УКРДмитро «Кант» Євдокимов
Євдокимов Дмитро Володимирович народився 4 жовтня 1998 року в Тростянці Сумської області. Навчався в гімназії-інтернаті в Сумах, яку завершив з відзнакою.
«Займався бальними танцями ще в школі. Він казав, що треба бути трішки егоїстичним: вкладати сили та знання в себе для того, щоб потім бути корисним Україні. Він міг за день-два прочитати книжку й подарувати її комусь зі своїх одногрупників», – розповів його друг Володимир.
У 2016 році Дмитро вступив до КНУ ім. Тараса Шевченка на освітню програму «Американістика та європейські студії» спеціальності «Історія та археологія».
«На історичний пішов за покликом волі, бо хто в десятиліття юристів, айтішників обере класичну освіту? Він вірив у себе, свою спеціальність та людей навколо. Дмитро тягнувся до знань, йому завжди було мало того, що давали викладачі, він просив ще і ще… Він перелистав гори наукової літератури з тем, які ми обговорювали на практичних заняттях. Знаходив її сам та давав оригінальний критичний погляд, демонструючи при цьому глибоку повагу до автора. Але під час таких бурхливих обговорень він намагався відшуковувати те в історичному досвіді інших народів і країн, що могло бути корисним для України. З думкою про неї Дмитро жив… За її Волю він пішов боротися!», – Наталія Шевченко, доцентка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету.
Та розмірене університетське життя швидко набридло студенту, тому він вирішив узяти академічну відпустку для навчання впродовж 2018-2019 рр. в Українській академії лідерства в Харкові.
«Діма був особливою людиною. Розумний, цікавий, прагматичний і романтичний водночас. Він міг знайти підхід до кожного. Незалежно від обставин, він завжди щиро усміхався і радів тому, що мав», – так відгукуються про Дмитра в Українській академії лідерства.
Дмитро описував себе словами «бунтівник» та «пілігрим».
«Уявіть, доки інші в гуртожитку міркують, де випити пива, Діма думає, як би поїздити по пустелях. Африка чи Азія для студента надто дорогі, тож він вирушив в Олешківські Піски на Херсонщині. Пізніше поїхав автостопом по Туреччині. У Діми якщо подорожі, то справжні. Потрапити в піщану бурю, полазити по всіх горах».
Відразу після програми УАЛ Дмитро проходить строкову службу у Житомирі в 199-му навчальному центрі Десантно–штурмових військ України, у подальшому – у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ, де отримує кваліфікацію снайпера. Строкову військову службу Дмитро вважав одним із головних конституційних обов’язків громадянина, не виконавши який, він не міг чесно собі говорити:
«Я люблю Україну»
Під час служби серед усіх інших книг, йому потрапляє до рук «Розмови з Кахою Бендукідзе». Ідея свободи стає однією з основ, на яких починає будуватися філософія Дмитра. Розуміючи, що йому потрібне середовище вільних людей, влітку 2021 року приєднується до УСС. У лютому 2022 він разом з УССівцями пішов у Зимовий похід Буковиною.
Дмитро є співавтором книги «Про права і обов’язки. Твій довідник із громадянства», де розповідає, чому важливо дбати про права інших людей і як захиститися від посягання на власні.
24 лютого 2022 Дмитро пішов боронити Україну. Став командиром відділення снайперів в одному з підрозділів 95 окремої бригади ДШВ ЗСУ. Виконував бойові завдання на Таврійському, Слобожанському, Східному та Північному напрямках.
Дівчина Дмитра Катерина розповіла виданню СПЕЦКОР.: «З великим задоволенням слухала його історії. Про підготовку в снайперській школі, про стрибки з парашуту, про армійських друзів, з якими він підтримував теплий контакт… Якось під час однієї із зустрічей, напередодні 16 лютого, ми обговорювали можливість загрози відкритої агресії росії. Я знала, що Діма піде воювати, і підтримувала його позицію. У той вечір ми проводили паралелі з 2014 роком, з тим, що після олімпіади все починається з «рузскаї вєсни» і перетікає у палке літо. І в якусь мить Діма взяв мене за руку міцно, як завше, і дивлячись в очі так спокійно і серйозно промовив слова, які ніколи не забуду: «Дай мені слово, що якщо мене не стане, то ти все робитимеш за двох. Житимеш за двох, боротимешся за двох, діятимеш за двох. І не впадатимеш у відчай, а будеш сильною», – згадує дівчина.
29 березня 2022 Дмитро загинув під час виконання бойових завдань в Ізюмському районі на Харківщині. Похований у рідному Тростянці 2 квітня 2022. Йому було 23 роки. У травні посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
«Я дуже люблю людей, особливо друзів своїх, і тому можу жертвувати багато чим».