Лібертаріанство за відкриті кордони

Лібертаріанці повинні підтримувати відкриті кордони, з винятками для визнаних злочинців і людей, що переносять тяжкі захворювання.

Автор: Грент Бебкок, експерт з питань філософії та політики

0:00 / 0:00

Вступ

З початку ери Просвітництва, лібертаріанство стало всесвітньою ідеологією. Звісно, деякі люди з лібертаріанського табору виступають із закликами «захисту кордонів» або обмеженням імміграції з інших причин, такими як не впускати людей із сумнівних країн, які підірвуть культурні основи свободи. Сьогодні, я пропоную вам загальний огляд міграційної політики з перспективи лібертаріанства. По-перше, я запропоную деякі лібертаріанські аргументи за відкриті кордони. Це і економічні вигоди, інституційні переваги і навіть повага до права людей на вільне пересування. По-друге, я розберу два заперечення проти відкритих кордонів, які найчастіше висловлюють критики. Це питання про те, чи повинен уряд відбирати та визначати, впуск тільки «вигідних іммігрантів» і також занепокоєння щодо впливу, який відкриті кордони можуть мати у поєднанні з соціально-орієнтованою державою. Після того як вдасться розібратись із цими особливими запереченнями, я вкажу на подібні поширені помилки тих чи інших заперечень вільної імміграції.

Аргументи на користь відкритих кордонів

Економічні переваги

Власне кажучи, кордони – це обмеження для торгівлі. Уявіть, якщо завтра уряд постановить: аби поїхати чи надіслати товари зі штату Північна Дакота до штату Південна Дакота, ви маєте пройти крізь справжню митницю (таку як ви бачите при виїзді за кордон), показати документи, відповісти на запитання інспекції тощо. Було би набагато менше туризму та торгівлі між штатами, чи не так? В результаті обидва штати стали би біднішими! Цей уявний експеримент свідчить про те, що існуючий контроль кордонів завдає величезних збитків економіці, а відповідно – усім нам. За прогнозами деяких економістів, дозвіл вільної імміграції у кожній країні, у середньому, подвоїв би світовий ВВП. Чим більше потенційних торгових партнерів ви маєте, тим більші потенційні здобутки від торгівлі. Дозволити людям збиратись, де вони бажають – це шлях полегшити отримання цих здобутків.

Інституційні переваги

Що можна зробити аби поширювати свободу у всьому світі? Перше що приходить на думку – зробити так аби різні уряди змагались за громадян. Держави із захистом приватної власності, низькими податками і дійсним верховенством права є більш привабливими місцями, ніж місця, у яких ці інституції менш розвинені. Коли люди виїжджають за межі неефективної держави, це призводить до того, що люди більше не купуватимуть товари та послуги у цій країні, не сплачуватимуть податки, тобто матеріальна підтримка держслужбовців звужується.

Свобода об'єднань

Одним з фундаментальних прав людини є право об’єднуватись, чи ні, з ким вона забажає. Контроль імміграції зазіхає на це право. Якщо ви хочете зустрітись зі своїм другом за чашкою кави, ви маєте на це право, якщо при цьому не порушуєте нічиїх прав. Пересікання міжнародних кордонів не зашкоджує нікому особисто чи матеріально, тож ви маєте право на цю дію.

Той крок, коли держава забороняє вам перетнути кордон аби побачитись із друзями, або ж навпаки, коли ваші друзі хочуть навідати вас, є тією самою нісенітницею, якби уряд встановив блокпости навколо церкви або навколо іншої приватної будівлі з метою запобігти зустрічам людей у цьому місці.

Заперечення відкритих кордонів

Чому б не обрати?

Є думка й про це. Звичайно, іммігранти, в цілому, можуть бути благом для економіки, але деякі з них є проблемою. Звичайно, багато іммігрантів асимілюються в американському руслі, але деякі з них дотримуються політичних поглядів, менш лібертаріанських, ніж середньостатистичний американець, або культурних цінностей, менш сприятливих для вільного суспільства.

Чому б «корисних» не впустити, а «шкідливих» залишити поза кордоном?

Є маленька деталь, якою прихильники цієї думки часто нехтують: Чому ви взагалі довіряєте уряду, байдуже якому, прийняття таких рішень? Чому ви вважаєте що уряд має інтерес прийняти подібне рішення правильно, або ж має засоби для цього?

Якби уряди були здатні визначати заздалегідь, які іммігранти могли би бути вигідними з економічної точки зору, чому б тоді не покладатись на державу у виборі найкращої енергетичної компанії? І так, ми всі прекрасно знаємо чим обернулося фіаско «Solyndra».

