гуртожитки, аби отримувати образи країни що вже не існує, як 30 років? Ми перетворились на капіталістичну країну і сподіваємось забезпечити ринок спеціалістами за допомогою планової освіти?

Нещодавно ми почали зрушення до ринкової форми освіти, змінили форму фінансування закладів освіти та поступово відходимо від держзамовлення на перевагу грантам. Це дійсно позитивні зрушення, проте є проблема – цього мало!

Україна зіткнулась з найбільшим за часи незалежності викликом своєму існуванню, і в нас просто немає часу на поступові реформи, бо час гратиме проти нас завжди, поки не станемо міцнішими.

Настав час остаточно поховати «сістєму образованія», тінь радянської епохи, та перетворити її на освіту, ту що дає нам світло, а не творить образи. Сама суть змін доволі проста, оскільки освіта та ринок – це взаємопов’язані речі, тому варто уніфікувати їх, а не намагатись планами допомогти ринку.

Система держзамовлення має вмерти, як явище, а на її місце постати грантова система освіти. Студент має сам вирішувати, яка спеціальність буде потрібна ринку, коли він закінчить університет. Така система фінансування навчання дозволить виявити найслабші університети України та піднімати питання про їх подальший статус, що призведе до зменшення частки державних університетів. Це відкриє дорогу приватному капіталу в освіті, а як показує практика – приватні заклади, із року в рік, забирають найкращих абітурієнтів.

Намагаючись привести до якогось єдиного висновку, першу частину великої історії, хочу сказати, що студентство – це та частина суспільства, яка завжди поставала проти несправедливості у нашій країни: тому ми маємо віддячити їм належною реформою освіти, що дасть їм віру у те, що майбутнє тут, а не за кордоном!

Освіті – волю!

Закликаємо вас пройти опитування щодо реформи вищої освіти!

Запрошуємо долучитися до дослідження, що має на меті дізнатися більше про ваш досвід навчання в українських ВНЗ, обізнаність про реформи у сфері освіти та вашу думку про студентське самоврядування в університетах.

Опитування є анонімним, а отримані дані будуть використані в узагальненому вигляді.

Тривалість заповнення форми: 5-7 хвилин.

Яка наша позиція щодо реформи вищої освіти?

1. Вдосконалення грантово-контрактної системи

Збільшення мотивації студентів до навчання через розширення можливостей вибору університету та зростання особистої відповідальності за розподіл грантових коштів
Більш ефективне використання державних коштів, оскільки допомога є цільовою та розрахована на більш пріоритетні наразі напрямки
Покращення якості освіти, оскільки з’являється конкуренція між університетами за вступників, а отже й мотивація працювати над їх залученням

Практика показує, що грантова система надання освітніх послуг дає кращі результати, ніж система державних місць до якої всі звикли. Мотивація студентів в такому випадку вища, відповідно, через 4 роки ми отримуємо кваліфікованого спеціаліста, а не студента, що кілька років жив заради стипендії.

У часи війни будь-яка реорганізація коштів на щось, окрім воєнних чи оборонних потреб має довго та прискіпливо розглядатися. Найкращим рішенням буде повний або частковий перехід на грантову систему із залученням приватних донорів.

2. Спрощення процесу приватизації університетів

Приватні університети надають кращу якість освітніх послуг, оскільки від цього напряму залежить їх прибуток
Державні університети мають багато бюрократичних процедур, які ускладнюють можливість змін, а також низький рівень мотивації до їх впровадження
Приватизація дозволить суттєво знизити навантаження на державний бюджет, що критично важливо в умовах війни

Наразі, приватні університети перебувають поза будь-якою конкуренцією в плані якості освіти, і тут ми впираємося в парадокс: державних вишів більше, проте якість наданих послуг значно нижча (навіть в перших технічних), не кажучи вже про їх безглуздо велику кількість в 170 штук (до реформи).

3. Встановлення чітких правил та процедур щодо реорганізації університетів

Скорочення кількості університетів дозволить вивільнити кошти, які зараз витрачаються на неефективні заклади вищої освіти
Якісні ВНЗ отримають додатковий приплив вступників, які здобудуть кращі навчальні послуги та будуть більш ефективними спеціалістами у майбутньому
Університети отримають додаткову мотивацію вдосконалюватись, щоб підтримувати своє функціонування

Реорганізація університетів неодноразово доводила себе як процес покращення для багатьох університетів у багатьох країнах світу – Франція, Фінляндія, Сингапур тощо. Але серед студентської спільноти вже неодноразово виникали питання щодо того, чому один університет приєднують до іншого і чому відбувається саме «приєднання», а не «об’єднання».

Ми переконані, що встановлення чітких критеріїв та процедур щодо реорганізації університетів дозволить студентам краще розуміти подальшу ситуацію щодо реорганізації і також прискорить процес реорганізації.

4. Збільшення повноважень студрад всередині університетів

Студенти є рушійною силою університетів, тому їх представництво має мати достатній вплив на адміністрацію для покращення якості освіти
Більшість випадків порушень прав студентів не отримують належного розслідування та покарання винних через відсутність механізмів впливу студентів на ситуацію у ВНЗ
Незалежність органів студентського самоврядування від адміністрації гарантує їх суб’єктність при ухваленні рішень в університетах

На жаль, якось так вийшло, що в закладах, основною аудиторією яких є студентство, студенти майже не мають прав (або ж вони умовно-паперові). Ті ж Карпенка-Карого чи КНУКіМ, де про домагання повідомляють вже давно, але нікого навіть не звільнили. Ми говоримо про авторитарність з боку університету чи викладачів, домагання, ігнорування потреб студентів чи інші види знущань, які загорнуто в красиву Упаковку (ТМ) з написом «вища освіта».