УКРМихайло «Тягач» Приступа
Приступа Михайло Сергійович народився 28 серпня 1994 року в с. Сирники (поблизу Луцька). Виріс у багатодітній сім’ї.
Після завершення 9 класів пішов у вечірню школу і паралельно працював. Пройшов Революцію Гідності від початку до кінця. Будучи в епіцентрі подій, став сотником. Після Революції Гідності служив у ДУК ПС / УДА. Пішов добровольцем, бо військкомати його брати не хотіли.
Цікавився історією України. Мав багато планів на розвиток власної справи, успішно втілив один із них у мирному житті.
У 2019 році повернувся до війська, підписавши контракт на службу в 503-му окремому батальйоні морської піхоти. До 24 лютого 2022 року служба проходила в Маріуполі. Із початком повномасштабного вторгнення підрозділ перевели на Київщину.
Михайло загинув 5 березня 2022 року під Ірпенем Київської області, захищаючи побратимів від росіян. Йому було 27 років.
Поховали його на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа біля Луцька. Посмертно Михайла нагородили високою державною нагородою: орденом «За мужність» ІІ ступеня.
За життя він отримав а також відзнаку Міністерства оборони «Знак пошани».
Він був гостем на нашій Програмі Лідерства 2021-го року, разом зі своєю дружиною, УССівкою Єленою. Дружив із багатьма членами та членкинями УСС і навіки лишиться для нас рідною людиною і гідним прикладом у боротьбі за Свободу.
«Був одним із найкращих воїнів, кого я знала, природженим воїном. Зріст більше двох метрів, в обличчі щось одночасно від вікінга і самурая. Небалакучий, майже завжди серйозний, він і жартував з незворушним виразом обличчя. Кулеметник, розвідник із величезним бойовим досвідом. Між службою в ДУК ПС / УДА і морською піхотою в нього була тилова перерва, він десь працював, робив якісь футболки в “язичницькому” стилі, які залюбки носили його побратими – але в мирному житті не прижився і зрештою підписав контракт. Вже морпіхом відбув кілька ротацій на передку. Отримав заслужений орден “За мужність”», – каже про військового колега Олена Білозерська.
«Михайло загинув так, як він і хотів. Він не був військовим, не був військовослужбовцем, він був воїном у втіленні того історичного патерну такого архетипного воїна. І це дійсно відчувалося, коли ти з ним обговорюєш, чому це важливо і цікаво. Він воював з 14 року, і для нього війна була мистецтвом, способом життя. Важким способом, хоча він планував перед повномасштабним вторгненням закінчити, бо вже досить довго цим займався – хотів робити щось своє, проте, водночас Михайло був дуже зацікавленим. Був ерудованим, зацікавлено дивився на світ, на людей по-різному. Дійсно розумів, що і для кого він робить. Перш за все він робив для себе. У нього були свої погляди на життя, які часто не збігалися з поглядами інших. Але в цьому і проявляються сильні люди.
Я бачив, як Михайло додавав додаткової цінності в житті, особливо, коли сказав про УСС: “Блін, ви – люди, які зможете змінити цю країну, і ви вже її змінюєте!”. Йому було шкода, що він не студент і не може прожити всі ці емоції», – згадує про Михайла Приступу старший координатор УСС Анатолій Дідик.