Можливі винятки з цього правила базуються на кримінальних причинах або ж з міркувань громадського здоров’я. Такі обмеження базуються радше на перевірених фактах про речі, що вже стались, ніж на спекуляціях про те, що могло би статись у майбутньому. Це відповідає лібертаріанському імпульсу, згідно з яким, права людей слід обмежувати лише тоді, коли вони порушують права інших, як у випадку зі злочинністю, або якщо їхні дії загрожують життю чи майну інших людей, як у випадку з карантином. Хоча навіть тут існує потенціал для зловживань. Люди, у яких держчиновники вбачають загрозу не для населення, а для самих себе, можуть бути виключені за політично вмотивоване засудження в інших країнах. Якщо ви дасте державі свободу дій, досвід показує, що вона може її використовувати несправедливим чином.

Як на рахунок соціально-орієнтованої держави?

Іншим поширеним запереченням є те, що притік мігрантів призведе до розширення виплат на соціальне утримання. Ми маємо гарний аргумент, який передбачає скасування соціально-орієнтованої держави і поганий аргумент за зменшення імміграції. Поки ми живемо у змішаній економіці з соціалістичними елементами, лібертаріанські зміни в будь-якій сфері несуть у собі ризики. Ті лібертаріанці, які не виступають проти оподаткування в цілому, як правило, проти спеціальних винятків, таких як спеціальні податкові пільги для подружніх пар або людей з дітьми. Проте одностатеві шлюби та всиновлення геями розширюють коло людей, які мають право на такі пільги. Чи є це вагомою причиною для того, щоб виступати проти одностатевих шлюбів і всиновлення геями? Ні, це причина реформувати податковий кодекс.

Джон Локк описав це чітко і ясно у своєму есе «За загальну натуралізацію» (рp. 325-6):

Ще одне дуже слушне заперечення зводиться до того, що його запровадження призведе до збільшення кількості бідних. Якщо під бідними маються на увазі ті, що не мають роботи та живуть за рахунок праці інших; якщо серед нас є люди, які є працездатного віку і мають можливість працювати, але не роблять цього – се ганьба уряду, несправність конституції, яку слід негайно виправити, бо, поки вона існує, ми будемо лиш занепадати і байдуже, яка кількість нашого населення.

Соціальна держава може бути поганою, але це не причина для лібертаріанців підтримувати імміграційні обмеження.

Деякі основні проблеми в запереченнях імміграції

Більшість заперечень вільної імміграції доводять більше, ніж того хотілося б тому, хто заперечує. Волтер Блок і Джин Калаган зазначають, що багато аргументів, висунутих проти імміграції – вони проїдають кошти платників податків, вони посягають на державне майно, велика частка з них може призвести до знищення нашої культурної ідентичності – з такою ж легкістю можна висунути і до немовлят народжених у середині країни. Вони можуть опинитися на соціальній допомозі! У них дивні звичаї, чужа культура! Вони можуть голосувати за демократів! Звичайно, вони можуть робити такі речі, але побоювання щодо негативних наслідків навряд чи є підставою для того, щоб піддаватися статизму і силою виключати мирних іммігрантів з нашого суспільства, як зазначає Блок в іншій статті (с. 185). Більше того, кажуть Блок і Каллахан (с. 63), навіщо зупинятися на транснаціональних перетинах кордону? Більшість аргументів на користь обмеження такого роду пересування також дають нам підстави для запобігання внутрішньодержавному переміщенню людей.

Висновок

Лібертаріанство на сьогодні має довгу історію сприяння вільного пересування товарів і людей через встановлені урядом кордони. Ця історія починається з доби Просвітлення і продовжується до сьогодні. У «Другому трактаті» (секція 118), Лок розповідає, що, коли він досяг повноліття, він досяг «свободи у виборі уряду, під який він себе віддасть, до якого політичного об’єднання приєднається». У своїх книзі «Лібералізм» Людвіг фон Мізес пише (стр. 139): «Тут не може бути жодних сумнівів, що міграційні бар’єри зменшують продуктивність людської праці». Як зазначав у своїх працях про міграцію Майкл Хюмер, (пр. 3) «здебільшого прихильники обмежень не можуть обґрунтувати доречність шкідливої, примусової політики і що повага до прав особистості не вимагає набагато більш ліберальної імміграційної політики».

Якщо це есе здалось вам переконливим і хочете дізнатися більше про лібертаріанську позицію щодо імміграції, рекомендую цю лекцію Шихи Далмії. Вона дуже допомогла мені у розвитку власного розуміння цього питання. Я хлопець у фіолетовій сорочці.